Розділ 3

Чо…чо…чоловiка?!

Як ця принцеса в стані, близькому до коматозного, примудрилася вискочити заміж?

У мене смикнулося око.

Чоловік у мої плани зовсім не входив. У мої плани входив тільки якийсь добрий дід-чарiвник, який погодиться відправити мою заблудлу душеньку в рідне тіло. А не ось це все.

— Зрозуміло, — тільки й пробурмотіла я, плануючи позбутися цього Тамаша якнайшвидше і відновити свої пошуки.

У цьому замку має бути хоч один маг. У короля Артура он цілий Мерлін був! Якщо вірити легендам… Тож і тут хтось просто має жити.

— Лорд Монуа, просимо вибачення, — врятувала мене від усього цього Піфаль, — але міледі ще нездужає. Ми прямуємо до парку. Лікар радив більше перебувати на повітрі.

Я кинула здивований погляд на жінку. Лікар такого точно не казав.

— Звичайно, — новий знайомий все ще тримав мою руку у своїй, — леді Етьєн, ви не заперечуватимете проти моєї компанії?

— Я...

Заперечую. Ой, як заперечую!

— Дозвольте?

Чоловік зовсім нахабно перехопив мою руку і пропустив через свою так, що ніби я сама взяла його під лікоть. Піфаль більше нічого не сказала. Та й я не знала, як вчинити.

Чи відмовилася б принцеса на моєму місці від супроводу з боку радника свого чоловіка? Чи ні? За умови, що п'ятнадцять років для неї просто пройшли повз.

— Як ви себе зараз почуваєте, леді Етьєн? — люб'язно поцікавився Тамаш, тримаючи мої пальці вільною рукою. — Ваше одужання стряхне все королівство! Боги свідки!

— Вже краще, дякую, — ретельно підбираючи слова, пробурмотіла я. За спиною лунали кроки Піфаль, і це трохи підбадьорювало. Все ж таки жінка не кинула мене напризволяще.

Якщо обирати між цими двома, то служниці я довіряла значно більше. Вона випромінювала надто щирі емоції весь той час, що намагалася мене напоумити.

— Мені радісно це чути, — променисто посміхнувся Тамаш. — Що ще сказав лікар?

— Що мені варто приймати настоянки, — я знизала плечима, обережно роздивляючи чоловіка.

За маскою красеня, яким і виявився радник чоловіка нещасної Адель, міг ховатися будь-хто. Але я мала мало варіантів для вибору. Тому й вирішила ризикнути.

— Лорд Монуа, — з надією, що все сказала правильно, звернулася я до нього, — але мені здається, що один лікар мені не допоможе.

— Ось як? — здивовано скинув брови. Точені смоляні брови! Не всі дівчата в наш час можуть похвалитися такою формою! — Що наштовхнуло вас на таку думку, леді Етьєн?

— Моя пам'ять, — насупившись і роблячи паузи між словами, простягла я. — Вона наче зникла. Адже так не буває. І... я хотіла б звернутися за допомогою. Можливо, є якийсь чарівник, готовий допомогти мені з цим?

Я затамувала подих. І подумки схрестила пальчики.

Будь ласка! Ну будь ласка! Нехай тут випадково виявиться парочка умільців. Якщо якийсь маг зможе відновити втрачену пам'ять, то й із переселенням душі впоратися має!

— Хм-м-м, чарівник, який зможе відродити вашу пам'ять… — Тамаш притримав мою руку трохи сильніше, коли довгий коридор нарешті закінчився і ми завернули на початок великого парку.

Пісні птахів з кожним нашим кроком ставали все гучнішими, а запах квітів — все яскравішим.

— Навіть не знаю, що вам сказати, леді Етьєн, — промовив чоловік, коли моє серце вже танцювало канкан від стресу. — Можливо, ваш чоловік зможе знайти когось настільки могутнього. Може, навіть когось із Священного граду.

Священний град?

Це словосполучення я чула вперше. Але те, з яким придихом промовив його чоловік, означало, що йшлося про щось могутнє.

— Мені так ніяково, що я майже нічого не пам'ятаю. За стільки років. Не міг же мій стан бути настільки жалюгідним, що жодного спогаду не збереглося, — останньою фразою я ступила на тендітний лід, намагаючись натиснути на лорда Тамаша. В надії, що він зараз засоромиться і дістане адресу найближчого чарівника з рукава.

До речі, рукав цей був пришитий до досить незвичайного… піджака? Чорний оксамит, переплетення з товстих позолочених шнурків із застібками на грудях, кілька вшитих прямо в тканину жовтих камінців. Якщо це щось коштовне, то я прямо зараз готова додати до списку прохань до чарівника ще одне.

Нехай не тільки душу мою поверне, а й кілька таких каменів перекине. Я і квартиру нарешті купити зможу і борг батькам повернути.

Варто було згадати про сім'ю, як на душі запанував сум. Відмахнувшись від неприємних спогадів, я силою волі повернула себе в те місце, де опинилася. Знати б ще завдяки кому…

— На жаль, я нічого не можу для вас зробити, леді Етьєн, — вина в голосі чоловіка мене переконала в тому, що більшого я від нього не доб'юся.

На превеликий жаль.

— Ваш чоловік повинен повернутися вже дуже скоро, — приголомшив мене наступною новиною лорд Монуа. — Похід на схiд трохи затягнувся. Але незабаром герцог Етьєн буде тут.

Я затамувала подих. Зустрічатися з чоловіком принцеси Адель не було жодного бажання. Але, мабуть, тільки цей чоловік міг привести мені чарівника. І що мені робити весь той час, поки його немає? Як підготуватись до зустрічі?