Глава 7

ГЛАВА 7

Я мовчки спостерігала за тим, як до мене підходить Теранс зі своїми супутниками. Причому його воїни грамотно розосередилися, відрізаючи мені всі шляхи до втечі. А «відведення очей» зараз не застосуєш. Коли на тебе дивляться, воно просто не спрацює.

Та і щось мені підказувало, що так я лише погіршу своє становище. Поки що я ще можу зобразити нерозуміння і заперечувати всі їхні спроби довести, що я – Аделіса Барроа. Тим паче що всім відомо, що вона розумово відстала. Я ж поводжуся цілком нормально.

Ну що ж, не будемо поспішати. Подивимося, що скаже мій новоспечений чоловік!

Теранс без дозволу сів за мій стіл навпроти мене, продовжуючи буравити своїми синіми очима. Решта сідати не стала.

– Чим я можу вам допомогти, панове? – вирішила заговорити першою, оскільки з кожною секундою утримувати маску байдужості ставало дедалі важче.

– Де моя дружина? – без жодних прелюдій запитав Теранс.

А я, хоч і здивувалася, але водночас відчула полегшення. Отже, про те, що я й Аделіса – це одна і та сама людина, він не в курсі. Що ж, тепер буде легше викрутитися.

– Пробачте, а ви хто? І чому ви вирішили, що я щось знаю про вашу дружину? – зобразила я крайній ступінь здивування.

– Не прикидайся! – процідив Теранс. Ох, як оченята блимнули! Прямо синій лід. Я мимоволі замилувалася, але одразу ж себе зупинила. – Ти чудово знаєш, про що я говорю.

– Боюся вас розчарувати, але навіть гадки не маю.

Теранс, нарешті, відвів погляд і поморщився. Потім невдоволено витріщився на Свіра.

– Твоя черга, щуреня! Поясни, чому ти вважаєш, що ця дівчина якось замішана у справі.

А я подумки хмикнула. Мабуть, точно принц ні в чому не впевнений. Ось і вирішив діяти нахрапом. Аж раптом я проколюся. Але питання залишилося відкритим. Чому вони взагалі вирішили докопатися саме до мене?

– Вона з Флувера, – відгукнувся Свір.

– Цього я не стану заперечувати, – втрутилася я. – Так, я з Флувера. Навчалася в кулінарній школі в цьому місті. А тепер збираюся повертатися на батьківщину. Це хіба злочин?

Теранс кинув на мене косий погляд. А Мендрік доволі сильно струснув Свіра, зриваючи на ньому лють. Той поспішив продовжити:

– Я кілька разів бачив її в компанії одного з дрібних посіпак Чорного Трента.

Чоловіки відчутно напружилися. Утім, як і я. Що ще за Чорний Трент?! Дайна мені нічого такого не говорила.

– Пам’ять на обличчя в мене хороша, – уже більш спокійно додав білявий. – Тож я впевнений: це точно була вона.  

– Що за посіпака Чорного Трента? – примружився Теранс.

– Один злодюжка. Спочатку ходив під Однооким Пітом, коли був молодший. Потім непогано себе проявив і Чорний Трент забрав його до себе. Подейкують, що став виконувати більш серйозні доручення. Ким саме йому доводиться ця дівчина, я не знаю. Але те, що їх точно щось пов’язує – упевнений на сто відсотків!

А до мене раптом дійшло, про кого він говорить! Прокляття! Не думала, що ця частина історії Дайни мене зачепить. Вона говорила, що її старший брат Грег не захотів далі служити в палаці конюхом, де його часто били. Вирішив втекти і розпочати нове життя. Спілкування ж його з сім’єю на цьому припинилося.

Тільки ця хитрюга не згадувала, що насправді все одно підтримувала з ним зв’язок. І що він ще й злочинними справами зайнявся. А віддуватися тепер мені!

Скласти два і два про те, чому принц з супутниками зацікавилися якимось злочинцем з Флувера, неважко. Схоже, Свір теж працює на цього самого Чорного Трента. І наказ убити мене йому віддав саме він. На чиє замовлення, тут уже незрозуміло. Але Теранс, мабуть, вирішив розкрутити цей клубок, щоб відшукати дружину. Про те, що вона втекла сама, він, ясна річ, навіть не думає. Вважає, що Аделісу викрали.

Зрозумівши, нарешті, чого від мене хочуть, я трохи розслабилася. Нехай спробують щось довести! Мені ж, по суті, пред’явити можна лише те, що мій брат не надто законослухняний.

– Якщо ви говорите про Грега, – втрутилася я в розмову чоловіків, – то звісно, я з ним пов’язана. Він мій старший брат.

Запанувала тиша.

– Чим доведеш? – усе ж таки для годиться запитав принц. Хоча вже було зрозуміло, що сам дійшов висновку – слід виявився хибним.

– Ну, моя мати може це підтвердити. І інші слуги в королівському палаці, – ледве стримала усмішку я. – Але для цього вам доведеться вирушити разом зі мною до Флувера.

– Стривай-но! – раптом напружився Теранс. – Ти сказала, у палаці?

– Так, – я подумки вилаялася. Ну от навіщо про це згадала? Адже знала, що Стейрон Вуйденглад – найлютіший ворог як аквільського короля, так і принца.

– Вона може бути шпигункою Змія, – схилившись над вухом Теранса, напівголосно сказав Мендрік. – Напевно, і замовлення від нього передавала через свого брата. І тут може знаходитися за його дорученням. Наглядала за тим, як виконується діло.

– Не знаю, про що ви говорите, але нічого поганого я нікому не робила! – щиро заперечила я. – Можете сходити разом зі мною до кулінарної школи. Там вам багато хто підтвердить, що останні два роки я провела тут, у Гердіні!