Розділ 9.

Тайпан.

До ферми я дістався хвилин за десять до призначеного часу. Тут вже встигли зібрати весь врожай та готувалися до зими. Зараз тут залишалися хіба що домашня птиця та конюшні. Біля останньої я й побачив Коліна. Молодий хлопчина намагався приборкати вороного скакуна.

– Вітаю, террі Коліне, – наблизився до нього я. – Що це з ним? Чому кінь панікує?

– Ваша Високосте, – в голосі почулася розгубленість. Чоловік явно здивувався моєму візиту, але швидко опанував себе та промовив, – не знаю, перестав слухатися мене, хоча Друг – найспокійніший кінь в нашій резиденції. А зараз, бачите, вкусив мене за руку, – Колін показав свою травмовану кінцівку.

– Дозволиш? – подивився на Коліна я.

– Що Ви! Небезпечно! А раптом і на вас нападе? Я краще ветеринара покличу, нехай його подивиться. Може, це якась хвороба небезпечна...

– І все ж таки я наполягаю, – я протягнув руку до тварини та перехопив поводдя.

Друг миттєво завмер на місці та скосив на мене свої чорні очі.

– Привіт, Друже, чого це ти раптом так налякався? Тут же всі свої... – я відчував, що звір чогось боїться, але побачивши мене, кінь майже одразу заспокоївся, захропів та став смирно. – Схоже, його щось сьогодні налякало. Не було щось дивного? Або гучні звуки якісь? – промовив я до чоловіка.

– Та ні, – знизав плечима Колін, спостерігаючи, як я заводжу у стійло вже цілком спокійного коня. Я налив йому свіжої води та ще раз подивився на тварину. Кінь перестав тремтіти, знову став таким, яким я його знав. Невже він щось відчуває? Тварини чутливі до магії.

Я уважно подивився на Коліна. Молодий хлопець працює тут вже років зо п’ять, його батьки також були фермерами, але постійно проживають на півночі імперії. Колін приїхав сюди з наміром вступити до Академії, але провалив іспити. У нього потужна магія землі, він відчуває її, знає як поводиться з рослинами, уважний до тварин. Невже його змогли підкупити? Як би це перевірити ще, а головне дізнатися – чому він пішов на це? Невже через кляті гроші?

– Террі Тайпане! – почув я голос Флори. Вона стояла на порозі конюшні, вдягнута у доволі вишукану сукню блакитного кольору та босоніжки на високій платформі. ЇЇ довге бронзового кольору волосся було закручено у високий хвіст, а блакитні очі невдоволено блищали. – Невже наше побачення буде тут, посеред коней? Тут же смердить! – вона підібгала губи й кумедно морщила носик. Очевидно, запах їй не дуже подобався.

– А ви не любите коней, юна террі? – подивився на неї здивовано я.

– Ще чого? – фиркнула магиня. – Мені вони абсолютно байдужі. І взагалі на фермі одна багнюка, а мій наряд…

– Я все зрозумів, террі Флора, – посміхаючись підійшов до неї та взяв її за руку. – Ми вже йдемо звідси. Прогуляємося в бік саду. – Коліне, подбайте про Друга. Він вже заспокоївся. Але якщо щось, то покличте мене. – звернувся до робітника я та знову повернуся до своєї нав’язаної нареченої.

– Я думала, ми проведемо час десь в бесідці, – кокетливо усміхнулася дівчина та зазирнула мені в очі благальним поглядом.

– Розумію вас, але не сьогодні, – ввічливо промовив я та повів дівчину до фруктових дерев, що зростали на цьому ж острівці. – Ви ж володієте Силою Землі, я нічого не плутаю, террі Флоро?

– Ем, так, – кивнула дівчина, трохи розгубившись от цього запитання. Її неначе пересмикнуло, але вона гарно трималася.

– Тоді вам ця прогулянка точно сподобається. Це ж ваша рідна стихія, й ви поповните свій магічний резерв. Не розумію, чому маг землі намагається відштовхнути від себе рідну стихію, адже саме дерева діляться з вами своїми силами...

– О, любий террі, ви абсолютно праві! – сплеснула руками Флора. – Я дійсно отримую енергію від землі, дерев та рослин, але ж не такої, як тут. Дика природа… – вона почала говорити ще щось, а я зрозумів, що дівчина вагається, й висновок напрошувався цілком однозначний – переді мною не справжня Флора. Всі сили дівчат та рівні володіння були зафіксовані ще на початку відбору наречених. Я одразу запідозрив обман та підставу з дівчатами, а тепер лише переконався в цьому. Зараз головне продовжити грати в цю гру та не виказати свої справжні думки.

– Тоді, моя люба наречено, ходімо. Мені дуже подобається імператорський фруктовий сад. Тут зібрано стільки диковинних рослин, байдуже, що вже осінь, та плодів давно немає, але тільки подивиться на ці барви! Природа – найкращий художник, чи не так?

– Цілком згодна, – Флора зробила захоплений вигляд та вказала пальчиком на дерево інжиру, – погляньте, тут ще навіть є кілька стиглих плодів.

– І справді. Пригощайтеся, мила, – я зірвав фрукт та протягнув дівчині. Він був вже майже сухий, мабуть, його не помітили чи він пізніше виріс.

– Дякую. Ви дуже турботливі, террі, – промовила дівчина. – Але я маю до вас одну пропозицію, тільки, будь ласка, зрозумійте мене правильно.

– Уважно слухаю, – подивився на Флору я.

– Перейдімо на «ти»? Ми ж тепер пара, чи не так?

– Хм, а чому ви вирішили, що я обрав саме вас? Я наче ще не оголосив свого рішення, люба террі?

– Ну як же! Нас залишилося тільки двоє. Я та Ленара…