Розділ 2

– Алісо, поїхали додому.

– Зачекай, будь ласка. Мені потрібно закінчити малюнок, – обізвалася мала і почала старанно водити червоним олівцем по офісному папері.

Я зазирнула у малюнок доньки, посміхнулася. Красиві квіточки вийшли, дуже схожі на троянди.

Поки Аліса сиділа за моїм робочим столом, зайнята малюванням, я зателефонувала Артуру. Випадково чи не дуже, Артур знаходився неподалік і, дізнавшись, що мій перший робочий день добігає кінця, запропонував відвезти нас з дочкою додому.

– Дивись, круто вийшло, так? – Аліса продемонструвала свій витвір і, отримавши в нагороду мою схвальну посмішку, нарешті почала збиратися додому. – А можна я з тобою щодня ходитиму на роботу?

– Ні, сонечку. Сьогодні був виняток через твою хвору няню.

– Ну, матусю… ну, будь ласка.

Склавши обидві руки під підборіддям, лисичка зобразила благаючий вираз обличчя. Важко стримати усмішку, коли на тебе дивляться такими хитрими очима. Але я все ж таки похитала головою.

– Маленьким дівчаткам не місце в агрохолдингу, лисичко. Тут немає жодних умов, ти ж сама бачила.

– Але мені сподобалось у тебе у кабінеті. І бургери тут класні роблять.

– Ах, Алісо… Навіть не вмовляй. Завтра повернеться твоя нянька і ти продовжиш ходити до дитячого садка.

Надувши губки, як завжди робить, коли не отримує бажаного, Аліса зістрибнула з крісла і пішла на вихід. Я поспішила її наздогнати та взяти за руку. Страх, що вона може загубитися, як сталося вранці, холодними щупальцями заліз під шкіру. Донька – все, що маю. Заради Аліси я живу, дихаю і зважилася на цей відчайдушний крок – забрати своє – те, що належить мені по праву народження.

Минувши просторий коридор, підійшли до ліфта. Лисиця натиснула на кнопку, викликавши ліфт, раптом побачила щось цікаве і вдивилася в далечінь. А я теж обернулася і на мить обомліла, побачивши Ольховського, який наближався до ліфта.

Він прямував у наш бік не поспішаючи, і я молилася про себе богу, щоб ліфт приїхав швидше і нам не довелося тулитися в закритому просторі втрьох. Але не сталося!

Порівнявшись, Ольховський схилив голову і підморгнув моїй дочці:

– Як там мультик називається? Ну де Ельза з гарним білим волоссям, як у твоєї мами?

– Холодне серце, а що? – озвалася Аліса, недовірливо глянувши на Ольховського.

– Хочу подивитись, – ліфт під'їхав, за правилами етикету Ольховський першим увійшов до кабінки та зупинився біля дальньої стіни.

Ми з лисичкою увійшли слідом, спиною повернулися до Ольховського. Це були найдовші секунди у моєму житті. Я нереально хвилювалася, адже ще ніколи біологічний батько моєї дитини не був так близько, як у цю мить.

Ліфт приїхав на перший поверх, і ми з Алісою поспішили вперед. Вийшли надвір, озирнулися. Іномарка Артура вже чекала за кілька метрів від головного входу в агрохолдинг.

– За нами приїхав дядько Артур? – Раптом запитала лисичка, впізнавши машину, а я крізь землю була готова провалитися, адже неподалік стояв Ольховський і точно все чув.

– Ідемо, – смикнувши малу за руку, рушила вперед, поки Аліса не сказала більше і не видала мене з тельбухами.

Якось Ольховський про все дізнається. Зрозуміє, хто я насправді, але зараз я не готова розкрити всі карти, інакше цей йолоп може зруйнувати мої плани.