6.1

Богдан

Скоріков звільнився за пів години. На той час я мало не заснув від смертної нудьги в компанії його дочки. Настя – звичайна пустушка, поговорити з нею абсолютно нема про що, хоча зовні дуже приваблива дівчина. Мілу мені чимось нагадує, та теж була з гарною обгорткою, але ніякою всередині.

Ігор Іванович запросив до свого кабінету, і найближчу годину ми обговорювали робочі питання. Я надав квартальні звіти по всіх фірмах, повідомив про суму, яка мала впасти на банківський рахунок Скорікова з дня на день.

– Як тобі нова генеральна директорка агрохолдингу? Встигли порозумітися? – поцікавився Скоріков, коли я вже збирався йти.

– Та так… не дуже, – намагався обходитися без подробиць.

– Якщо буде сильно напружувати або пхати свій ніс туди, куди не треба або помітиш за нею якусь підозрілу активність, то відразу ж мені кажи, добре? Я розберуся.

Кивнув у відповідь. А що ще лишалося? Не скажу ж, що дружина Зубенко та його покійна племінниця – одна й та сама людина, як мені здається? А якщо я помиляюся чи ще гірше, Уля була змушена імітувати свою смерть, бо їй загрожувала якась небезпека?

Попрощався зі Скоріковим, пообіцявши йому те, що він хотів почути. І поїхав.

Поки гнав на роботу, в голові вже прокручував деталі плану, який придумав напередодні.

***

Після обіду заглянув до кабінету Марго. Знайшов пустяковий привід, щоб переконатися, що вона реально зайнята на найближчу годину і далі свого кабінету нікуди не збирається йти. А потім пробив її домашню адресу та помчав за місто, де знаходився котедж Зубенко.

Припаркував машину неподалік ділянки, вийшов із машини. Котедж захищений двометровим парканом, нічого не розглянути. Але мені було дуже важливо пробратися в будинок, щоб зустрітися з Алісою.

Після того, як я прямо сказав Марго про свої підозри, вона точно буде обережною. Не підпустить до дочки навіть на гарматний постріл, тому мені нічого не залишалося іншого, як діяти таємно та з хитрістю.

Незабаром мені все ж таки пощастило. Ворота відчинилися і на вулицю виїхала іномарка, я поїхав за нею.

Я не знав, хто сидить усередині машини, але хотів до останнього вірити, що в машині була Аліса.

Іномарка загальмувала на стоянці навпроти торговельно-розважального центру. І яке ж було моє полегшення, коли з машини справді вийшла донька Марго з якоюсь жінкою, швидше за все, нянькою.

Намагаючись зберігати дистанцію, щоб не видати себе, я не відставав від дівчинки. Тримався відсторонено, бачив усе, що відбувалося.

Кафе. 3D кінотеатр, а потім був якийсь розважально-ігровий комплекс для дітей. Довелося побувати й там.

Діти веселилися, стрибали на батутах, блукали лабіринтами, а дорослі сиділи трохи неподалік від них на м'яких, зручних диванчиках за столиками.

Няня Аліси щось захоплено розглядала, уткнувшись поглядом у мобільний, лише зрідка поглядаючи на підопічну. І тоді я наважився підійти до своєї можливої ​​доньки впритул. Втім, чому можливої? Я вже серцем відчував, що це так і є. Не дарма ж мене потягнуло до маленької дівчинки, коли вона плакала посеред коридору агрохолдингу, загубивши свою маму.