Розділ 4.

Ярослава.

Кузьма усміхнувся. Я скочила зі свого місця та міцно обійняла його за шию. Суворий, справедливий й такий чудовий чоловік, що взяв наді мною опіку.

– Тобі личить ця сивина. Ти дійсно справжній Домовик та Хранитель цього місця!

– Дякую тобі, моя дівчинко, – він обійняв мене. – Твої слова мене розчулили, – в очах завжди серйозного чоловіка раптом заблищали сльози.

– Я тобі казала, що вони не покинуть нас, – прошепотіла Єсенія. – Ми з усім впораємося, чуєш? Не смій опускати руки!

– Я радий, що майбутнє імперії буде в таких надійних руках. І можу спокійно піти…

– Не кажи так, Кузьма, – попросила я. – Знаю, що ти втомився від такого життя, але ти потрібен тут, на цьому місці.

– Я виконаю свій обов’язок, Саламандро. Та і Єсенію ще треба в надійні руки передати. Тож, потерпіть ще моє буркотіння.

– Старий бешкетник, – беззлобно усміхнулася Єсенія. – Ти ж продав мені цей будинок за долар, пам’ятаєш?

– Як це не пам’ятати, але це був єдиний шанс заманити тебе в цю глуш, – він м’яко розсміявся, мабуть, пригадуючи цю історію.

– І зараз я ні на що цю глуш не проміняю, – дівчина міцно обійняла Хранителя.

– Ярославо, – почула я голос Тайпана, – мені потрібно в Палац. Я маю дізнатися, що там сталося. Я маю бути поруч з батьком.

– Тайпане, тільки, будь ласка, будь обережним, – я міцно протиснулася до чоловіка, даруючи йому цілунок.

– Ти теж. І не ходи нікуди сама. Я прийду як тільки зможу.

– Шкода, що у вашому світі немає ніякого зв’язку… – промовила до нього.

– Такого швидкого немає. Але пам’ятаєш мій лист, що я відправив тобі в Котіарн?

– Фієр казав щось про магічну пошту…

– Я думаю, що зможу повідомити тобі в такий спосіб.

– Я чекатиму будь-яких новин, навіть якщо цю звістку принесе голуб, – посміхнулася я, знову цілуючи чоловіка.

– Кохаю тебе, моя буркотливо ящірко, – ніжно пошепотів він.

– І я тебе кохаю.

Тайпан неохоче випустив мене з обіймів, підхопив свій наплічник та зник за дверима кімнати. Я підійшла до вікна, щоб проводити його поглядом. Назовні його вже чекала автівка. І коли це він встиг її замовити?

Я слідкувала за нею, поки вона не зникла на черговому гірському повороті.

«Нікуди не ходи», – пронеслися в голові слова Тайпана. – Але мені потрібно навчатися. Академія. Я ж стільки всього пропустила! І моя бабуся, дядько Ренард. Мені кортить їх побачити, поділитися новинами, хоч про мене й Тайпана їм й без цього відомо.

Я обернулася. В кімнаті залишилася тільки Єсенія, Кузьми вже не було видно.

– Єсеніє, – позвала я дівчину, що продовжувала сидіти в кріслі та дивитися кудись в одну точку. – Розкажеш мені останні новини імперії? Фієр казав, що Палац захоплений, невже це дійсно правда? – нарешті запитала те, що не давало мені спокою.

– Боюся, що це правда, – дівчина зітхнула, а я напружилася. Невже Тайпан поїхав просто в руки ворога?

– Але як це могло статися? Невже імператорська резиденція не захищена?

– Захищена, звісно, – кивнула Єсенія, взявши з тарілки тістечко. – Наскільки мені відомо навколо неї потужний магічний купол, й порушити його зовні вкрай складно.

– І яким же чином тоді резиденція опинилася в заручниках ворога?

– Є тільки один варіант – ворог був всередині. Причому доволі давно.

– Халепа, – тільки й сказала я.

– Ці Анаконди підступні. У них всюди є свої. Борислав десь втратив пильність…

– Я з ним не встигла познайомитися навіть, – замислено відповіла я.

– Знаю, люба. Але впевнена, що все буде добре.

– А що мені робити? – спитала я.

– Ти про що? – покосилася вона на мене.

– Чим мені зайнятися, поки я чекаю на повернення Тайпана? Це ж явно буде не сьогодні й навіть не завтра… А мені потрібно вчитися.

– О, у тебе прокинулася тяга до знань? – здивувалася Єсенія.

– Та вона наче й не зникала, – знизала плечима я. – То що?

– Я думаю, вчити тебе буде Кузьма. Тайпан правий, тобі не варто гуляти по вулицях та ходити на навчання в Академію. Ти занадто заважаєш сама знаєш кому, й це просто небезпечно.

– Я буду тільки рада заняттям з нашим Хранителем.

– От й чудово. Кузьмі зараз потрібно відчути свою важливість.

– Це точно. І мені буде нагода відволіктися від дурних думок.

– Ну якщо вони, ці думки, тебе захоплять в полон, завжди є можливість звернутися до наших друзів в Котіарні. Фієр же там залишився?

– Сказав є ще кілька справ, – кивнула у відповідь.

– Ну от. А ще у мене тут є парочка світів для прогулянок. Хоча один з них важко назвати цілком безпечним.