Розділ 10.

Лише після розмови з упирем, коли той, задоволений результатом, перевтілився на кажана та полетів геть, Ді пригадала про Зою. Її не опинилося поряд, тож швидше за все вона повернулася додому.

Спочатку блукати кладовищем було лячно, але потім Ді так занурилася у роздуми, що не помічала нічого навкруги. Окрім того, повертатися у квартиру, де на неї чекав потойбічний чоловік не хотілося. Їй потрібен був час, щоб у всьому розібратися.

Ді вирішила поцікавитися долею Яна у колишніх одногрупників. Розблокувала екран і ледь не осліпла від яскравого світла, оступилася, за щось зачепилася та впала на надгробок.

- Вибачте, я не навмисне, – перепросила на всяк випадок. Хто знає, можливо не лише упир на цьому кладовищі фактично мертвий, але все ще живий.

Коли дівчина підняла мобільний, що випав з рук при падінні, та присвітила на портрет, викарбований на граніті, то ледь стримала крик.

Могила, на яку вона приземлилася, належала Дорн Зої Петрівні. І це була та сама Зоя, яка супроводжувала її сьогодні, та сама Зоя, яку їй представили, як наречену Яна.

- Та що за чортівня? – вигукнула дівчина, - кінця і краю їй нема.

 Ще трохи поблукавши кладовищем, Ді прийшла до висновку, що треба повертатися у квартиру. Ян не в курсі, що завдяки упирю вона пригадала їх містичне вінчання, тож поки що дівчина в безпеці.

Також бонусом для Ді було розкриття справжньої суті Зої, додати до цього, що сама небіжчиця не знає про розвіювання таємниці, і це стає тузом у рукаві.

З такими думками дівчина поспішила додому.