Глава 6. Родичі гарбузові

Султан Мехмет

Вона надіслала до нього наложницю. Від самого ранку ця думка не покидала його. Якщо зважити чесно, він мав би радіти. Ревниві жінки — то така морока. Якщо Мер'єм гарно виконуватиме свої обов'язки і не буде забирати його дорогоцінний час на скандали і суперечки, намагаючись стати єдиною, буде чудово. Врешті він — правитель великої імперії. Падишахам дозволено мати багато жінок. Навіть більше — це обов'язково. Чим більше фавориток, тим більше спадкоємців. В тутешні часи, коли лютують війни і невиліковні хвороби, не можна бути впевненим, що немовля доживе до зрілості. Велика кількість синів правителя дарує надію, що одним з них рід буде продовжено, династія правитиме й далі.

Мехмету ж необхідні діти й тому, що він перший султан у своєму роді. Якщо він хоче передати трон спадкоємцю на завершенні свого життєвого шляху, зараз потрібно подбати про їх народження. Тож якщо його дружина поводитиметься як істинна султана і з благородністю все прийме і зрозуміє, заслужить його щиру повагу. Мехмет же не терпить інтриганок і ревнивиць, які в очі сміятимуться, а за його спиною труїтимуть одна одну. Певно, тому він досі й не одружений.

Йому б зараз радіти і хвалити розум нареченої. Та в душі було якось неприємно.

Вона відштовхнула його, красномовно навішала локшини на вуха, ледь не стала цитувати священну книгу, а наступного вечора прислала наложницю, цим самим продемонструвавши, що він її взагалі не цікавить і вона ладна зі шкіри пнутися, лишень би відкласти неминуче. Гонорова жінка! Нескорена...

Він міг би відіслати ту рабиню назад. В принципі це був важкий день і султану хотілося просто відпочити. Але якщо Мер'єм настільки нахабна, що вирішила правити в його покоях і навіть не спитала, чи хоче він компанію на ніч, отже, він дозволить їй це зробити. На зло! Просто, щоб довести, що і йому на неї байдуже. Вона йому потрібна заради того, щоб втримати владу... Лише і тільки! Ну, а як жінка... Це гарем! Тут безліч ще вродливіших жінок! Безліч тих, хто своє життя до його ніг поставлять і на все підуть, щоб подарувати спокій, щастя і задоволення. Тож якщо султана вважає, що така місія не для неї, хай зів'яне в палаці, мов та квітка. Він же хотів позбавити її трауру і подарувати нове життя, та коли вона впирається, сама винна. Відтепер у них лише такі стосунки, які можуть бути у господаря і його підданої.

— Повелителю, вам лист, — відірвав від думок голос Явуза. Вірний слуга, що з'явився, мов нізвідки, тримав у руках футлярчик.

— Від кого? — здивувався правитель. Він чекав на новини від послів. Ще не всі європейські монархи відреагували на його самопроголошення султаном Османської імперії. Молодий падишах уже мав плани на перші роки свого правління. Установивши мир і порядок на власних землях, він збирався вирушити в військовий похід, аби поповнити державну скарбницю і долучити нові території до своїх владарювань. Тож зовнішня політика дуже цікавила володаря.

— Від Мустафи паші, повелителю, — мовив бей.

— Он як? Чудово! Я саме згадував про нього зранку... І що ж нам пише шановний? — з ледь відчутними нотками радості мовив чоловік і взявся читати лист без зволікання.

Мустафа паша був чоловіком рідної тітки султана зі сторони його покійного батька. Останніх десять років він разом із сім'єю жив у Єгипті, де був намісником султана. Чи, як краще сказати, санджак-беєм. Але тепер для нього все зміниться. Такий досвідчений мудрий і хоробрий державний діяч необхідний Мехмету при дворі.

У своєму посланні він висловлював щирі вітання племіннику з перемогою і слав найкращі побажання від своєї дружини Гюльбахар хатун і доньки Арзу. Сімейство присягалося у вірності новому правителю, окрім того, паша звітував про справи в санджаку. Пробігши очима по рядках, написаних знайомим почерком, султан з радістю звернувся до Явуза, що чекав на накази.

— Накажи найкращому гінцю на світанку вирушати в дорогу.

— Куди він має мчати? — з поклоном спитав бей.

— У Єгипет. Передайте Мустафі паші мою волю. Нехай він із родиною негайно прибудуть у столицю. Я бажаю їх бачити тут. А ще передайте агам, нехай повідомлять Мер'єм султан, щоб приготувала гарну зустріч. Мої родичі скоро приїдуть...

— Як побажаєте, володарю, — вклонившись, мовив той. А за мить, метнувши погляд кудись в бік, додав: — Та втім, ви можете самі віддати цей наказ султані. Вона тут...

Глянувши туди, куди дивився Явуз, падишах угледів тендітну постать, що в компанії служниць гуляла садом. Здається, вона літала у химерних мріях, не помічаючи нікого навколо. Зриваючи троянди, дмухала на пальчики, порізані колючими шипами, але не втрачала чарівної усмішки на вустах. Така таємнича, дивна... Близька і водночас далека. В гаремі були вродливіші жінки. А проте саме ця здавалася особливою. Було в ній щось дуже благородне. Щось, що не давало чоловіку спокою.

А проте, пам'ятаючи, як вона повелася, Мехмет негайно викинув дурниці з голови. Ця жінка хоче холодних тонів? Вона їх отримає! Він подумає ще, чи не віддати посаду управительки гарему своїй тітоньці. Врешті тепер саме вона династія.

Мер'єм султан

Увесь день я намагалася оминати гарем, бо там творилося те, що було мені не по душі. Дар'ї виділили кімнату на поверсі фавориток і нагородили прикрасами і кількома шовками, з яких вона може замовити сукні. Відтепер вона офіційно — улюблениця. Коли я ставила печать управительки на паперах стосовно її переведення, щось гризло мені душу. Так, наче там поселилися кішки і тепер наводили безлад, дряпаючи серце.

Вирішивши, що Фатма впорається з усім і без мене, я присвятила час прогулянці в саду. Деніз і Есфір ліниво пленталися за мною, поки я мрійливо заглядалася на квіти, збираючи найкращі в букет. Поставлю в вазу у своїх покоях. Нехай милують око й нагадують про ті безтурботні часи дитинства, коли ми з покійною мамою жили в Старому палаці і не знали жодних бід. Хай там як, я в ті дні була щасливою і вільною... А ось вона... Лише тепер я зрозуміла, що відчувала моя валіде, опинившись у засланні. Сьогодні я повелителька гарему султана, а проте відчуття, ніби стала рабинею в золотій клітці, не покидають мене.