Глава 2

Раніше. Кабінет короля.

Роналд Етьєн відчував, як стискається пастка. Вона зхлопнулася і луснула з дзвінком не тоді, коли чоловік побачив живого і здорового короля. І навіть не тоді, коли в тронний зал, як до себе додому, ступив лорд Монуа. А щойно, коли герцога у супроводі кількох озброєних до зубів воїнів привели до кабінету короля.

Монарх сидів за столом. І посміхався.

Роналду коштувало величезних зусиль стримати себе.

Він до останнього сподівався, що короля насправді смертельно поранено. Але упускати з уваги пастку не міг. І… мав рацію. Вони потрапили у пастку.

— Бачу, що до тебе тут добре ставляться, — багатозначно простяг Тейрен Флемур, відкидаючись на спинку крісла, і зміряв герцога пильним поглядом.

— Не смію скаржитися, ваша величність, — процідив крізь зуби Роналд.

— І правильно. Бо скаржитися тут збираюся я, — король випростався і подивився чоловікові в очі. — Нарікати на те, що ти не виконуєш своїх обов'язків. Не відповідаєш своєму рангу та титулу. Ти не послухався мене. І неодноразово.

— Справді? — Роналд ступив уперед, не зваживши на те, як сіпнулися воїни, відсунув стілець і сів на нього. — І що ж вас бентежить у моїх діях, ваша величність?

Звернення він буквально виплюнув, відповівши монархові таким самим тоном.

— Мені варто перерахувати? — не повірив своїм вухам король. — Ти настільки дурний, що не бачиш своїх помилок?

— Я хотів би вислухати звинувачення особисто від вас, ваша величність.

Роналд ніби знущався з нього. Це злило короля. Неймовірно злило. Так сильно, що рана від стріли, яка ще не до кінця закрилася, знову занила.

Але зараз йому не можна було показувати слабкість перед хижаком, яким був герцог Етьєнський. Цілком можливо, що саме він стояв за замахом. Якщо це так, то незабаром усе стане відомо. І тоді йому не зносити голови.

— Ти не послухався мого наказу і повернувся з Мертвих земель раніше за намічений термін, — процідив крізь зуби чоловік, дивлячись в очі людині, яку ненавидів усією душею. — І продовжуєш порушувати моє слово, відмовляючись повертатися туди.

Роналд дивився на монарха і мовчав. І це теж злило короля. Він хотів би почути слова вибачень, виправдання. Це потішило б його. Розвеселило. А так… Тільки нервуюча мовчанка.

— Ти припустився зародження і поширення нової віри на своїх землях, — похитав головою Тейрен. — Це злочин не лише проти твого короля, а й проти богів, Роналд. Ти зрадив їх усіх. І мене.

І знову герцог не промовив жодного слова.

— Ти! — Король смикнувся, показав пальцем на свого генерала. — Ти намагався зв'язатися зі Священним градом без мого посередництва! Наче я тобі не король! Ніби ти маєш на це право!

— Це все? — холодний і спокійний тон герцога вибив короля з рівноваги.

Роналд поводився так, ніби був тут господарем. Ніби то був його кабінет, його люди з мечами на поясах, його… все.

— Та як ти смієш?

— А ви, — Роналд ліниво нахилив голову, — намагалися вбити свою дочку, нацькувавши на неї Сподвижника Рамет. Який не досяг успіху в цьому завданні, але вбив її нянечку та камеристку. Плели проти мене змови, підіслали в моє ліжко шпигунку... Ми продовжуватимемо обмінюватися докорами? Повірте, у мене їх стільки, що вам і не снилося, дядьку.

Звернення він процідив по складах. Після чого підвівся з місця і окинув короля поглядом.

— Ще одне слово, щеня, і ти опинишся в темниці! — король схопився з місця, його обличчя почервоніло.

— Не забувайте про пакт. І про те, хто я, — холодно нагадав чоловік.

— О, про це я пам'ятаю дуже добре, — з шаленою усмішкою простяг король. Його очі заблищали. — Завтра ти зможеш залишити мій замок. Я відпускаю тебе. І зберігаю тобі життя, незважаючи на все, що ти зробив. Пам'ятай мою доброту. Ти зможеш вирушити, куди твоїй душі завгодно. Твої землі конфісковано. Як і твій титул.

— Мабуть, ви надто погано пам'ятаєте текст пакту, — усмішка колишнього герцога не сподобалася монарху. — Ну що ж… можу поцікавитись, кому дістануться землі, що межують із Мертвими?

— Вони вже мають господиню. І невдовзі з'явиться господар. Вивести!

***

Аліна Невська/Леді Етьєн

Вечеря розпочалася без герцога. Мені це не подобалося. Не подобалося настільки, наскільки це можливо. До їжі я так і не доторкнулася, незважаючи на те, що поряд зі мною посадили Тамаша, який так і норовив наповнити тарілку новою стравою і долити вина. Але й вино я куштувати не стала, намагаючись зберігати максимальну зібраність.

Прислухалася до уривків розмов, які до мене долітали. Але, на свій жах, не могла знайти в підслуханому ні краплі важливої ​​інформації.

Шарлін, що сидила навпроти, не брала участі в розмовах. Поволі їла. І крадькома кидала шматочки м'яса під стіл. Принцеса помітила, що її спалили, і просто підморгнула.