Дружина з минулого

Розділ 1

Богдан

Відкинувшись на спинку крісла, послабив вузол на краватці.

– Щось душно сьогодні, – сказав компаньйону і за сумісництвом найкращому другові.

– Та нормально начебто. Кондиціонер працює, це просто тебе ковбасить на нервовому ґрунті, – підморгнув Дімон.

Кивнув. Реально нерви розхиталися. Цілий місяць готувався до цього дня, навіть цілу доповідь написав – так хотів переконати співзасновників у своїй кандидатурі. Краще за мене на посаду генерального директора їм не знайти, а там – як знати. Ходять чутки, що сьогодні має з'явитись загадковий містер “ікс”, мовляв, у нього контрольний пакет акцій і від його голосу залежатиме моя подальша доля.

Щоб скоротити час очікування, повідомив Дімону, що відлучуся на п'ять хвилин, мені просто потрібно провітритися. У кав'ярні замовив американо з молоком і, поки готувався напій, зайняв вільний столик. Стіни в приміщенні виготовлені з товстого скла, мені було добре видно, що відбувалось за межами кав'ярні.

Білява дівчинка років п'яти стояла посеред коридору і голосно плакала, закриваючи своє обличчя долоньками. Діти в агрохолдингу? Це щось нове. Не пам'ятаю, щоб у нашої материнської компанії з'явилася дочірня фірма у вигляді філії дитячого садка.

Озирнувся. Співробітники холдингу прямували у різні боки, ніхто не звертав уваги на дитину. А плач у дитини пронизливий, змушував моє серце стискатися до мікроскопічного розміру.

Не витримавши, спішно покинув кав'ярню і за лічені секунди опинився стояти навпроти білявої дівчинки. Вона, як і раніше, плакала, мою присутність не помічала доти, доки я не торкнувся її тендітних плечей рукою.

– Що трапилося, дівчинко? – Запитав у дівчинки, а вона, почувши мій голос, перестала ревіти.

Прибравши від обличчя маленькі долоні, маля підняла на мене очі, наповнені сльозами. Потужний удар пропустило моє серце. Величезні очі блакитного кольору, як хмари, дивились зі страхом неосяжних розмірів.

– Я маму загубила, – нарешті відповіла дівчинка.

– А як твоя мати виглядає?

– Красива така, з білим, довгим волоссям. Вона схожа на Ельзу. – Натрапивши на мій задумливий погляд, мала уточнила: – Ти не дивився "Холодне серце"?

Хитнув головою.

– Це такий мультик?

– Так!

– Вибач, мала, я вже давно не в тому віці, коли дивляться мультики.

– Отже, ти мені не допоможеш знайти маму?

Голос з надривом, малеча ось-ось готова була заплакати знову. Я без поняття, де шукати матір цієї дівчинки. Але я її обов'язково знайду, хоч би чого це мені коштувало.

– Допоможу! Якщо ти мені теж трохи допоможеш, – підморгнув. – Спершу з'ясуймо, як звати твою маму?

Примружившись, дівчинка почала роздумувати: варто мені довіряти чи ні. Напевно, її мама вчила не розмовляти з чужими дядьками та тітками, але зараз як би інший випадок. Я не представляю жодної загрози для п'ятирічної дитини, але мала навряд чи мені повірить на слово.

– А тобі навіщо знати як звати мою маму? – озвалась дівчинка, викликаючи в мені легку посмішку.

– Я ж допомогти тобі хочу, а без певної інформації це зробити неможливо.

– А ти справді гарний?

– Гарний, навіть не сумнівайся в цьому.

– Ну не знаю, я тебе бачу вперше у житті.

– Згоден. І мама тебе вчила не розмовляти із чужими людьми.

– Так! А ти звідки знаєш?

– Скажу тобі по секрету, коли я був маленьким моя мама теж вчила мене не розмовляти з чужими тітками та дядьками.

Вдивляючись в далечінь, дитина перемкнула увагу. Я теж обернувся, щоб подивитися, що могло привернути увагу малечі. І побачив ефектну блондинку, яка прямувала в наш бік. Швидким кроком вона невблаганно наближалась до нас, зосереджуючи погляд на дитині.

– Здається, це твоя мати? – Тільки встиг запитати, як дитина зірвалась з місця і побігла жінці назустріч.

Спостерігав за возз'єднанням сім'ї з усмішкою. Жінка опустилась навпочіпки, по-материнськи обійняла дівчинку і притиснула до своїх грудей.

Щоб переконатися, що моєї допомоги дитина більше не потребує, вирішив підійти до жінки.

– Алісо, я ж просила тебе нікуди не тікати. Я мало не збожеволіла, поки тебе шукала, – голосила мати дівчинки, оглядавши дитину з голови до ніг.

– Я теж злякалася, матусю. І коли це зрозуміла, почала плакати. А один дядько підійшов до мене і запропонував допомогти.

– Один дядько – це я, – позначивши свою присутність, одразу ж став мішенню для прицілу очей ефектної блондинки.

Повагавшись кілька секунд, дивлячись на мене знизу вгору, жінка піднялась. Міцно тримаючи за руку малу, блондинка свердлила мене важким поглядом, наче я якийсь злочинець.

– Що? Нічого не скажете? – Посміхнувся, витримувавши пильну увагу блакитних очей, таких як і у малої.

– Не скажу, – процідила крізь зуби жінка.

– Дуже шкода, а ось мені дуже хочеться вам сказати та багато поганого, але не при дитині, – тонко натякнув, що у нормальних матерів діти не губляться посеред білого дня.

Ігноруючи мою присутність, немов я предмет інтер'єру, жінка розвернулась і повела дитину геть. Проводжав їхні спини поглядом. Дурна ситуація насправді. Якась пихата і своєрідна пані – мати цієї дівчинки. Інша на її місці подякувала б, що є ще на цій планеті небайдужі люди, які готові прийти на допомогу маленьким дітям. Але натомість блондинка відкрито продемонструвала свою ворожість, наче я винуватець усіх земних бід.

***

– Щось тебе довго не було. Вже думав дзвонити, – захвилювався друг, коли я повернувся до зали наради.

– Був один момент, затримався.

– Зрозуміло.

Шум голосів стих до мінімуму. У залі відчинились двері, і стукіт каблуків дорогим паркетом привернув мою увагу.

Ковзний погляд від щиколоток вгору. Нахмурився, впізнавши блондинку – маму тієї самої дівчинки, яка загубилася. І якщо десять хвилин тому я особливо не роздивлявся незнайомку, то зараз важко не помітити, що жінка дуже приваблива. Красива фігура з вигинами. Волосся довге, біле, як чистий аркуш офісного паперу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше