Глава 6

Аліана взяла до рук сапфірове кольє та нервово перебирала його пальцями. Не було доказів, що Еріонор дотримав слова. Навіть, якщо вони відплили, то не факт, що дісталися материка. Дорогою, їм могли влаштувати нещасний випадок. Сильний шторм і ніхто нічого не доведе. Принцеса намагалася не показувати свою стурбованість.
— Я гадала, що вони залишаться на сніданок. Я хочу поговорити зі жрицею. Коли зазвичай вона прокидається?
— Жриця не живе у палаці. Вона, разом з принцом сьогодні відправилася до храму, щоб повернути Перлину Припливів.
Ця інформація здавалася надто цінною. Аліану не покидала надія викрасти Перлину та втекти. Щоправда, вона залишилася сама й не уявляла як це зробити. Проте їй потрібні знання, а потім вона обов’язково щось вигадає. Намагалася не показувати своєї зацікавленості, та приклала кольє до грудей. Роздивлялася його у дзеркалі, наче бажала зрозуміти чи воно їй личить. Принцеса продовжувала розмову:
— Де знаходиться той храм?
— Вибачте, але я не можу нічого вам розповідати ні про храм, ні про Перлину. Його Високість заборонив і просив переказати, якщо ви цікавитиметеся цим і надалі, то він вимагатиме від вас виконання вашої угоди.
Аліана міцно стиснула кулаки. От, гад! Він все передбачив і посмів погрожувати. Хоч їй вдалося уникнути близькості у першу шлюбну ніч, проте ніщо не гарантувало, що сьогодні принц не з’явиться на її порозі та не вимагатиме спадкоємців. Мартіна надто вірна Еріонору. Звісно, їй виділили віддану служницю, яка розповідатиме про кожний її крок. Зрозумівши, що більше нічого цінного не дізнається, звеліла принести їжу.
Вдень королева Маріелла особисто провела екскурсію палацом. Жінка поводилася приязно, чим здивувала принцесу. Під час прогулянки Аліані показали велику бібліотеку, котра викликала цікавість. Якщо їй нічого не розповідають, то вона мусить дізнатися про все сама. Разом з королевою вони вийшли у сад. Скрізь буяла рослинність. Аліана не звикла бачити зелені папороті, фікуси та високі пальми. Особливу увагу привернули квіти, висаджені в охайні клумби. Дівчина вирішила скористатися приязністю королеви та спробувати дізнатися хоч щось. Вона повільно крокувала кам’яними доріжками:
— Я тут лише день і до мене дійшли чутки. Знаю, що принц Еріонор вдень не буває у палаці. Де ж він проводить свій час?
— Вам не варто цікавитися таким, — голос королеви звучав суворо, твердо, наче сталь. Вмить від удаваної люб’язності не залишилося нічого. Вона сердито насупила брови. — Ваше завдання якнайшвидше завагітніти та народити спадкоємців.
То ось як її тут сприймають. Не більше як квочку. Аліана стримувала злість.
— Краще, якщо я дізнаюся правду від вас, ніж повірю брудним чуткам.
— Цікаво, хто поширює чутки про принца. Мабуть, йому варто залишитися без язика, — королева очікувально дивилася на принцесу й бажала почути ім’я.
Дівчина вкотре переконалася, що залишилася одна. У ворожих стінах марно шукати союзника. Пообідавши з королевою, дівчина пішла до своїх покоїв на денний сон. От тільки вона не звикла спати вдень. Спека посилилася й неабияк дошкуляла. На шкірі виступив піт. З тераси принцеса спостерігала як на іншому боці острова, у морі весело купаються дітлахи. Припускала, що це охолоджує, проте плавати вона не вміла.
Заховавшись у покоях від спекотного сонця, налила у склянку води. Тут вона могла пити досхочу й це здавалося розкішшю. На вечір небо затягнуло хмарами. Темні, низькі, нависли над островом. Почався рясний дощ. Аліана вибігла на вулицю.
Дощ лив, ніби сама небесна скриня розчинилася, виплеснувши на світ чисту, життєдайну воду. Принцеса стояла посеред двору, обернувши обличчя до темного неба. Холодні краплі ковзали її шкірою, впліталися у розпущене волосся, блищали на віях, мов крихітні перлини. Вона дихала на повні груди, зачарована магією цього моменту.
У Дісерії дощ вважався благословенням. Аліана простягла руки, мов хотіла обійняти небо, і засміялася — дзвінко, щиро, так, як не сміялася відтоді, як переступила поріг цього палацу. Дівчина склала долоні й з радістю спостерігала як вони наповнюються водою.
— Що ти робиш?
Голос позаду змусив здригнутися. Еріонор, накинувши капюшон від плаща собі на голову, підійшов до принцеси. Він схопив дівчину за долоні:
— Ти мокра, не боїшся захворіти? Ходімо до палацу.
— Це дощ! На землю зійшло благословення, не варто ховатися від нього у палаці.
— У нас майже щодня дощ, — принц потягнув її за руку, у напрямку палацу. Аліана чинила слабкий опір та не поспішала йти.
— У моєму королівстві дощ — це благословення богів. Від нього не ховаються під дахами, не проклинають, а приймають як диво.
Еріонор зробив крок вперед. Вода жадібно взялася за його плащ, зволожуючи тканину, але він не зважав.
— Тут це всього лиш негода, — принц байдуже стиснув плечима.
— Ти просто ніколи не дивився на нього правильно, — її голос звучав майже лагідно, і раптом вона зняла з нього капюшон.

Чоловік застиг. Холодні краплі торкнулися його щоки, повільно стікали до губ. Для принцеси це не просто дощ, а свобода та життя. Вона хотіла, щоб він це відчув. Принц застиг непорушно, з цікавістю стежив за дружиною. Несміливо схопила його руку та склала чашу з їхніх долонь. Її смаглява шкіра торкалася його руки — блідої та холодної. Дотик породжував невидимі іскри, котрі сплелися у вогняну стежину. Дощ наповнював імпровізовану чашу. Вода зібралася у долонях. Аліана піднесла їх до грудей, нахилилася та вмила обличчя:
— Священний дощ змив негаразди та гріхи. Спробуй, відчуєш полегшення.
Не чекаючи згоди, піднесла долоні до його обличчя. Вода омила щоки, ніс, вуста. Принц не перешкоджав. Хоч Аліана і знала, що для нього ця традиція нічого не означає, проте він вшанував її звичаї. Їхні долоні роз’єдналися, проте жодний з них не поворухнувся. Вони стояли один навпроти одного, дивлячись в очі. Вода намочила одяг, посилювала холод та викликала тремтіння.
— Ти справді хочеш стояти тут під зливою? — недовірливо зіщулився принц.
— Так. Хочу стояти тут з тобою. Дощ змиває маски, стирає кордони й тільки під дощем можна розгледіти істинне обличчя людини.
— Небезпечні звички ти прищеплюєш своєму чоловікові.
Аліана засміялася — легко, безтурботно, зовсім не так, як у палаці, де їй доводилося ховати свої почуття.
— Якщо це небезпечно… — вона піднялася навшпиньки, і холодні краплі скотилися з її вій, — тоді будь обережний, принце. Я побачу тебе справжнього.
— Як і тебе.
Його пальчики лягли на її талію та притягнули до чоловічого тіла. Щоб не впасти, Алінна доторкнулася до грудей чоловіка, під якими нестримно калатало серце. Сині очі зачаровували, змушували забути про ворожнечу і для чого вона тут. Принцеса бачила як крапля дощу стікала його щокою, впала на вуста та покотилася до низу. Близькість чоловіка дурманила і зараз він не здавався нестерпним, як при першій їхній зустрічі. Злякавшись своєї реакції, дівчина різко відхилилася.
— Можемо йти до палацу. Не хочу, щоб ти захворів і звинувачував у цьому мене.
— Я не захворію, а от ти — можеш.
Аліана перервала їхні дотики. Впевнено йшла до палацу та намагалася не виказувати свого збентеження. Зупинилася у холі та чекала поки вода стече з її сукні. Мокра тканина прилипла до тіла та не приховувала звабливі вигини. Дівчина відчула на собі масний погляд принца. Зацікавлені очі оцінювально ковзнули по стегнах, талії, та застигли на її декольте. Через це, дівчина почувалася ніяково. Ще ніхто не роздивлявся її так нахабно. Аліана склала руки на грудях й це протверезило чоловіка. Він вдавано кахикнув:
— Тобі потрібно переодягнутися у сухий одяг. Втім, як і мені. Зустрінемося за вечерею.
Різко розвернувшись, принц зник з-перед очей. Втік раніше, ніж Аліана встигла поцікавитися тим, що її хвилювало найбільше. Дівчина піднялася до своїх покоїв. Мартіна допомогла переодягнутися в іншу сукню, більш закриту, яка пасувала на вечір. Волосся витерли та склали у високу зачіску. Принцеса спустилася до зали. Сподівалася поговорити з Еріонором ще до вечері, однак він не з’явився.
Аліана хмикнула. Вона навіть не знала, де його покої. Дівчина хоч і оглянула палац, проте де проживає принц їй не повідомили. Нарешті до залу зайшли монархи та принц. Вони зайняли свої місця і розпочалася вечеря. Принц нахилився і прошепотів на вушко:
— Ти випила гарячого чаю?
— Ні, ще не встигла, — Аліана похитала головою.
— Я попрошу, щоб тобі принесли.
Еріонор роздав розпорядження служниці. Принцеса дивувалася такій турботі й підозрювала, що увага чоловіка, викликана зовсім не простою люб’язністю. Поки всі були зайняті жвавими розмовами, Аліана прошепотіла йому на вушко:
— Що сталося з моєю свитою?
— Як я і обіцяв, вони попливли додому. Звісно, це в обмін на твою покірність.
Його слова проникли під шкіру. Покірність. Хіба могла Аліана зі своїм бунтівним серденьком перетворитися та слухняну ляльку? Не могла. І здавалося чоловік це знав. Вона насупила брови:
— Як я знатиму, що вони доплили до Маркатії цілі та неушкоджені?
— Можеш написати їм листа, — принц стиснув плечима, ніби це саме собою зрозуміло.
Ну, звісно! Листа. Аліані боязко писати королю, адже вона не виконала завдання. Тепер Перлина Припливів захована від неї невідомо де. Дівчина кивнула та поклала до рота шматок риби.
— Як минув твій день?
— Ти хотіла поцікавитися, де минув мій день, — Еріонор не запитував, а стверджував. Він наче чув її думки, знав про всі хитрощі й шанси обдурити чоловіка складали нулю. — Мені повідомили, що ти цікавилася де я. Ти знаєш, що вдень я не буваю у палаці. Надто зайнятий королівськими справами. Їду до міста, подорожую островом та спілкуюся з підданими. Я задовольнив твою цікавість?