Глава 8

Я повільно підвела очі на Лану. І прочитала у її погляді те, що не хотіла б бачити.

Вона впізнала кинджал. Так само, як це зробила я.

— Лано… — це все, що я встигла прошепотіти, перед тим як на мене впали дві тіні стражників, що нас нагнали.

— Ваша світлість, щось трапилося? — стурбовано запитав один із них.

А другий помітив мою знахідку:

— Що це, міледі?

— Лежав під кущем, — онімілими губами прошепотіла я, не знаючи, що робити. З одного боку, це був доказ. Навряд чи тут під кожним кущем просто так валяються кинджали, покритi плямами кровi.

З іншого ж, це була зброя Лани. Як вонf тут виявилося? Лана невинна, адже її навіть перевірили!

— Ваша світлість, нам варто повідомити про це його світлість, — обережно промовив стражник. — Ми маємо повідомити та передати йому вашу знахідку. Дозвольте?

— Він все одно захоче мене бачити, — я випросталася, все ще утримуючи кинджал двома пальцями. — Дізнайтеся, де він зараз, і приведіть мене до нього.

— Звичайно, міледі, — озвався один із них, трохи нахиливши голову. І жестом наказав іншому вирушити на пошуки герцога.

Я однією рукою стягнула з другої довгу білу рукавичку і загорнула в неї кинджал. Відбитків я на ньому не залишила, звичайно, просто якийсь порив. Огида. Небажання дивитись на страшну знахідку.

— Ваша світлість, — стражник, що залишився, вклонився і відійшов убік, пропускаючи мене і Лану до замку.

Скориставшись його затримкою, я швидким кроком пройшла повз і розірвала відстань між нами. Камеристка нагнала мене. На ній не було обличчя.

— Лана? — одними губами прошепотіла я, скоса глянувши на неї.

— Він мій, — підтвердила дівчина, блідіючи з кожною секундою все сильніше. — Матінка віддала. Їй належав.

— Коли ти його востаннє бачила?

Я розуміла, що якщо нас зараз обох відправлять на допит до Роналда, треба щось говорити.

— Коли ви наказали не намагатися вас захищати, — просипіла вона. — Я залишила його у своїй кімнаті. Це точно.

Мій мозок починав рипіти. Якщо це саме та зброя, якою вбили Мелані де Віньо… Хоча герцог шукав мага. Чому маг скористався холодною зброєю? Не розумію. Але навіть якщо так, якщо маг використав саме кинджал… чому це виявилася зброя Лани? Як вона взагалі могло потрапити до мага?!

— Хто має доступ до твоєї кімнати? — Ще тихіше запитала я. — Ти з кимось сварилася зі слуг? Чи були заздрісники?

— Мені много хто заздрив, ваша світлість, — тремтячи, як осиновий лист, прошепотіла вона. — Я дівчисько з села, яке стало особистою служницею герцогині. Молю вас, захистіть мене. Я цього не робила, присягаюся.

— Я тобі вірю, — пробурмотіла у відповідь, але вирішення проблеми, як на зло, не спадало на думку. Я уявлення не мала, що робити з тим «дано», яке випливло в черговому божевільному завданні.

А ще я ніяк не могла позбутися думки, що в житті не звернула б уваги на цей кущ, якби не сон. Ну зачепилася спідницею... не дуже акуратно поводилася. Нічого такого. Але тут... Чому я бачила його уві сні? Та ще й у такому сні.

Відповіді це питання в мене не було. Як і на багато інших. Особливо на ті, що невдовзі мені поставив герцог Етьєнський. Ми з Ланою увійшли до його кабінету під конвоєм двох стражників. Я особисто віддала чоловікові кинджал, загорнутий у свою рукавичку, і без запрошення опустилася в крісло навпроти письмового столу.

Нехай розцінює цю дію як хоче. Хоч як особиста образу. Але мене просто не тримали ноги від нервів.

— Яка цікава річ, — Роналд, котрий, судячи з розчервонілих щок, сам тільки повернувся до кабінету, розгорнув знахідку на столі перед собою і підняв на мене очі. — Леді Етьєн, вам є що сказати?

— Навіть не знаю, що тут можна сказати, — щиро зізналася я. — Думаю, ви розумієте, що я подумала, коли побачила його.

— Про те, що це знаряддя вбивства, — прочитав мої думки герцог. Потім обернувся до слуги, який чекав у кутку. — Знайди лорда Монуа. Нехай прийде до мене.

Хлопчисько вклонився і вискочив за двері.

— Присядь, — це вже було адресовано Лані. Дівчина нервово проковтнула і кулем осіла у друге крісло праворуч від мене.

Якщо я навіть почувала себе співучасником злочину, то й уявити не можу, які почуття обурювали мою камеристку.

— Як ви його знайшли, леді Етьєн? — герцог виглядав відстороненим, питання прозвучало повсякденно.

— Спідниця зачепилася за шипи куща, — повільно видихнувши, я відповіла спокійнішим тоном. — Я зупинилася, щоб не порвати сукню. А сонячна погода зробила своє, мене привабив відблиск, який пустило лезо.

— Тобто кинджал просто лежав на землі? — насупився чоловік. — Вбивця не спробував його сховати?

— Він лежав біля кореневища. Якби не рукавички, я б подряпала собі руку, поки намагалася його дістати.

Роналд кинув ще один погляд на кинджал, потім глянув на мене.