Глава 5

— Ви самі дали собі це право, — злість закипала у венах дівчини й вона не стримувалася у висловлюваннях. — Моя країна гине від посухи, люди лічать краплі води, а у вас її з лишком. Невже, якби ти був на моєму місці, то не спробував їх врятувати?
— Я на своєму місці й рятую свій народ. Перлина захищає нас від Горана, ти ще не бачила на що він здатний. Якщо цей артефакт потрапить у чужі руки, то існування Маркантії опиниться під загрозою.
— Мої люди помирають від спраги! — намагаючись достукатися до чоловіка, Аліана підвищила голос.
— І звісно це єдина причина, чому ти хочеш викрасти артефакт, — принц невдоволено хмикнув, наче зовсім не вірить у її слова. — Той, хто зрозуміє магію Перлини може знищити острів. Його затопить море й ми не матимемо ні клаптика суші.
Про таку силу артефакту дівчина навіть не здогадувалася. Не дарма маркарійці його ховають за тисячами замками. Дівчина похитала головою:
— Перлина потрібна нам зовсім не для цього. Невже ти думаєш, що я здатна потопити цілу країну? Невинних дітей, жінок, тварин та стати кінцем цілої цивілізації?
— Я не знаю, на що ти здатна. Поки я бачу, як принцеса з ворожого королівства намагається викрасти перлину та відмовляється народжувати мені спадкоємців, — останні слова прозвучали ображено.
— Відмовляюся, бо ти ставишся до мене зневажливо, — Аліна видихнула прямо йому в обличчя. — Не так, як належить ставитись чоловіку до жінки. Ми навіть не познайомилися належним чином.
— Хочеш гарного ставлення? — очі чоловіка хижо звузилися і він нагадував звіра, котрий щойно впіймав здобич. — Як гадаєш, яке покарання належить за викрадення священної Перлини?
Смерть. І Аліана добре це знала. Марно сподіватися розуміння від чужинця з черствим серцем. Еріонор отримав шанс позбутися непотрібної дружини й здавалося він ним скористається. Дівчина не знала, яке майбутнє їй приготували: бранки чи смертниці.
— Я — принцеса, ти не можеш мене вбити.
— Можу. У мене є вагомі причини. Навіть король Дісерії не зможе звинуватити у несправедливості вироку, — його очі засяяли переможним блиском. — Але я дам тобі вибір. Я помилую тебе, проте ти станеш зразковою дружиною. Народиш спадкоємців і більше ніколи не намагатимешся викрасти Перлину.
Такі умови здавалися Аліані неприйнятними. Вона не бачила себе покірною бранкою, завдання якої народжувати спадкоємців та мовчати. Дівчина підняла брови догори:
— Або?
— Або тебе судитимуть разом з твоєю свитою. Нам обом відомий вирок. Якщо стосовно тебе, зважаючи на твій статус, ще можливе пом’якшення, то люди з твого супроводу помруть. Ти ж розумієш, що ваш злочин є приводом для продовження війни? Принцеса, яка представляє свою країну, порушує домовленості та намагається викрасти священний артефакт.
Перед очима дівчини з’явилися темні цятки. Почувалася відповідальною за життя своєї свити. Чітко розуміла, що насправді ніякого вибору у неї немає. Еріонор дав їй примарну ілюзію вибору і принцеса може зберегти крихти своєї гордості. Сподівалася у неї ще буде нагода викрасти Перлину. Важко видихнула і своїми словами підписала собі вирок:
— Добре, я залишуся. Зрештою ми одружилися і я тепер принцеса не тільки Дісерії, а ще й Маркарії. Ти відпустиш моїх людей. Вони попливуть додому.
— Якщо ти знову спробуєш викрасти Перлину — я побачу це, — з вуст Еріонора це звучало як попередження. — Завтра я поверну її в храм, туди, де їй місце. Зараз ми підемо до гостей. Будемо поводитися так, наче нічого не сталося. Не варто засмучувати короля.
Аліана кивнула. Долонею охопила його лікоть і вони вийшли із залу. Таємно від батька, Ерінор вів свою гру. Невже чоловік і справді приховає все від короля? Тепер у принца з’явився козир. Вони зайшли до залу та зайняли свої місця. Сиріанор невдоволено звів брови доверху:
— Де ви так довго були? Гості чекають танців.
— Принцеса трішки заблукала, — Еріонор додав у голос смішинок. — Довелося вказати їй правильний шлях. Дозволите запросити вас на танець?
Аліана вклала свою руку у його долоню. Вони вийшли з-за столу та попрямували до центру зали. Дівчина не вміла добре танцювати. Їй цього не навчали й зовсім не готували до заміжжя. Її мета полягала у зовсім іншому, але король згадав про свою доньку і її привезли до столиці. За тиждень вона пройшла швидкі уроки усього, що повинна знати справжня принцеса. Танці виявилися не її сильною стороною.
Вони зупинилися у центрі зали. Дівчина відчувала на собі уважні погляди присутніх. Еріонор стиснув її долоні, а пальці іншої руки обпікали талію. Почулася музика і наречені закружляли у танці. Принц солодко всміхався, проте дівчина знала, що ховається за цією вдаваною посмішкою. Еріонор святкував перемогу. Тепер у них була таємниця. Якби король дізнався про її спробу крадіжки, то не факт, що він був би таким милосердним. Чоловік помітив задуманість Аліани та нахилився до її вуха:
— Про що думаєш, принцеско?
— Чому ти нічого не розповів королю? — Аліана не сподівалася почути правду. Принц змусив її зробити оберт. Надто близько нахилився до її вуха, подихом обпік шкіру:
— Вважай це моїм подарунком на весілля. Ти затіяла небезпечну гру.
— А ти, здається, насолоджуєшся цим.
— Цікаво на що ще ти здатна.

Вони кружляли у танці, посміхалися для присутніх, та вели неприхований бій поглядів. Танець закінчився, але вони все ще вдивлялися одне одному у вічі й ніхто не бажав відводити погляд. До Аліани підійшов король та запросив її на танець. Це вважалося великою честю. Того вечора дівчина танцювала з ворогами, а її серце бунтувало під ребрами.
Після святкування її провели до покоїв. Служниці допомогли переодягнутися у мереживну сорочку, яка показувала надто багато. Вона чекала на прихід Еріонора й сподівалася, що він не прийде. Угоду скасовано, тепер принцеса змушена стати справжньою дружиною та подарувати йому спадкоємців. Хвилювання скупчилися у грудях. Аліана стояла біля вікна, вдивляючись у нічний пейзаж чужого королівства.
Позаду скрипнули двері й почулися чужі кроки. Дівчина не розвернулася. Свою нічну сорочку вважала надто вульгарною для споглядань. Принц зупинився за її спиною. У покоях панувала тиша, лише полум'я свічок кидало мерехтливі відблиски на мушлю ліжка. Принцеса розуміла, за спиною її чоловік, чужинець, ворог, а тепер її доля.
Вона почула, як він повільно зняв фрак і кинув його на різьблений стілець. Коли він заговорив, його голос був рівним, без жодної емоції:
— Чому ти стоїш так, ніби я збираюся завдати тобі болю?
Аліана стиснула пальці на підвіконні:
— Хіба не так і має бути? Договірні шлюби рідко означали щось більше, ніж угоду. Ми з тобою домовилися: ти — відпускаєш мою свиту, я — підкоряюся тобі. Чого ти ще чекаєш від мене?
Еріонор підійшов ближче, але не торкнувся її. Вона відчула його присутність, відчула тепло його тіла, і від цього серце застукало швидше.
— Я не збираюся змушувати тебе, Аліано. Я не варвар, як ти, мабуть, думаєш.
Вона розвернулася до нього, дивлячись у його сині очі, в яких не було ні люті, ні насмішки – лише уважність і якась втомлена рішучість.
— Тоді що? Ти проявиш благородство і будеш чекати?
— А ти хочеш, щоб я чекав? — Еріонор повільно нахилив голову.
Їхні погляди зчепилися, між ними промайнула невидима іскра. Її слова застрягли в горлі. Вона не хотіла цієї близькості, не хотіла визнавати цього шлюбу, але водночас бентежила його спокійна сила, самоконтроль, впевненість.
— Я не бажаю бути твоєю дружиною, — голос Аліани звучав не так твердо, як їй хотілося.
— Ти вже нею є, Аліано. Питання лише в тому, як ми це переживемо, — він повернувся і рушив до протилежного краю кімнати. Взяв зі столу келих з вином і, не дивлячись на неї, додав. — Ліжко твоє. Я можу спати на дивані.
Ця відповідь зачепила її сильніше, ніж будь-яка погроза. Вона чекала примусу, холодного розрахунку, а отримала повагу. Аліана мовчки лягла в ліжко, відчуваючи дивне полегшення. Невже він і справді розміститься на дивані? Перед сном вона ще раз глянула на принца, який сидів у кріслі, задумливо крутячи келих у руці. Він здавався їй загадкою, і хоч вона не хотіла цього визнавати, їй уже було цікаво її розгадати.
Прокинулася від скрипу дверей. На небі з’явилися перші промені сонця, котрі боязко заглядали до покоїв. Еріонор пішов, дотримав слова і не торкнувся її. Зважаючи на обставини, він міг повністю підкорити її, проте не зробив цього. Дівчина схопилася на ноги та підійшла до вікна. Відчинивши його, впустила свіже морське повітря до покоїв. Сонце доторкнулося шкіри й мітка каракатиці запекла. Пляма пульсувала, пронизувала болем, та здавалося хтось стежить за нею. За мить все припинилося. Аліана відчувала — це не проста мітка. Жриця не все їй сказала, проте не варто сподіватися на щирість від ворогів.
Дівчина підійшла до стола та задзеленькотіла у дзвоник. Через хвилину з’явилася служниця. Вона допомогла принцесі одягнутися. Сукня виявилася надто відвертою. Легка напівпрозора тканина густими оберемками спадала до низу, виріз збоку починався мало не на стегні, а на декольте розсипалися камінці. Волосся зібрали у невелику косу і пустили її на решту волосся. Завершивши, служниця поцікавилася:
— Принести вам сніданок у покої?
— А де снідатиме мій чоловік? — Аліані необхідно поговорити з ним, адже вона досі не знає долю своєї свити. Камеристка похитала головою:
— Зазвичай Його Високість не снідає у палаці.
— Так, я чула. Де він проводить свої дні?
— Про це вам краще запитати у нього, — Мартіна винувато опустила голову. Принцеса бачила, що дівчина нізащо їй не розповість. Аліана підвелася зі стільця:
— Запроси на сніданок мою свиту.
— Але вони всі відправилися вночі до Дісерії. Я гадала ви знаєте.