8.1

Довіритися Ольховському? Дуже сумніваюся, що заставить повірити йому, тільки вголос про це нічого не сказала, а попросила відвезти мене на роботу.

Богдан глянув у мій бік, підтискаючи губи. Наша відверта розмова так і ні до чого й не привела, хіба тільки висловили один одному, що в душі скупчилося, хоч і це теж навряд. У моїй душі стільки всього зібралося за п'ять років, що однієї розмови точно недостатньо.

Поки Ольховський керував автомобілем, я зателефонувала няні дізнатися, як там почувається моя лисичка. Няня ділилася розпорядком дня, розповідала, який сьогодні настрій у донечці. І я помічала, як у цей момент Богдан уважно слухав, просто ловив кожне слово. Цікаво, він справді переживав за Алісу чи донька була лише способом досягнення цілей, відомих тільки йому?

Перестала говорити, телефон сховала в сумку. І, очікувано, Ольховський не зміг промовчати.

– Я хочу познайомитися з дочкою, – видав Богдан, змусивши мене напружитись. Що означає "я хочу", а чи не багато він хоче?

– Ти з нею вже знайомий.

Відповіла зовсім не те, що на язику крутилося. Але сваритися після всього – вже не було сил: ані моральних, ані фізичних. Богдан з мене всю душу витрусив на тому урвище, я розплакалася, та що там розплакалася… Розревілася! А це вперше за багато років, коли мене прорвало, і я дала волю сльозам. Зазвичай я вдаю залізну леді, у якої замість серця камінь.

– Розумію твоє бажання відгородити від мене дочку, але я все ж таки наполягаю на спілкуванні з Алісою. Для початку ми познайомимося та будемо поступово спілкуватися.

– Але це неможливо, Богдане, – емоційно відрізала, але швидко зуміла впоратися з емоціями, що несподівано нахлинули, і додала: – поки що неможливо, поки не буде зроблено тест ДНК про визнання моєї спорідненості з дядьком і я не доб'юся ексгумації трупа, який похований під моїм ім'ям. Ніхто не повинен завадити мені це зробити, ти ж розумієш?

– Розумію, але я не кажу, що треба познайомити Алісу зі мною як із батьком. Ти можеш назвати мене своїм другом. Нехай дитина до мене почне звикати.

"Назвати другом", – озвалося в серці глухим ударом. Ох, це все жахливо та неправильно насправді. І сподіваюся, що коли Аліса виросте, то все зрозуміє. Я б нізащо не відібрала в неї батька, якби це не загрожувало її життю – насамперед.

– Ну, то що скажеш, Уляно? Я можу на якийсь час побути тобі другом, щоб ближче познайомитися з Алісою? – нагадав про себе Богдан, коли пауза, яка виникла з мого боку, почала діяти йому на нерви. – Улю, я ж багато не прошу, хіба ні? Чи ти вважаєш, що я взагалі не повинен спілкуватися з дочкою, бо не маю на це жодного права?

– Чому ж не маєш? За законом – поки що так, у тебе немає права. Але по-людськи, ти ж її батько, значить… – зітхнула.

Ох і важко мені було вимовляти ці слова. Богдан мав рацію, коли казав, що в мене конкретні проблеми з довірою. Переживши стільки трагедій та сильних душевних потрясінь, я розучилася довіряти майже всім людям. Ні з ким не зближаюся, не розмовляю відверто, тримаю всіх на відстані, щоб ніхто не зміг зробити мені боляче. Адже, як відомо, біль завдають лише близькі люди, інші  – просто пакостять.

– Гаразд, я подумаю, що можна зробити. Тільки пообіцяй, що не відступатимеш від плану. Аліса в жодному разі не повинна знати, що ти її тато, доки я не відновлю справедливість, інакше нічого не вийде.

Ненадовго повернувши голову в мій бік, Богдан розплився в усмішці ледь не до вух.

– Я тебе не підведу, навіть не сумнівайся у мені.

– Хочеться вірити, що саме так і буде.