Розділ 2.

Ярослава.

Ранок наступного дня почався з аромату запашної кави, що розповсюджувався по кімнаті.

– Доброго ранку, – посміхнувся мені Тайпан.

– Привіт, – я задоволено усміхнулася та поцілувала свого чоловіка. – Дякую за каву у ліжко.

– Обіцяю влаштувати тобі такі сніданки щодня.

– Звучить заманливо, – знову посміхнулася я, а в його очах спалахнув грайливий вогник. – Тайпане, але ж нам потрібно буде розділитися. У тебе є план, як зробити так, щоб ніхто не здогадався про наші стосунки?

– Я думав про це. І ми не будемо нічого міняти. Ти залишаєшся у Єсенії з Кузьмою. Ходиш на навчання. І це обов’язкова умова. До зимових свят ще майже два місяці, і я сподіваюся, що до цього часу ми зможемо розібратися з Анакондами. Учасниць відбору залишилося двоє. І я впевнений, це тимчасово.

– Мені б твою впевненість. Флора не менш підступна за Магду. До того ж вміє змінювати зовнішність. Будь з нею обережний... – від думки про те, що Тайпан буде проводити час з цими типу нареченими десь всередині мене виникла ціла буря обурення.

– Ревнуєш? – здогадався він. – Тобі немає за що хвилюватися, Саламандро.

– Ще чого, – буркнула я. І в ту ж мить відчула на своїх губах пристрасний цілунок.

– Знаю, що ревнуєш, – прошипів він мені в губи, – бо я сам такий. Божеволію лише від думки про те, що поруч з тобою може бути хтось інший...

До обідньої зали ми спустилися лише після полудня й побачили за столом професора Фієра. Він спілкувався з Олександрою та виглядав стурбованим.

– Привіт, професоре, – проговорила я, привітно махнувши йому рукою. Він тут же піднявся нам на зустріч, почергово обійнявши нас, промовив:

– Вітаю! Бережіть одне одного.

– Дякуємо, але Фієре, скажи чесно, щось сталося? Ти занадто схвильований, – запитав його Тайпан.

Він виглядав сумним та розгубленим. Не треба мати магічної сили, щоб зрозуміти, що щось сталося, щось пішло не так.

– Дядьку, будь ласка, – проговорила я, вперше звернувшись до нього саме так.

– Саламандро, – він зітхнув, – за тобою відкрито полювання.

– Це не новина, – махнула рукою я. – Вони вимагали, щоб я покинула імперію.

– Так, але тепер цього замало. Тебе хочуть знищити...

– Я це й так знала. Але ж ти не через блідий, немов привід Оріона. Скажи правду. У Фаерії щось сталося?

– Сталося, – нарешті промовив чоловік. Він поправив свій плащ та провів рукою по волоссю.

– Благаю, не тягни, професоре, – додав Тайпан.

– Є поки що непідтверджена інформація, що Анаконди захопили Палац. Всі, хто там перебував на той момент – заручники Ліара. А Ірріс оголосив Ренарда нікчемним міністром через прийняття останньої правки до закону про освіту. Ренард прагнув полегшити доступ до вищої освіти для малозабезпечених сімей. У Верховному міністерстві ось-ось відбудеться примусова зміна влади...

– Старий змій ніяк не вгомониться! – роздратовано скрикнув Тайпан, стискаючи руки в кулаки. – Що з батьками? Його Величність..?

– Наразі ніякої інформації нема, – Фієр важко зітхнув. – Вибачте, я не хотів говорити про це вчора на вашому святі. Але у мене є всі підстави вірити в те, що це не пусті розмови та чутки. Мій інформатор не став би так жартувати.

– Фієре, не картай себе. Тобі немає за що просити вибачення. Ти правильно зробив. Тим більше ми все одно не змогли нічим звідси зарадити.

– Ти ж розумієш, що ми не можемо більше залишатися тут? Нам потрібно якнайшвидше повернутися до Фаерії... – втрутилася я у розмову.

– Саламандро, ні! Ти не можеш. Це небезпечно, – звернувся до мене Тайпан, – я наполягаю на тому, щоб ти залишилася тут під наглядом Андріса та...

– Байдуже, – відмахнулася від нього. – Я не буду сидіти тут склавши руки та лапки! Ховатися в укритті – це не про мене! Я відчуваю відповідальність перед народом Фаерії. Та й Оріон... Я маю виконати його прохання... – тихіше додала я.

– Ти можеш постраждати, – так само тихо прошепотів Тайпан, поправивши моє волосся.

– Ти також, Тайпане, але ми пообіцяли, що ніколи не покинемо один одного у біді... І будемо поруч, щоб не сталося. Я ніколи собі не пробачу, якщо з тобою чи кимось з моїх рідних там щось станеться...

– Вперта ящірко! – скрикнув Тайпан й тут же міцно стиснув мене в обіймах. – я також не переживу, якщо втрачу тебе...

– Не дочекаєшся, – спробувала розсміятися, але не виходило. Внутрішня тривога лише посилювалася з кожною хвилиною. Я відчувала небезпеку кожною клітинкою свого тіла.

– Ось портальний артефакт. Активуйте його, і вже за хвилину ви будете на місці, – Андріс протягнув нам блакитний кристал.

– Дякую тобі, – промовив Тайпан, беручи до рук портальний камінь. Ми негайно рушаємо.

– Будьте обережні та дайте знати, якщо буде щось потрібно. До будиночка я відправлю своє військо. Вони будуть готові у будь-який момент стати на захист Фаерії разом із вами.