Розділ 7

Життя принцеси виявилося до шаленого нудним. І чому тільки у фільмах показуються суцільні бали та прийоми? Це ж брехня.

Я в цьому світі всього нічого, а вже встигла занудьгувати. Треба терміново шукати собі хоббі на той час, поки ми шукаємо Адель. Інакше я почну від нудьги на луну вити.

Але Піфаль не схвалила навіть мого пориву вийти в сад, що вже говорити про щось більше? Камеристка принцеси наймилішим голосом попросила відпочивати більше, люб'язно посміхнулася після цього і нахабно замкнула мене в кімнаті. До самого вечора.

Я свердлила поглядом двері і жахалася того, як сильно помилилася в цій жінці. Перше враження виявилося оманливою — як і сама Піфаль.

Вона настільки різко та вміло змінювала свою поведінку, що мені ставало лячно.

Але нудьгувала я тільки до наступного ранку.

— Міледі, прокидайтеся, — Піфаль розбудила мене на світанку. — Настав час вставати, ваша високість. Викладач етикету вже чекає на вас.

— Чого? — хрипким зі сну голосом пробурмотіла я, бажаючи закопатися в подушку глибше.

Вчора цілий день я намагалася відчути цю прокляту ниточку, яка пов'язувала мене з душею Адель. Але чи то погано її шукала у собі, чи нитки не моя стихія —  у мене нічого не вийшло. Я нічого не відчувала. Зовсім. І від цього ставало страшно.

Адже якщо Адель остаточно померла, то я тут застряну. Щоправда, залишався ще шанс, що її душу занесло, як і мене, до іншого світу.

Чи можу я тоді її відчути?

— Викладач чекає на вас у пурпуровій залі, — підштовхуючи до ліжка стілець-сходинку, примовляла Піфаль. 

— Ви ж знаєте, що я не Адель, — зауважила я, коли після короткого і не дуже ситного сніданку мене посадили перед дзеркалом і почали перетворювати на людину, якій можна спокійно вийти у коридор. — Може, припинимо цей театр?

— Так, ми з вами це знаємо, міледі, — спокійно відзначила Піфаль, натягуючи волосся мені на потилицю з такою силою, що брови за ними поповзли, — але іншим про це знати не варто. Грайте свою роль, доки все не закінчиться. Грайте повністю щоб вам вiрили.

Ось і вся відповідь. Більше Піфаль жодного слова не вимовила. Ні поки підбирала туфлі, ні поки туго шнурувала корсет синьої сукні з об'ємною, але легкою спідницею. Ні навіть коли суворо дивилася на мене, поки я намагалася зробити хоч щось із занадто довгими та вузькими рукавами.

— Ви готові до заняття, — це були перші її слова після того, як мене зібрали на перше заняття. — І це візьміть.

Служниця простягла мені білу носову хустку із золотими вензелями з боків. У центрі було вишито сірого птаха, що розправив крила. На його грудях жовтіла квітка, схожа на лілію.

— Віддайте герцогу Етьєнському, як зустрінете, — видала вона мені нові вказівки.

А я навіть руку відсмикнула, хоча майже торкнулася носової хустки.

— Хочете, щоб я вдала ніби сама її вишила?! — голос затремтів від обурення.

Ще чого! Цей нахаба замість того, щоб допомогти з поверненням додому, відправив мене вишивати йому носові хустки. Фігове яблуко йому, а не хустка! Сама не вишиватиму і чужу роботу за свою видавати теж не стану!

— Ви хочете зіпсувати долю її високості? — з неприхованою агресивністю процідила крізь зуби Піфаль.

— Ось Адель повернеться, нехай в'ється коло свого чоловіка, — стала я в позу. — Я цим займатись не буду. Де ця ваша пурпурова зала? А то таке відчуття, що на урок я вже спізнилася.

Хустку я не взяла. Натомість допила з чаші настій з індовіром і зробила крок до дверей. Злість клекотіла в грудях. Навіть заради якоїсь там принцеси я не збираюся догоджати цьому недоумку. Та сама Адель мені потім подякує за те, що я відстояла її межі!

До пурпурової зали довелося йти у супроводі Піфаль. Вона знову мовчала. Але мене це влаштовувало. Краще так, ніж повчання та косі погляди.

Не знаю,  за кого вона мене має. Але очевидно не за свою рівню.

Чи ображало це мене? Ні. Моєю єдиною метою зараз було знайти заблудлу душу Адель. І чим швидше я з цим завданням впораюся, тим простіше буде провернути зустріч із магом, нібито для відновлення пам'яті.

— Сюди, — це було єдине слово, яке промовила жінка, вказавши на арку ліворуч навпроти широкого вікна.

Сама вона за мною не пішла, мабуть, збираючись шукати загадкового мага, що намагався вбити Адель. Чи чим там ще займаються бойові чаклуни у відставці?

Я відмахнулася від цього і…

— Доброго ранку, леді Етьєн, — біля самого входу до зали з високою білою стелею і яскравими пурпуровими стінами на мене чекав чоловік років сорока. — Почнемо наш урок?

***

Від слова «етикет» я очікувала чого завгодно, але не того, що перші півгодини мене навчатимуть правильно робити реверанс. А потім завалять купою питань, на які я не знаю відповідей.

— Що ви повинні зробити за столом, коли ваш чоловік підвівся?

— Що ви зробите, якщо не знаєте титулу лорда, який до вас звернувся?

— Про що ви говоритимете зі знатною вдовою на балу?