19 - Хвилинка ревнощів

Глухну від ударних. Вони не шкодують мембрани, пробуджують у крові первісні інстинкти.

Дух мій захоплює гостре і власницьке відчуття. Жужмом збирається в горлі, стікає в груди пекучими ревнощами. Пальці стискаються в сталеві кулаки.

Хитаю головою, намагаюсь скинути напругу, – зовсім з розуму мене зводить ця жінка.

Хочеться настукати тому барабанщику, що облизує її поглядами. Але краєм не залитих емоціями мізків розумію – мала мене просто провокує!

Так показово та… наївно-мило.

Помітила, як витріщаюсь на танцівниць? Ну тут складно було тримати очі долу… Чисто фізіологічно – будь-хто зреагував би на феєрверки перед обличчям.

Але коли Софі ступила своїми тендітними босими ніжками в коло танцівниць – ось коли мене по-справжньому засліпило.

Виявляється, під цією стриманістю, сухуватою елегантністю та манірністю горить справжнє полум’я!

Тепер я хочу заволодіти цим скарбом ще більше. Хоча, здавалося б, і так був схиблений…

А вона насправді – необроблений дорогоцінний камінець. Ні, точніше - дике звірятко. Не приборкана, не приручена. Зваблива кішка!

І мене скручує та підкидає від розуміння, що хтось, крім мене, милується рухами фігурних ніжок і вихиляннями спокусливих стегон.

Ну все!

Досить підіймати температуру довкілля та рівень тестостерону самцям.

Даю знак одному з гурту зачиняти лавочку. Я б міг дивитися на її вигини вічність… але чоловіча сутність, що вже давно й надійно привласнила це тіло, б’є тривогу.

Нарешті дограють ритмічний квадрат, дівчата спиняють танок, дають спокій спідницям-веселкам.

– Сенк-ю, сенк-ю, вері б’ютіфул*, – на автоматі аплодую та потискаю простягнуті смуглі руки хлопцям.

Гурт зникає в кущах і сутінках. Лише один його учасник лишається на галявині.

Відчуваю, як роздмухуються в запалі мої ніздрі та риси обличчя кам’яніють. Прямую до барабанщика, що якраз нахиляється та щось гомонить до моєї, на секундочку, дружини!

Софія саме звільняє від спідниці свої божественні фарфорові ніжки, віддає тканину комусь із дівчат, що проходять повз. Знову повертається до музиканта та дзвінко, заливисто хихотить.

Я ніколи не чув такого легкого сріблястого сміху від неї.

І це детонує в мені якісь резервні запаси небезпечних речовин. Розжарює нервові закінчення.

Жіночі права та свободи? Ні, не чув. Пам’ять про них вигоріла в мені до ядучої сажі.

– Софіє! – тоном досвідченого тирана гарчу на неї. – Вже пізно. Ти хотіла відпочити. Я проводжу.

– Іди, якщо хочеш. А я з… – незворушно вказує на задоволеного креола, – Кевіном. Ми прогуляємося до води.

Уфф… Дівчинка наривається.

Стаю між ними, затуляю Соню від бадьорого фліртуна, який помилково вважає себе безсмертним. Обережно підхоплюю дівчину за гострий лікоть та надійно фіксую.

– Досить цієї вистави. Я й так вірю, що ти можеш закрутити голову, кому завгодно… – шепочу, погано стримуючи надрив у голосі.

– Про що ти? – відкидає збурені танцем шоколадні пасма, груди досі пришвидшено рухаються під тонкою тканиною, облизує пересохлі губи. Повільно нахиляється вбік та відправляє чарівну усмішку мені за спину. – Джаст а секонд, Кевін!**

І знову прохолодним тоном до мене:

– Ніяких вистав, я відпочиваю, як ти й хотів. І досі не бачила узбережжя, тому…

– Ще трохи, і я сам занурю тебе в клятий океан, – розвертаюсь разом із нею в напрямку нашого бунгало. От навіщо вона смикає мене за хвіст? Я не дресований, як сьогоднішні наші знайомі. – Підемо на пляж зранку. – Намагаюсь згладити агресивний тон, що так легко вилітає з мене.

Роблю кілька розмашистих кроків. Без зайвих зусиль тягну її за собою, трохи охрініваючи сам від себе.

Зазвичай я не застосовую до дівчат фізичну силу, але ця панночка має бісів дар зносити мені дах!

– Хей, Соф! Вера-ю-гоін?*** – долітає розгублений чоловічий голос позаду, остаточно зриваючи мені гальма.

– Щі із бізі, бай-бай,**** – як там його? – Кевін! – Кричу, навіть не обертаючись.

А для ефектної наочності однією рукою притискаю принцеску до себе, нахиляюсь, перехоплюю розпашіле личко та неоднозначно впиваюсь у відкриті в подиві вуста.

Вона тихенько зойкає і завмирає. Не відповідає. І перші секунди мені й не треба! Вириваю з тендітного тіла те, що можу, сам.

– Ммм… – видихаю просто в солодку м’якість її гарячих губ.

Мізки плавляться від хвилі шаленого збудження, що накопичилося за цей тиждень та прориває всі стримувальні кордони.

Нахабнію та пірнаю глибше. Яка ж вона! Ідеальна для мене, ніжна та спокуслива. Вже не пам’ятаю, з чого почався цей поцілунок, і що там було на фоні. Тепер я до божевілля хочу, аби підхопила мою гарячу гру.

Пригальмовую, коли починає не вистачати повітря. М’яко погойдуюсь на тремтливих шовковистих губах. Сповзаю долонею на її м’які ніжні пасма, погладжую потилицю, другою рукою досліджую рівний жолобок вздовж хребта і принадну округлість стегон, затягнутих в короткі шорти. Під черговим спалахом тваринних інстинктів – стискаю!

Ну ж бо! Тобі подобається – сердечко калатає, наче в сполоханого зайченяти. І – нарешті! Ледь помітний рух пружного язичка назустріч моєму! Ще, буд ласка… Послаблюю обійми, даю їй більше простору. Це так бажано, пронизливо, солодко.

Але довго насолоджуватися вишуканим десертом мені не світить.

Напружується всім ладним тоненьким тілом. Прикушує мої губи до присмаку крові.

– А ти хижачка! – відриваюсь від неї та хрипко підсміююсь. Тілом розливається божевільний коктейль збудження, задоволення і азарту.

– А ти дикун! – не розділяє моїх емоцій Соня.

Кулачки б’ють у грудну клітину, а слідом мене скручує вже від справжнього болю. Він вибухає, миттєво дезорієнтує.

Її ідеальне колінце поцілило точнісінько в мій пах!

– Су-у-часні інвестиційні тренди… – ну, я мугичу майже це. І ще кілька професійних термінів до купи.