Глава 3

Аліна Невська/ Леді Етьєн

Магія підкорялася жахливо. Окрім заклику вогника та заклинання телекінезу, у мене нічого не виходило. І не сказати, що я замахнулася на щось нереальне на кшталт телепортації чи перетворення металу на золото. Ні! Але навіть елементарні чари захисного тоненького бар'єру не складалися.

Звичайно, хотілося сподіватися, що мені вони не стануть у нагоді, проте спогади про те, як загинула Піфаль, спонукали мене звернутися саме до цієї сторони магії.

І навіть індовiр не до кінця вивітрився з органiзму. Я його все ще відчувала у своєму тілі. Так, енергії, здатної виліковувати будь-які хвороби та давати можливість чаклувати, ставало з кожним днем ​​дедалі менше. Але поки що я ще мала мінімальний запас для навчання.

— Та щоб тебе! — в серцях видихнула я, коли магія знову не склалася в захисний купол, а просто луснула з тихим шелестом. Я психанула, закривши книгу, яка весь цей час була для мене єдиним наставником, і заплющила очі.

Помасажувала пальцями скронi і шумно втягла повітря через ніздрі. Потрібно було повернутися до книг про богів, пошукати історії про те, як хтось колись укладав із ними угоди і на що це за підсумком могло перетворитися вже для мене. Але я просто не могла змусити себе. Варто було тільки простягнути руку до потрібної літератури, як перед внутрішнім поглядом з'являлася Рамет, а мене кидало в холодну дрож.

— Ваша світлість? — у двері постукали, а потім в щілину, що утворилася, зазирнула Лана. — Ви дуже зайняті?

Я попереджала камеристку, що планую займатися магією. Минулого разу, коли їй у лоба ледь не прилетіла одна з книжок, дівчина боялася моїх занять як вогню і воліла на них йти на безпечну відстань.

— Ні, — я відмахнулась. — Можеш увійти.

— Вам тут листи прийшли, — відзвітувала Лана, прошмигнувши до спальні. — Ось.

Служниця простягла мені кілька акуратних білих прямокутників з різнокольоровими печатками.

— Дякую, — я вдячно посміхнулася. — Не йди, можливо, треба буде надіслати відповіді.

Так, заклинання з для відправляння листів виявилося десь на парочку рівнів простіше, ніж телепортація. Так що в його бік я навіть не дивилася, вирішивши, що не такі й секретні послання пишу, щоб шифруватися від можливого прочитування.

Розкривши перший конверт і пробігши поглядом по змісту записки, посміхнулася. Писав барон Шант. Він дуже щиро та густо дякував мені за ту допомогу, що я йому надала. Чаклун із села Гулкен вже дістався до його земель і приступив до вивчення ґрунту. Як писав барон, Орек не давав жодних обіцянок, але навіть поява нового досить вмілого чаклуна тішила чоловіка.

Я відклала цей лист і швидко написала відповідь у кілька рядків. Про те, що рада бути корисною і, звичайно ж, сподіваюся на швидке вирішення проблеми.

Печатки у мене все ще не було, так що розплавлений сургуч я знову прибила масивним кулоном, що дістався від Адель.

Другий лист опинився від леді Маргмері.

«Леді Адель!

Поспішаю повідомити вам, що незабаром у резиденції барона Акіами буде влаштований прийом. Впевнена, що запрошення барона вже на шляху до вас.

Я хотіла б нагадати про нашу домовленість. Я зі своїми доньками буду там.

Наступні поставки із зерном, на жаль, затримуються. Указ на заборону перетину кордонів я оминути не в змозі. Сподіваюся, що це жодним чином не вплине на нашу дружбу.

Також висловлюю вам повагу та захоплення. Чутки про те, що ви доклали всі свої сили, щоб зупинити поширення червоної смерті, вже досягли і моїх земель.

З великою дружбою,

Вдовствуюча графiня леді Маргмері».

Запрошення від барона Акіами та його дружини опинилося в наступному конверті, леді Маргмері мала рацiю. Тож відповідь я написала і для неї. Запевнила, що чудово пам'ятаю про наш договір і зроблю все можливе, якщо указ корони буде знято до прийому.

В останньому я сумнівалася. Король ніби карав герцога та його людей за якісь провини. Закриття кордонів було і обґрунтованим, і все ж таки покаранням для всіх. Особливо найболючіше по населенню били зупинки поставки товарів і продуктів, які на цих землях не вироблялися.

— Це лист для барона Шанта, — розпорядилася я, простягаючи конверти Ланi. — А це для леді Маргмері.

— Зрозуміла, ваша світлість.

Я взяла до рук останній нероздрукований конверт. І останній лист, як на зло, став найнеприємнішим. Тому що писав мені не хто інший, як лорд де Віньо.

Чесно кажучи, я була готова відправити його в імпровізований чорний список ще після першого послання. Так відкрито пропонувати вбити герцога ... треба бути або дурнем, або самовпевненим дурнем.

"Леді Флемур!" — вже від одного рядка мене пересмикнуло.

Хоч би яке обурення викликало в мені той факт, що мені не сказавши, мене оженили, але це ще можна було прийняти. На відміну від нав'язаної спорідненості із монстром, який носив корону.