Розділ 10.

Тайпан

Флора мала рацію. Не встигли ми повернутися у Дівочу вежу після цієї клятої прогулянки, як до мене підійшла Люція.

– Ваша Високосте, журналісти тут. Не знаю, хто їм сказав, але вони вже встигли поставити мені з десяток запитань, і я просто не знаю, що відповідати. Виручайте!

– Як це що? – втрутилася у розмову Флора. – Звісно, про те, що я виграла, й тепер ми з террі Тайпаном…

– Циць! – скрикнув я. – Попрошу не втручатися в цю розмову, люба террі. Я сам розберуся з журналістами. Вічно лізуть поперед батька в пекло, все їм треба знати, хоч мають чіткі інструкції щодо відбору – перші два тижні, й потім останні дні, фінальні. І все!

– Ваша Високосте, у гостьовій залі з’явилася та сама молода дівчина, яка вже раніше робила статті про життя резиденції, от тільки її ім’я не міг пригадати. – Дозвольте мені зробити ваше спільне фото з нареченою. Це так несподівано. В історії імперії – це перший випадок, коли спадкоємець скасовує відбір через почуття до дівчини.

– Так, між нами дуже теплі стосунки, правда, любий? – ласкаво промовила Флора. Я ж намагався тримати себе в руках та не видати, що це все постанова. О, Вищі Сили, дайте мені сил пережити це божевілля!

 – Як прекрасно! Розкажіть все, нашим читачам буде дуже цікаво, – продовжила наполягати журналістка, все-таки примудрившись зробити наше фото.

– Сьогодні без коментарів, будь ласка. У мене багато справ.

– Я все вам розкажу, – Флора підскочила до журналістки та повела її до зони з диванчиками. – Самі розумієте, мій наречений має багато різного клопоту…

– Звісно, звичайно, – кивала ця клята журналістка.

– Облиш, Тайпане, – звернулася до мене Люція. – Вона не скаже нічого, що може її виказати. Я впевнена, цей цирк скоро закінчиться. Адже так?

– Сподіваюся, але ваша допомога мені знадобиться, – я встиг переконатися у її вірності нашій родині. – Всі деталі пізніше. А зараз, я дійсно маю йти. Вибачте.

Я відправився у свою вежу, щоб нарешті зосередитися на головному. Першим чином відправив магічною поштою повідомлення для Саламандри з проханням нікому не вірити та повністю зайнявся вивченням історичних подій. Гадаю, там є щось важливе, що може знадобитися в цьому протистоянні.

Наступного дня, як й очікувалося, в газетах вийшла стаття про мене та террі Флору. Мені принесли цей випуск разом зі сніданком, і я мало не спопелів на місці цей шмат паперу, адже це цілковита брехня. Як же боляче усвідомлювати власну слабкість! Я не можу протистояти ворогу, не можу його здолати прямо зараз! Відчував себе лялькою в руках Анаконд, картав себе, що прийняв правила їхньої гри. І це доводило мене до сказу!

Ліар та Ірріс дійсно з’явилися в Палаці, але, крім вже чинної вимоги – оголосити фаворитку відбору – поки нічого не висунули.

– Звільніть моїх батьків з магічного полону. В такому стані не можна перебувати довго! – наполягав я.

– Це залежить від тебе, мій любий, – посміхнувся Ірріс. – Якщо будеш співпрацювати з нами, та скажеш, де зберігається амулет імператора, що підтримує його сили та є доказом його влади в імперії… Амулет істини, так би мовити.

– Навіщо тобі цей камінь? – спитав я. Питання безглузде, і я цілком знав відповідь, але для мене важливо було знати всі його плани.

– Ти здавався мені розумним, хлопче. Невже це потрібно пояснювати? Я маю стати наступним правителем Фаерії! Моїх прихильників в столиці більш, ніж достатньо для того, щоб ця магічна бляшанка визнала мене! Ти добровільно його віддаси, тож, ми уникнемо магічної війни та гибелі нашого народу…

– Невже? Якось все занадто легко, – пирхнув я.

– Я про це й кажу. Та й ти залишишся при дворі, зі своєю коханою. Я не чинитиму перешкод. Живіть, працюйте. Моїй резиденції це піде лише на користь.

– Скільки в мене є часу? Вам же відомо, що цей камінь знаходиться не тут. Його надійно охороняють…

– Знаю. Є припущення, що він на північних територіях, в одному з Храмів. Мої маги теж працюють та шукають, але буде краще, якщо ти сам принесеш його мені. Час в тебе до зимових свят. Трохи більше як місяць.

З цими словами чоловік покинув приміщення. Я розумів, що не можна допустити, щоб цей амулет потрапив в його руки. Батько ніколи не казав, де зберігається магічна реліквія, та й не мав на те права. Це особливий ритуал визнання імператора, який зазвичай відбувався в спеціальному сховищі в присутності лише жерців. А ці також дають обітницю мовчання, тому ніколи не назвуть справжнє місце зберігання амулета.

Але головне не це – поки ми будемо займатися його пошуками, мої батьки будуть змушені перебувати під магічним впливом. А це шкідливо для здоров’я. Прокляття!

Цілий тиждень я провів у своїй вежі, спускався лише у бібліотеку, щоб взяти старі документи та книги. Їжу мені приносили, про це потурбувалася Люція, вона тричі на день відправляла до мене Айше, молоду дівчину, що і перші дні відбору допомагала Саламандрі.

Кілька разів до мене навідувалася Флора, вона вирішила, що коли ми вже типу пара, то я маю проводити з нею більше часу. Але мені ніколи було нею займатися, тому я попросив дівчину присвяти час шопінгу та заняттям з магії, адже іспити ніхто не скасував. Їх потрібно буде скласти навіть фаворитці відбору.