Розділ 12.

Ноги привели її до одного з містичних кутків Києва – телевежі, побудованої на місці старого єврейського кладовища.

Ді відчувала холод, що пробирав до кісток, страх, що змушував зуби цокотіти, але чомусь понад здоровий глузд рухалася вперед. Ні дрібні краплі дощу не спинили її, ні спогади про містичні легенди, які знав кожен житель міста.

І хоча телевежа – режимний об’єкт, вхід до якого здійснювався лише за перепустками, дівчина без проблем скористалася ліфтом та опинилася на майданчику, з якого було видно Вишгородську греблю і Київське море.

Залишившись наодинці з собою, Ді заспокоїлася та обміркувала все, що відбулося останнім часом, а переборовши страх, вирішила повернутися і влаштувати Яну допит. Але несподівано позаду почувся стукіт підборів.

Поява Зої на телевежі не здивувала дівчину. Щось типу такого вона і очікувала.

- Ти привид доньки тієї жінки, що причепилася до мене у весільному магазині, - озвучила очевидне Ді.

- Я не привид, а про інше не складно здогадатися, адже я причепурилася.

Зоя крутнулася, даючи змогу розгледіти сукню, що тоді так сподобалася Ді.

- Що ж це виходить? Ти померла, окрутила Яна і, щоб мати змогу бути разом, ви вирішили позбавитися від мене, використовуючи залякування?

- Все, що з тобою відбувається – це карма, - заявила небіжчиця, - це ти вкрала в мене Яна, магією прив’язала до себе, а коли він помер, навіть не оплакувала.

- Я не знала ні про ваші стосунки, ні про смерть. Мене запевнили, що він просто перевівся, - виправдовувалася Ді.

Але Зоя так захопилася, що чула лише себе.

- Потім з’явився Іван і я знову закохалася, а він, як і Ян, обрав тебе. Мене викручувало від ненависті настільки, що я зважилася перетнути межу мертвих, аби помститися.

- Ти мерзенна.

- Невже? І це ти ще не знаєш, що я та сусідка, через яку Іван потрапив у ДТП? - хизувалася Зоя, - він так злякався, коли побачив мій упирячий бік, ледь свідомість не втратив.

- Досить, - вигукнула Ді.

Небіжчиця знову не відреагувала.

- А для гостинця псевдо-Дракулі, я ледь не знекровила Івана зовсім. Він так ослаб, що довелося зцілювати рани від укусу, щоб бідолаха завчасно не помер.

- Я думала, ти привид.

- Ні, я кровопивця.

- Виходить, це для тебе упирячий граф передав подаруночок?

Несподівано для Зої в руці Ді з’явився осиковий кілок.

Спочатку небіжчиця здивувалася, а потім її обличчя змінилося і майже не нагадувало людське: шкіра зблідла, з рота стирчали ікла, а зіниці змінили колір на багряний.

Але Ді не було лячно. В ній вирував адреналін.

- За екскурс у минуле граф забажав, щоб я знищила того, хто мав необачність перед людьми перетворитися на кажана, ставлячи під загрозу таїнство існування всіх упирів. Я ні на що не натякаю, але здається ти підходиш під цей опис.

Спокійний голос Ді, її слова, розлютили Зою і небіжчиця кинулася в атаку.

Дівчині довелося оборонятися. Вона ледь встигала увертатися, щоб не потрапити на ікла упириці.

Дощ посилився та заважав обом, але перша блискавка, що розрізала небо влучила в Зою, дезорієнтувавши її.

Ді гав не ловила. Кілок потрапив у ціль з першого разу, забираючи у Зої навіть потойбічне життя. Попіл, що лишився після неї, розвіявся над Києвом.

Ді витерла мокре від крапель дощу чоло і збиралася йти до Яна, щоб звільнити та перепросити за все, аж раптом знову вдарила блискавка, освітивши все навкруги. Лише тепер дівчина помітила своє тіло, що в дивній позі лежало посеред майданчику, а від того місця, де вона стояла зараз, линуло блакитне сяйво.

Як же було образливо вбити упирицю і одразу ж померти від розряду току.

- А я попереджав. Чому ти не послухала? – раптово пролунало поряд.

Це Ян якимось дивовижним чином зміг звільнитися і знайти її.

- Не послухала, бо заплуталася. А що зі мною далі буде?

- Ну, я проведу тебе до потойбіччя, там ти пройдеш навчання та обереш, ким стати, - пояснив Ян.

- А ти?

- А я був твоїм привидом-охоронцем, тож мене приставлять до іншої людини.

- Вибач, що підвела, - з сумом промовила Ді.

Ян посміхнувся так, як лише він вмів, а потім взяв дівчину за руку і разом вони попрямували поміж загиблих душ на той бік.

Дивно, але там у Ді почалося справжнє життя. На тому світі вона нарешті оцінила статус дружини потойбічного та зрозуміла, що саме Ян, навіть після смерті, змушував її відчувати себе щасливою.