Глава 1

— Мені справді не обов’язково виходити заміж? Я встигну втекти перш ніж проведуть весільну церемонію? — хвилювання стискали груди Аліани. Вона не хотіла виходити заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила. Велса, її дуенья, сердито глянула на неї:
— Ми пливемо до Марканти не для твого заміжжя. Звісно, дотримуватимося офіційної версії, але насправді твоя місія зовсім інша. Викрадемо артефакт і повернемося додому. Не розчаровуй короля, особливо тепер, коли він згадав про тебе.
Аліана нервово прикусила губу. Тиждень тому король вперше за двадцять років зустрівся з нею. Проте цю зустріч не можна назвати теплою. Дівчина стишила голос:
— Маркантійці не дізнаються, що я не та принцеса, на яку вони чекають?
— В угоді було зазначено, що принц Еріонор одружиться з однією з принцес, донькою короля Дісерії, тож, фактично умови не порушено.
Дівчина сподівалася, що про її справжнє походження ніхто не дізнається. Вона стиснула дерев’яне бильце великого корабля, котрий плив до ворожої країни. Роки жорстокої війни закінчилися хитким перемир’ям та весіллям, яке повинно скріпити мир. От тільки Аліана почувалася бранкою, адже майже так і було. Марканта — це острівна країна, звідти так просто не втечеш. Дівчина має стати дружиною ворога, жити серед тих, хто роками убивав її народ. Почувалася заручницею і уявляла розчарування маркантійців, коли вони дізнаються, що королю байдуже до неї і він зовсім не прийматиметься чи вона жива. Проте сподівалася, що до весілля не дійде.
Корабель наближався до скелястих берегів. Над синім морем височіло місто. Величний палац з бронзовими стінами, наче зроблений з піску, приковував погляд. У порту стояли пришвартовані кораблі. Аліані не терпілося зійти на сушу та відчути під ногами стійку поверхню. Стільки води вона не бачила ніколи в житті. Дісерія — посушлива країна, а у регіоні, де вона жила, дуже рідко випадають дощі. З корабля чоловіки опустили трап. Фабіо, маркантієць, котрий супроводжував їх, простягнув принцесі долоню:
— Дозвольте, Ваша Величносте, вам допомогти. Потрібно перейти на менше судно.
— Навіщо? Хіба ми не прибули на місце?
— Нам потрібна дістатися до королівського палацу. Найлегше це зробити водою.
Не сперечаючись, Аліана вклала свої пальчики у руку чужинця. Повільно спускалася трапом і боялася впасти. Вона не вміла плавати й така кількість води викликала страх. Опинившись у човні, полегшено видихнула. Її свита перенесла речі й судно вирушило вглиб острова. Складалося враження, що це кілька дрібних островів. Велса стиха шикнула:
— Дивись, нас навіть ніхто не зустрів з королівської родини. Якби ти й справді вийшла заміж за принца Еріонора, то мусила б жити у зневазі.
Судно пропливало вузьким каналом, оточеним будинками. На вулицях встановлені фонтани, росли дерева з пишними листяними кронами, і місто потопало у зелені. Такий краєвид значно відрізнявся від напівпустелі, в якій жила Аліана. Дівчина звикла економити кожну краплю води, а тут вона лилася щедрими потоками. Таке марнотратство дивувало.
Судно наблизилося до королівського палацу. Замість просторого подвір'я, широкі сходи омивало море. Дівчина не уявляла, як має звідси тікати з викраденим артефактом, проте втечу повинна організувати Велса.
Аліані допомогли зійти з човна. Вона стала на мармурові сходи й перед нею відчинили масивні двері. Фабіо змахнув рукою:
— Прошу, проходьте. Його Величність король Сиріонор прийме вас у тронній залі.
Аліана несміливою ходою зайшла до палацу. Вона не звикла до розкошів, й все навколо здавалося їй величним. У центрі просторого аквамаринового холу височіли широкі сходи з бильцями вкритими мушлями. Всю бічну стіну, від підлоги до стелі, займав довгий акваріум з кольоровими рибками. Навпроти — штучний водоспад, котрий стікав по стіні та зникав у спеціальній вузькій ніші, заповненій водою. Під стелею скупчилися кульки з водою. Наче здоровенні краплі, вони звисали над прозорою підлогою. Через товсте скло під ногами, виднілися морські хвилі та невеличкі рибки, котрі ховалися у водоростях. Дівчина затамувала подих, не наважувалася йти вперед. Страх пронісся венами та приклеїв дівчину до підлоги. Фабіо помітив її переляк:
— Не бійтеся, Ваша Високосте, це безпечно, палац підтримує магія. Вам нічого не загрожує.
Аліана зробила невпевнені кроки. Якщо підлога трісне, провалиться, то вона шугне під воду. Боязко ступаючи, пройшлася холом та зайшла до тронної зали. Масивні колони підтримували куполоподібну прозору стелю, у якій виднілося блакитне небо.
На троні у вигляді мушлі сидів король, а біля нього на такому ж троні розмістилася королева. Обоє монархів вирізнялися блідістю, а на їхній шкірі переливалися сріблясті пилинки. Зелено волоса королева одягнена у яскраву рожеву сукню, котра нагадувала риб’ячу луску. Смарагдові очі жінки зіщулилися та холодно дивилися на гостю. Проте не так холодно, як це робив король. Аквамариновий погляд не приховував презирства та ворожості. Срібляста борода спадала до грудей, світле волосся з синім переливом сягало плечей, а на голові виблискувала корона у вигляді коралів.
Аліані незвично бачити таких людей, адже її народ вирізнявся чорним волоссям, смаглявою шкірою та темними очима. Вона і сама була такою і тільки сині очі виділяли її з-поміж інших. Дівчина наблизилася до підвищення з тронами та зробила реверанс. Король злегка кивнув:
— Вітаю вас, принцесо Аліано, у Марканті! Як ви здогадалися я король Сиріанор, а це, - чоловік вказав на жінку, котра сиділа поруч, - королева Марієта. Сподіваюся ви швидко звикнете до нового дому.
— Я теж на це сподіваюся. Дякую за гостинність! — Аліана явно випереджала події, адже гостинності поки не було. Король гордовито задер підборіддя:
— Ми чекали на ваш приїзд і все підготували до весілля. Вам допоможуть одягнутися і після заходу сонця ми проведемо весільний обряд.
У горлі Аліани несподівано пересохло. Вона не чекала, що весілля відбудеться так швидко, адже це руйнувало всі її плани. За кілька годин вона не встигне знайти та викрасти перлину. Проте найбільше її лякав наречений, якого вона жодного разу не бачила. Він міг бути старим, кривим, беззубим, чи жахливим тираном. Найбільше за все, дівчині хотілося уникнути небажаного заміжжя.
— Сьогодні? — здивовано уточнила Аліана. — Навіщо такий поспіх?
— За нашими традиціями весільний обряд має проводитися у повний місяць. Сьогодні якраз повня, не варто чекати цілий місяць. Весілля відбудеться цієї ночі й це не обговорюється.