Глава 3

ГЛАВА 3

Теранс Бентайм

День, коли батько викликав Теранса на розмову, не віщував нічого особливого. Хоча, звісно, принц і передчував, що приємного йому скажуть мало. Під час учорашнього балу вибухнув цілий скандал, коли дві його шанувальниці влаштували між собою розбірки.

Вдова маркіза Грендсома – Ізабела, перша красуня аквільського двору. Пекуча чорноока брюнетка, яка ось уже кілька місяців була його коханкою. І сестра Мендріка – Луїза Дастфар. Гарненька блакитноока білявка, яка бажала стати його дружиною. У принципі, статус її батька герцога це дозволяв. І нехай Теранс і не бажав поки що зв’язувати себе шлюбними зобов’язаннями, але її кандидатура не викликала в нього негативу.

Хай там як, до цього моменту батько на подібне закривав очі і не втручався в його особисте життя. Тепер же невідомо, чим усе скінчиться. Тож до кабінету короля Харліна Теранс заходив з певною насторогою.

– Ти мене викликав, батьку? – запитав він, проходячи до письмового столу і вмощуючись в кріслі навпроти.

Батько відірвався від паперів і окинув його довгим поглядом трохи втомлених синіх очей – усе ще ясних, попри вік. Теренсу всі говорили, що він дуже на нього схожий. Хіба що волосся в короля було абсолютно сиве.

Бачачи, що батько не поспішає переходити до справи, принц заїрзав на місці й обережно сказав:

– Розумію, що те, що вчора сталося на балу, має не надто добрий вигляд, але...

– Облишмо це! – поморщився король Харлін. – Зі своїми жінками сам будеш розбиратися. Викликав я тебе з іншого приводу.

Теранс дещо розслабився і кивнув.

– Якщо потрібна моя допомога в чомусь, то я завжди готовий, ти ж знаєш!

– Потрібна, сину, – сухувато відгукнувся король, чим неабияк його здивував.

Зазвичай Харлін сам волів вирішувати державні справи, а сина залучав до них по мінімуму. Дозволяв йому м’яко і поступово заглиблюватися в усе під керівництвом досвідчених радників. Нехай Терансу вже і було двадцять п’ять, і він давно вже прагнув більшої самостійності. Тільки от батько чомусь вважав, що син ще занадто молодий і гарячий. Може, ще і тому принц розважався як міг, не знаходячи собі застосування в чомусь справді важливому. Але, схоже, батько, нарешті, змінив свою думку, і це навіть потішило Теранса.

– Ти ж пам’ятаєш, що через рік закінчиться строк мирної угоди з королем Флувера? – повільно заговорив король.

Принц посерйознішав. Ще б пак йому не пам’ятати! Дев’ять років тому закінчилася жорстока війна з одним із сусідів – амбітним і діяльним молодим королем Флувера. Лише дивом вдалося відстояти свою незалежність і землі. На полі бою виник паритет. І подальше продовження конфлікту загрожувало неприємностями для обох держав. Обидві були настільки виснажені війною, що інші сусіди могли цим скористатися.

Тільки тому король Стейрон Вуйденглад вирішив не продовжувати бойові дії, а укласти перемир’я. Найімовірніше, сподівався за ті десять років, що були вказані в угоді, набратися сил, щоб потім спробувати напасти знову. Але тоді й Аквілю це було вигідно, тож вони на це пішли.

І ось залишився один рік до закінчення мирної угоди. Невідомо, звісно, може, король Флувера вже і передумав далі випробовувати їх на міцність. Але необхідно бути готовими до всього.

– Гадаєш, Стейрон знову спробує напасти? – хмурячись, запитав принц.

– Упевнений у цьому, – похитав головою батько. – Тільки тепер він діятиме інакше. Зрозумів, що самому захопити все наше королівство йому навряд чи вдасться. Але наші шпигуни доповідають, що він веде переговори з двома нашими сусідами. Бажає виступити з ними єдиним фронтом і потім поділити наші землі між собою. І в тому, що ті на це підуть, я навіть не сумніваюся.

– А ти сам не пробував знайти союзників? – уточнив Теранс.

– Пробував, звісно! – зітхнув король. – Але ніхто не бажає зв’язуватися зі Стейроном. Його всі остерігаються. Цей мерзотник не гребує найпідлішими прийомами. Ще й мстивий і завжди відповідає з лишком за завдані образи. І все ж таки дехто нам погодився допомогти, – додав він, кидаючи на сина дивний погляд. – Хоча, звісно, не просто так.

– Ну, звісно! – усміхнувся принц. – Усі шукають свою вигоду. І хто ж ця ризикова людина?

– Правитель Ксафласа.

Теранс здивовано підняв брови.

– А йому це навіщо?! Він же взагалі принципово не вступає в жодні конфлікти. Та і з ним ніхто не бажає сваритися. Аж надто важливі поставки магічної руди й артефактів.

– Саме тому такий союзник нам і буде найкориснішим, – кивнув батько. – Якщо інші правителі дізнаються, що Редманд Барроа на нашому боці, в альянс зі Стейроном навряд чи вступлять. Краще подивляться, як ми самі рватимемо одне одного на шматки. Тільки коли побачать, що хтось почав брати гору, визначаться, кого краще підтримати.

– І що ж король Редманд бажає за свою допомогу? – подався вперед Теранс. – Якісь наші землі? Хоча з урахуванням того, що ми з ним не межуємо, це буде не дуже вдале придбання.

– Землі йому не потрібні, – король відкинувся на спинку крісла і схрестив руки на грудях. – Ти ж знаєш його ситуацію, сину.