Розділ 10

Десь у замку

— Ти серйозно відправляєш її одну до розлюченого народу? — Тамаш повільно підійшов до вікна, біля якого завмер Роналд.

Герцог дивився вниз, спостерігаючи за тим, як за ворота виїжджають одна за одною три криті візки. Кілька вершників наздоганяли їх повільним кроком. А ось карета ще не зрушила з місця — леді Етьєн поки що не з'явилася.

Теплі промені вранішнього сонця ковзали по гладких каменях алей, забарвлюючи їх у рудий і наганяючи на герцога якусь жахливу ностальгію.

— Чи не ти сказав, що народ їй радіє? — хмикнув господар земель, спостерігаючи за появою тонкої фігурки у сукні кольору молодої трави.

Адель спішно спускалася сходами, кілька разів озирнулася, а потім швидким кроком попрямувала до карети.

"Швидким і досить рішучим", — зазначив Роналд.

 — До того ж вона не одна, — слушно зауважив герцог, вказавши на десяток озброєних вершників. — Моя дружина вирушає до народу із дарами, і її захищають мої люди.

— Але навіщо? — радник з подивом дивився на те, що відбувалося у внутрішньому дворі. — Це все необов'язково. Якщо ми укладемо угоду про постачання зерна, народ заспокоїться.

Лорд Етьєн почухав підборіддя рукою в шкіряній чорній рукавичці і хмикнув, коли карета похитнулася і поїхала вперед.

— Хочу подивитись, який подарунок мені зробила корона.

Ця фраза пролунала досить дивно. Лорд Монуа косо глянув на свого друга та пана.

— Ти її підозрюєш? У змові?

Роналд примружився, а коли ворота за останнім вершником були зачинені, повернувся спиною до вікна і промовив:

— Краще бути готовим до найжахливішого подарунка, який вони могли мені зробити.

І пішов у бік кабінету.

Але до державних питань молодому герцогу поки що не було справи. Його думки займала дівчина, яка стала йому дружиною. Щось бентежило Роналда. У її поведінці, у її виборі, у її діях.

Різниця між тією, що привезли йому в нерухомому стані… тією, що босоніж розгулювала травою перед його вікнами… і тією, що увірвалася до кабінету з вимогами… Так. Різниця між цими трьома дівчатами була просто величезна. І це теж дуже бентежило лорда Етьєна.

***

Аліна Невська/леді Етьєн

Карета підстрибувала на кожному проклятому камені нерівної стежки. Коли повернуся додому, мабуть, перестану лаятись на наші дороги. Вони, може, й не скрізь ідеально гладкі, але порівняно із місцевими — дзеркало.

У роті все ще відчувався присмак настоянки з індовіром, незважаючи на те, що я навіть зуби після неї почистила… Так! Тут були і щітки, і зубні порошки, які непогано перетворювалися на пасту, якщо їх розвести водою! І це не могло мене не тішити.

— Ваша високість, чи можу я поставити запитання? — поцікавилася Піфаль, що розмістилася на сидінні навпроти.

— Так, — я відсунула вбік оксамитову синю шторку, що закривала огляд, і визирнула у вікно.

Повз линули зелені луки. Вдалині на горизонті виднілося місто, яке також належало чоловікові принцеси. Саме з нього мали доставити зерно та борошно до замку. Але цього не зробили.

Цікаво, а як лорд Етьєн вчинив із ними?

— Навіщо ви це робите? — камеристка підібрала найнейтральніший тон. — Хіба ви не повинні зараз займатися... нашою спільною метою?

— А я нею й займаюся, — зітхнувши озвалась я, відпускаючи шторку і витягаючи з широкого рукава сукні довгий сувій. Розгорнула і розклала на сидінні поруч із собою карту материка.

Піфаль притихла, здається, не чекаючи такого повороту.

А я постаралася закритися від стукоту копит поблизу, гуркоту возів попереду і тихої мелодії, яку насвистував кучер.

Я всього на мить відчула, нiби потрапила в казку. Все, як хотілося колись у дитинстві. Я принцеса, навколо чарівний світ, сповнений небезпек і таємниць. Попереду маса складнощів, пригод і десь там, за обрієм, велике кохання.

Потім ця думка зникла. І я знову зосередилася на карті материка.

Було б добре, якби все було як у казці. Але, на жаль, це реальність.

— Це вся земля, яку ви відкрили? — тихо запитала я, ковзаючи пальцями по межі між королівством Флемур і королівством Авель.

Обидві країни тісно притискалися одна до одної, простягаючись від півночі материка і майже до півдня. Зі сходу Флемур підтискали страшні назвою і монстрами Мертві землі. Знизу — на півдні — розкинулася досить велика країна вільних міст.

А такий потрібний мені Священний град… у самому серці материка. Затиснутий королівством Авель зі сходу, Землями болотяних народів — з півдня і царством Сміф — із заходу.

— Що значить відкрили? — здивувалася Піфаль, глянувши на мене, як на божевільну.

Я закусила губу. Навряд чи вона зараз адекватно сприйме інформацію про те, що вони живуть на планеті, вона майже кругла, а землі може бути куди більше, ніж намальовано на цій карті.