Розділ 3. Несподівана попутниця

Ставши рано-вранці з ліжка, я потягнулася, смачно позіхнула, і вже взялася рукою за край полотняної нічної сорочки…

Аж раптом, схаменувшись, схопила хустку, що лежала на тумбі, і повісила її на дверній ручці, закриваючи тканиною замкову шпарину.

— Гей, ну трясця!.. — одразу ж почулося показове розчароване бурчання по той бік дверей.

— Та йди ти до дідька! — обурено закричала я, уперши руки в боки.

Пролунав абсолютно безтактний і абсолютно нахабний сміх паразита, дуже задоволеного собою. Який почав віддалятися разом зі звуками демонстративно важких кроків.

Роздратовано видихнувши, я швидко переодяглася, заплела волосся, і лише після цього зняла з дверної ручки хустку, щоб зав'язати її, тим самим оберігаючи прийдешній сніданок від наявності в ньому рудих волосинок.

Ну от, тепер можна і на кухню!

Ми зупинилися на нічліг край дороги, не завертаючи у бік поселень. Тоді ж, за приготуванням вечері, Вейт показав мені, як користуватися його кухнею. Основи я зрозуміла, тож тепер мала, як іспити, приготувати сніданок вже сама. Щонайбільше питаючи у господаря корчми, якщо треба буде щось нагадати.

— Що ж, починай, — скомандував чоловік, коли я увійшла на кухню.

Кивнувши, я видихнула, збираючись з думками, а потім потягла за перший важіль на чималенькій панелі приладів, знайомий мені ще з учорашнього ранку, коли я робила бутерброди. Одразу ж відчинилися дверцята холодильної камери, і з них з механічним клацанням виїхало кілька полиць, на яких були розкладені запаси. Пробігшись по ним поглядом, я дістала яйця, вершкове масло та молоко. А потім увійшла всередину самої камери, стіни якої займали полиці з продуктами. Серед яких я відшукала секцію з сирами, звідки прихопила шматочок твердого, судячи із зовнішнього вигляду — мав добре плавитися. Потім знайшла секцію з м'ясом, відшукала металевий контейнер з курячими філе (підсоленими для кращого збереження), і щипцями дістала з нього одне, яке поклала в миску.

Вийшовши з камери, я повернула важіль у початкове становище. Висувні полиці згорнулися назад, а холодильник щільно зачинився.

Так, тепер…

Розклавши продукти на робочій поверхні, я натиснула на пару кнопок, і з шафки знизу висунулась секція з ножами, а ліворуч мені в руки виїхала обробна дошка для м'яса. Використавши ці прилади за призначенням, я порізала куряче філе, переклала шматочки в миску і натиснула ще на пару кнопок… Так, запам'ятала правильно — вони висували ящики з приправами. Вибравши по запаху спеції, які найкраще підійшли б до курятини, я посипала ними шматочки філе і перемішала в мисці, підливши в них трохи молока. Після чого потягла за важіль, завдяки якому зі стінки виїхала невелика миска, куди я вбила яйця, долила молока та додала прянощів. Ще кнопка — і в моїх руках вже з'явився вінчик, яким я почала старанно все це збивати.

Ну, а далі було найцікавіше!

Коли я потягла за потрібний важіль, фрагмент стільниці від'їхав і склався під стінкою, відкриваючи одну з трьох варильних поверхонь на чотири газові конфорки. Ще важіль — і на середню механізми самі поставили сковорідку, запалюючи під нею вогонь. Кинувши туди шматочок вершкового масла, я висипала подрібнене куряче філе. А коли воно обсмажилося — вилила збиті з молоком яйця і натиснула на кнопку, після чого кухонні механізми самі дістали кришку з потрібного відсіку і накрили нею сковорідку.

Поки омлет готувався, я потягла за ще кілька важелів, і на стільниці з'явився механізм для натирання сиру, який за кілька секунд натер потрібну мені кількість. Я відразу відкрила кришку і додала його в омлет, посипавши зверху повітряну масу, яка вже пахла на повну силу!

Залишився останній штришок.

Знову відкривши холодильну камеру, я повернула рештки сиру на місце. Замість нього прихопила трохи кропу. І дрібно нарізавши його, посипала омлет за пару хвилин до готовності.

— Не знаю, як на смак, але пахне вже божественно, — мрійливо протягнув Вейт, підпираючи стінку біля входу.

— Зараз спробуєш і дізнаєшся, — підморгнула я, натискаючи на пару важелів і кнопок, що активували механічну каво-машину, яка відразу ж почала робити свою справу.

Переконавшись, що омлет готовий, я розділила його навпіл і переклала на дві тарілки, поставивши їх на платформу для страв. Один натиск кнопки, і вони вже поїхали до барної стійки. Я ж, перш ніж бігти за ними, легким рухом пари важелів активувала механізм, метою якого було перемити посуд і кухонні прилади після приготування.

Останнє мене особливо порадувало — там, у рідному світі, у мене ніколи не було посудомийної машини. Тітка не могла її собі дозволити, а я сама в гуртожитку то й поготів. Тож весь посуд мені завжди доводилося мити самій. Як і чистити плиту.

Почувши дзвіночок каво-машини, який сповіщав, що напій готовий, я переставила дві чашки на ту саму поверхню, яка щойно доставляла на бар тарілки з омлетом. І поки горнятка кави їхали до них — сама пройшла до стійки, де Вейт вже чекав на мене, від нетерпіння крутячи в руках виделку.

— Що ж, з технічною частиною ти впоралася чудово, — посміхнувся він, відламуючи ребром виделки шматочок омлету. — Вітаю, керування кухнею справді запам'ятала швидко та добре. Ну, а тепер подивимося, як це на смак…

Він замовк і завмер. Різко, ніби втратив дар мов, варто було шматочку омлету опинитися в його роті.