Глава 1

Мисливські угіддя. За два дні до прибуття герцога та герцогині до міста Урел.

— Взяти його! Взяти! — кричав один з охоронців короля, затискаючи рану в грудях правителя.

Стріла застрягла настільки глибоко, що чоловік не поспішав її виймати.

— Ваша величність, тримайтеся, — шепотів він, обламуючи оперення і залишаючи наконечник усередині. Шипастий, розірвавший плоть, наконечник, який застряг настільки глибоко, що майже торкнувся серця. Коли лікарі та маги будуть проводити операцію, здивуються цьому і будуть дякувати богам за те, що ті зберегли життя Тейрену Флемуру.

А лучник тим часом біг лісом, розлякуючи живність. З гучними криками в небо злітали птахи, збігали з водопою олені, ламаючи гілки бурелому.

За чоловіком велася погоня.

Але він не повинен був потрапити до їхніх рук, щоб ні в якому разі не стало відомо ім'я замовника.

А точніше, замовниці.

Ці угіддя чоловік знав, як свої п'ять пальців. Минувши струмок, він повернув за великого дерева і незабаром опинився біля печери. У ній він і сховався. Погоня промайнула повз. Але надовго затримуватись у цьому місці лучнику було не можна. Незабаром його слідами пустять псів.

Відштовхнувшись від кам'яної стіни, чоловік визирнув з— за рогу і кинувся назад у ліс. На нього чекатиме кінь. І велика плата золотом. Так йому пообіцяла вона. У слова будь— якої іншої людини лучник би в житті не повірив. Та тільки йшлося про її величність. А королева Вів'єн ніколи не кидала слів на вітер.

Сама Вів'єн у цей час перебувала у замку. У гордій самоті вона міряла кроками вітальню. Зараз жінка нічого не могла вдіяти, хвилювання не випускало королеву з обіймів, розтоплювало її крижану стійкість.

О ні, вона не передумала. Вона чекала гарних звісток. Гарних для себе та для своїх дітей. Вона чекала, коли людина, яка несе для них загрозу, відправиться в обитель богів.

— Ваша величність, — у двері постукали.

Вів'єн коштувало величезних зусиль взяти себе в руки, випростатися і надати обличчю найневимушенішого вигляду.

— Увійдіть, — її голос не здригнувся, на відміну від серця.

На порозі з'явився чоловік. Він вклонився своїй королеві. І прошепотів лише два слова, які означали одне — справа зроблена.

— Все готове, ваша величність.

Вона видихнула та кивнула. Все пройшло гладко. Лучник не схибив і зміг уникнути погоні. А її чоловіка… так, її чоловіка невдовзі доставлять у замок уже мертвим.

Поки Тейрен дістанеться лікарів, отрута, в якій було змочено стрілу, зробить свою справу. Все закінчиться сьогодні. І Вів'єн святкуватиме це, як колись святкувала своє весілля.

Королеві знадобилося кілька миттєвостей, щоби взяти емоції під контроль. Вона повернулася до вишивання та очікування. Тепер її дітям нічого не загрожуватиме. Закінчаться ті змови, в яких опинилася Адель, не доведеться Шарлін виходити заміж на сміфца, і Калет... так, тепер її старший син отримає корону. Все зміниться. В кращу сторону.

Коли простір розірвало виття рогу, королева не стримала задоволеної посмішки. Відклала вишивку та випросталась. З високо піднятою головою вона спустилася в парк, щоб зустріти чоловіка з полювання.

Однак усмішка на її обличчі здригнулася. Не штучно, а по— справжньому.

Тому що Тейрен сидiв у сідлі свого скакуна. Живий. А з його грудей стирчав лише уламок стріли.

Вона до останнього сподівалася на отруту. Сподівалася, що все ще може закінчитись так, як вона планувала. Однак усі ці плани були зруйновані якимось неймовірним везінням її чоловіка. Лікарі та маги зустрічали короля з полювання разом з його дружиною. І незабаром стало ясно одне — Тейрен Флемур житиме.

Того ж вечора з королівського палацу було надіслано кілька листів. Одне належало королеві. Використовуючи шифр, вона зверталася до посередника і повідомляла, що завдання було провалено. Інші ж відправив король.

Після невдалого замаху в нього виникла думка, від якої не можна було просто так відмахуватися. Цей замах міг бути не останнім, а отже, йому варто втілити свої плани в життя якнайшвидше. Поки що його серце ще б'ється.

***

Аліна Невська/Леді Етьєн

Я нервово ходила від стіни до стіни, заламуючи руки. Відбувалося щось ненормальне. Щось неправильне. Графiня не скигнула і спостерігала за моїми метаннями з далекого кута покоїв, в які мене поселили. Мене одну.

Роналда кудись забрали. Як і Лану з Друвардом. Після короткого привітання від королівського подружжя нічого не сталося. Король не пояснив, чому живий і здоровий. Лорд Монуа не спромігся пояснити, як і для чого опинився в замку. А з Роналдом нам не дали навіть кількома словами перекинутися.

— Ваша світлість? — двері, які з того боку охороняли аж ніяк не мої воїни, відчинила Лана. І зробила крок усередину.

Кілька миттєвостей їй знадобилося, щоб окинути поглядом шикарну і простору вітальню, в якій я знаходилася. І вклонитися.