Глава 6

ГЛАВА 6

Час наближався до обіду, я і вирішила перерватися. Спустилася вниз. Спеціально підібрала більш ранню годину, щоб відвідувачів у загальному залі було менше. А то знічев’я міг хтось і причепитися до самотньої дівчини.

Замовила собі одну зі страв, про які якраз нещодавно читала – гостру юшку з кількох сортів птиці під назвою «мисливська». Вона тут була дуже поширена. Уже зрозуміла з книжки, що ксафлаські страви вирізняються тим, що до них додається багато приправ з місцевих рослин.

Я обережно зачерпнула юшку ложкою і відправила до рота гарячу рідину. Що ж, досить непогано! Хоча особисто я віддавала перевагу простішим і зрозумілішим смакам. Тож на постійній основі навряд чи б так харчувалася.

Ще одна дивна особливість цієї кухні – пироги з часом погано поєднуваною начинкою. Приміром, з грибами та ягодами разом. Для місцевих – звично і смачно. Я ж, відкусивши шматочок, поморщилася. Ні, це точно не моє!

А ось відвар з гірських трав виявився чудовим. Ще й мав приголомшливий аромат. Гадаю, і в моєму світі його б оцінили.

Я вирішила взяти з собою в дорогу невеликий мішечок з таким збором. Уже поцікавилася в подавальниці, чи можна таке купити прямо в них. І вона запевнила, що з цим не виникне жодних проблем.

ІЛЮСТРАЦІЇ:

Обід в таверні

Поки я так розслаблялася і вдовольняла власну кулінарну цікавість, зал поступово наповнювався народом.

Уже хотіла вирушити до себе, коли раптом остовпіла і втягнула голову в плечі, інстинктивно бажаючи стати якомога непомітнішою. Прямо в цю мить до обідньої зали таверни увійшли до болю знайомі мені люди. Його високість Теранс Бентайм власною персоною. А з ним Мендрік Дастфар, Гвен і Свір.

В останнього, до речі, вигляд був кепський. Усе обличчя розпухло і являло собою величезний синяк. І, судячи з того, як чіпко утримував його Мендрік, відпускати хлопця не збиралися.

Але що вони тут роблять?! Безглузде запитання, звісно. Зрозуміло, мене шукають. Цілком можливо, що вирішили цілеспрямовано обійти всі подібні заклади в місті. І цей заїжджий двір став наступним у їхньому маршруті.

Нагадала собі про те, що зараз маю іншу подобу, і трохи розслабилася. Навіть навпаки, розправила плечі й начепила знуджений вигляд.

Не можна привертати до себе увагу зайвою нервозністю. А то можуть підійти чисто про всяк випадок.

І тут моє серце тривожно тьохнуло. Свір, який обводив очима зал, раптом зупинився на мені і витягнув руку в мій бік.

– Ось вона!

Я з відвислою щелепою дивилася на те, як уся ця компанія наближається до мене. І в голові билося лише одне запитання. Як?! Як, демони їх роздери, мене впізнали?!

***

Теранс Бентайм

Терансу дуже хотілося зарядити кулаком прямо в усміхнену фізіономію друга. Той, звісно, не відмовив собі в задоволенні поглузувати, коли принц заявився до нього і попросив усе ж таки дати той флакон зі збудливим зіллям.

– Ще одне слово, і я тобі щелепу зламаю! – похмуро пообіцяв Теранс.

Мендрік примирливо підняв руки.

– Гаразд-гаразд, мовчу! Але, може, приймеш ще що-небудь для потрібного настрою? Я тут у номер замовив місцеву наливку. Забориста штука!

Принц хотів було відмовитися, але, поміркувавши, кивнув. Сам не бажав собі зізнаватися в тому, що робить усе, щоб відтягнути момент повернення до дружини. Усвідомлення того, що якось це все ж таки неправильно – скористатися тілом беззахисної і невинної істоти, яка нічого не розуміє, гризло наче щур. Тож випити для рішучості точно не завадить. Хоча і напиватися не варто. Минулого разу це аж ніяк не допомогло, а лише посилило негативний настрій.

Мендрік, щоб відвернути його від гірких роздумів, почав розповідати веселі історії про свої любовні пригоди. Але Теранс його майже не слухав. Похмуро цідив міцне пійло на гірських травах і думав про своє.

Згадав про те, що сьогодні йому в якусь мить здалося, що в Аделісі щось змінилося. Коли Теранс її поцілував, тіло дівчини наче здригнулося. Чи він приймає бажане за дійсне? Швидше за все. А може, це була мимовільна реакція Аделіси на незвичні відчуття.

Теранс поморщився. Ніколи він не потрапляв у настільки дивну й двозначну ситуацію. От і не знав, як правильно вчинити. Але покінчити з усією цією невизначеністю точно треба якомога швидше.

Принц рішуче відставив кухоль і піднявся.

– Гаразд, я пішов.

Мендрік зобразив урочистий вигляд і підняв одну руку, затиснуту в кулак – знак привітання воїну, що йде на битву.

– Хай щастить, друже!

От же жартівник! Теранс роздратовано скривився і, нічого не відповівши, попрямував до дверей. Але в чомусь він має рацію. Саме так принц зараз себе і відчував. Наче йде мало не на битву. Кому сказати, не повірять і іржатимуть не гірше за Мендріка.

Уже на підході до номера Аделіси Теранс насторожився і весь підібрався. Він точно пам’ятав, що зачиняв двері на ключ. Тепер же ті були прочинені.