Глава 5

ГЛАВА 5

Я бігла нічними вулицями, уникаючи перехожих, щоб випадково ні на кого не налетіти. Важливо опинитися якомога далі від можливої погоні.

Лише коли відчула, що «відведення очей» ось-ось розвіється, зупинилася в якомусь підворітті й перевела подих. Стала думати, що робити далі. Хоча, звісно, намітки були.

Є такий особливий конструкт в ментальній магії – «маска». Він дозволяє візуально зробити себе в очах навколишніх іншою людиною. Ось тільки довго його підтримувати власними силами я не зможу за всього бажання. І в минулому не змогла б. І зараз, поки повністю не розблокувала магічне джерело.

Але є варіанти. На відміну від «відведення очей» – нестабільного конструкта, що потребує постійної реакції на зовнішні чинники, «маску» можна впровадити в артефакт. І вже він підтримуватиме ілюзію.

І, на щастя, у мене з собою ціла скринька з прикрасами, деякі з яких підходять для моїх цілей. Чисте коштовне каміння чудово тримає магічну енергію і контури впроваджених конструктів.

Це, звісно, не ті заготовки, які вміли робити маги мого світу. Там подібні камені створювалися з чистої енергії і могли навіть самозаряджатися, не вимагаючи підживлення від самого мага. Їх і використовували в якісних артефактах. Але щоб створити хоча б один такий, необхідні величезні обсяги енергії та досвід. А я про таке знаю суто в теорії.

Утім, сподіваюся, мені вистачить і того, що є. Втім, звісно, займатися подібним прямо тут – погана ідея. Треба знайти якийсь притулок і вже там зробити все необхідне.

Ховаючись від кожної тіні і намагаючись уникати будь-яких зустрічей, я обережно рушила вперед. Без «відведення очей» було якось неспокійно. Я відчувала себе беззахисною і вразливою. Ще й незабаром пішов дощ, через що я промокла до нитки. Але, може, це мені навіть на руку. У таку погоду мало хто шастатиме вулицями в пошуках пригод.

Нарешті, на очі натрапила якась таверна. Я з полегшенням увійшла туди, накинувши на голову капюшон плаща і сильніше насунувши його на обличчя.

Час був уже пізній. Тож господар, який позіхав і явно вже збирався зачинятися на ніч, не став ставити зайвих запитань. Вручив мені ключі від кімнати і погодився взяти в кошт оплати одну з каблучок, що я заздалегідь підготувала для цієї мети. Спеціально вибрала найменш показну. Цього і так з головою вистачить. Ще й решту отримала. Нехай і, підозрюю, господар мене добряче надув з цим. Хай там як, у мене з’явилися перші живі гроші. Один золотий і п’ятнадцять срібних монет. Я про всяк випадок домовилася з ним про проживання відразу на три дні. Хто знає, як складуться обставини.

І ось я стою в досить пристойному на вигляд номері. Хоча, звісно, не такому розкішному, які зазвичай знімали для Аделіси. Але я надмірною вередливістю ніколи не вирізнялася. Головне, щоб було чисто і малося все необхідне.

З полегшенням зняла з себе мокрий одяг і переодяглася в сухе. Дуже хотілося відразу завалитися спати – аж надто виснажив мене цей день. Але я змусила себе зібратися і зайнятися справою.

На те, щоб зробити з одного з кулонів, котрі були в скриньці, артефакт, витратила години три. Я спеціально начепила його на скромніший на вигляд срібний ланцюжок і разом з «маскою» впровадила в камінь ілюзію, що трохи змінювала зовнішній вигляд прикраси і приховувала те, що це артефакт. Тепер камінь виглядав не як дорога річ, а здавався дешевою підробкою.

До потрібного мені конструкта я також додала «приховування дару». Адже в місцевих магів теж міг бути аналог магічного зору. Від глибинної діагностики, яку я робила на початку своєї появи в цьому світі, таке «приховування» не врятує. А от від поверхневого сканування – цілком.

У «маску» я поки що впровадила свій образ з минулого життя. Вирішила, що пізніше заміню його на інший, якщо знадобиться. Після цього одягла кулон на себе і з задоволенням оглянула своє відображення в дзеркалі. Звідти на мене дивилася симпатична худорлява брюнетка з трохи гострими рисами обличчя і виразними карими очима.

Мимоволі їй посміхнулася, хоч і з сумом. Було якось дивно усвідомлювати, що колишній вигляд незабаром остаточно стане для мене чужим.

Чи побачу я ще коли-небудь батьків, друзів? Сильно в цьому сумніваюся. Мені доведеться якось влаштовуватися тут, у новому і незнайомому світі, де все поки що здається незвичним і ворожим.

Ну та нічого! Впадати у відчай і опускати руки я в будь-якому разі не збираюся. Зрештою, я донька своїх батьків. А вони вчили мене не здаватися і бути сильною за будь-яких обставин.

Позіхнувши, я зрозуміла, що сьогодні точно більше ні на що не здатна. Треба йти спати. Що я з великим задоволенням і зробила.

Прокинулася я під знайомий звук дощових крапель, що барабанили по віконницях. Навіть у якусь мить здалося, що все, що зі мною сталося вчора, було лише сном.

Розплющила очі й одразу ж спохмурніла. Не сон. Я дійсно в іншому світі.

Дозволивши собі кілька хвилин просто полежати і зібратися з думками, я рішуче встала. Нашвидкуруч привела себе до ладу і, перевіривши заряд артефакту, наситила його енергією по самі вінця. Не хочу, щоб у найневідповідніший момент конструкти, впроваджені в нього, розвіялися.

Потім, одягнувши найскромнішу з суконь Аделіси, захоплену з собою, я вийшла з кімнати.