Розділ 15

Ми йдемо до офісу Юрія. Мої коліна тремтять, і я не уявляю як водитиму у його присутності. Поруч зі Терновським хвилююся. Підозрюю, це вплине на якість мого водіння. Заходимо у приймальню. Нас зустрічає пишнотіла жіночка середніх років в окулярах. Я озираюся довкола, ніде не бачу Аліси. Юрій й справді звільнив її. До сьогодні я сумнівалася у правдивості його слів, а тепер переконалася — вони більше не працюють разом. Важкий камінь спав з грудей. Я мило всміхаюся:
— Добрий день! Юрій у себе?
— Так. Як вас звуть? Я попереджу про ваш прихід, — секретарка здається милою. Я нашвидкуруч поправляю зачіску:
— Скажіть, що прийшла Уляна.
— Уляна і все? Він на вас чекає?
Я прикушую губу. Звісно, Улян є багато, чоловік може й не зрозуміти про яку саме мова. Можливо, варто було зателефонувати та попередити про прихід, але я уже тут. Уточнюю для секретарки:
— Не чекає. Скажіть, що прийшла його дружина.
Жіночка киває та підводить з-за столу. Зникає за дверима кабінету й швидко повертається. За нею до приймальні виходить Юрій:
— Наталю, це моя дружина Уляна. Їй можна заходити без попередження. А це моя нова секретарка, вона ще не звикла, — Юрій тисне руку Руслану, — проходьте.
Заходимо до кабінету. Я сідаю на крісло й Руслан хвалить мене. Юрій відраховує йому гроші за уроки й чоловік йде геть. Терновський грайливо всміхається:
— Покатаєш мене на своєму авто?
— Я маю здати тобі екзамен?
— Так, хочу подивитися, чого ти навчилася. Крім того, у мене є ідея. Відвідаємо одне цікаве місце.

Чоловік не залишає мені вибору. Неохоче йду до авто. З кожним кроком наростають хвилювання. Почуваюся так, наче і справді маю складати іспит. Сідаю за кермо, Юрій розміщується на пасажирське сидіння.
— Що буде, якщо тобі не сподобається, як я воджу?
— Перездаватимеш, — широко всміхається. Вносить у навігатор адресу, — їдемо сюди, — вказує на точку в екрані.
Я рушаю з місця. Ми приїжджаємо на просторе поле. По центру встановлений величезний екран, біля нього розміщені дивани зі столами, а неподалік стоять автівки. Юрій скеровує:
— Зупинись он там, — вказує пальцем. — Потрібно обрати гарне місце, щоб добре було видно.
— Видно що? – цікавлюся.
— Це кінотеатр під відкритим небом. Дивишся фільм або зі своєї автівки, або обираєш диванчик. Ти як хочеш?
— Краще диванчик, — відповідаю не вагаючись.
Ми виходимо на вулицю. До нас одразу підходить адміністратор та пропонує місця на вільних диванчиках. Ми розміщуємося на дивані й нам подають меню. Юрій замовляє піцу, картоплю фрі та нагетси. З напоїв обирає тільки сік. Офіціант йде і Терновський розслаблено відкидається на спинку дивану:
— Їжа тут не вишукана, як ти любиш, місце для тебе простувате, але це щось нове і незвичне. Сподіваюся тобі сподобається.
— Мені вже подобається, – зізнаюся. — Ти бував тут раніше?
— Ні, це нове місце, мені про нього розповідали. Взимку, воно, мабуть, не працюватиме, тож я радий, що ми встигли піти сюди.
Нам приносять їжу. На екрані починається фільм. Для мене це незвичне місце, проте дуже романтичне. Нічне небо розкинулося над головою, а на диванчиках сидять закохані парочки. Мені трохи холодно, закутуюся щільніше у куртку. Офіціант помічає це й приносить нам плед. Юрій замовляє гарячий чай. Я накидаю рядно на плечі й сподіваюся зігрітися. Чоловік підсувається до мене:
— Пустиш мене під свій плед?

Я киваю. Логічніше попросити в офіціанта ще один плед, але ні я, ні Юрій, цього не хочемо. Чоловік огортається пледом, і однією рукою обіймає мене. Ми гріємося під однією ковдрою, я відчуваю його дихання. Млість розгорається у серці. Усвідомлюю, що зараз я з шикарним чоловіком переглядаю фільм просто неба й мені байдуже, що буде завтра. Я надто переймаюся про наслідки, страждаючи сьогодні. Не витримую. Піддаюся бажанням та горнуся до чоловіка, опускаю голову йому на плече. Він цілує мене у маківку. Стає тепло, затишно, спокійно. Вперше за довгий час моя душа знайшла умиротворення. Хотілося б, щоб ця мить ніколи не закінчувалася. Юрій, наче відчуває моє бажання, нахиляється до мене. Я повертаю голову і мої вуста наштовхуються на його губи. Цілуємося повільно, смачно, ніжно. Я стомилася обманювати себе. Час визнати — я закохалася у Юрія.
Фільм закінчився, а ми продовжуємо цілуватися. Чую вдаване кахикання офіціанта. Неохоче відхиляємося одне від одного. Сором обпікає щоки. Забувши про всіх, ми дозволили собі зайве. Юрій розплачується за фільм та їжу й ми їдемо додому. За кермом знову я. Він розповідає про свій робочий день, а я не можу натішитися — Юрій звільнив Алісу. Для мене це показник. Звісно, вони можуть продовжуватися бачитися, але, мабуть, варто повірити чоловіку. Я паркуюся у гаражі. Терновський виголошує вердикт:
— Ти гарно водиш.
— Дякуючи Руслану. Він професіонал своєї справи.
— Перш за все, це завдяки тобі.
Юрій нахиляється та цілує мої вуста. У животі зароджується лоскіт. Приємне тепло обпікає тіло і я не можу стримуватися. З жагою цілую чоловіка у відповідь. Не знаю, скільки часу минає перш ніж я відхиляюся. Припухлі губи палають від поцілунків. Очі чоловіка темнішають, а зіниці розширюються. Він видихає мені в обличчя:
— Йдемо додому.
Відчиняю двері та виходжу з авто. Прямуємо до будинку. Роззуваюся у холі. Кладу взуття на полицю й відчуваю долоні Юрія на своїй талії. Він притискає мене до себе, знаходить мої вуста та міцно цілує. Пристрасть хвилею накочується на мене. Я хочу цього чоловіка тут і зараз. Нічого подібного давно не відчувала. Продовжуючи цілуватися, ми підіймаємося сходами до спальні. Я відхиляюся:
— Мені треба до ванни.
— Добре, — Юрій мене відпускає.
Я ховаюся за дверима. Вмикаю холодну воду, вмиваю обличчя. Сподіваюся вона остудить вогонь у животі. Дивлюся на себе у дзеркало. Що я роблю? Мені не варто цілуватися з Юрієм, але не можу стримати своїх бажань. Приймаю душ, одягаю нічну сорочку. Я сильна. Я зможу протистояти спокусі й не піддатися шарму Юрія. Через кілька днів, мене тут не буде. Біль пронизує серце. Усвідомлення того, що більше ніколи не побачу Терновського рве душу на шматки. Хочеться у всьому зізнатися. Розповісти все й познайомитися з ним заново, щоб чоловік дізнався про Марічку. Боюся його реакції. Якщо зізнаюся, то залишуся без грошей на операцію. Не можу так ризикувати. Зціплюю зуби та наказую собі мовчати. Я погодилася на цю аферу тільки заради доньки, тому мушу дограти свою роль.
Видихаю та виходжу до напівтемної кімнати. У тьмяному світлі настільної лампи чітко бачу Юрія. Він лежить на ліжку під ковдрою. Сподіваюся чоловік заснув, інакше боюся не стриматися та піддатися спокусі. Тихенько лягаю поруч. Юрій одразу нависає над мною:
— Я зачекався, — цілує мої вуста.
Його долоні торкаються живота, розбурхують полум’я всередині. Я повертаю голову:
— Лягаймо спати.
– Добре, — чоловік хоч і погоджується, але його дії свідчать про протилежне.
Він цілує жадібніше, пальчиками прокрадається під сорочку та хазяйнує моїм тілом. Кожен його дотик, наче іскра, проникає під шкіру, розгорається багаттям. Дедалі важче себе контролювати. Бажання пізнати цього чоловіка стає непереборним, я втрачаю відчуття реальності. Торкаюся його оголеної спини, досліджую тверді м’язи грудей з короткими волосками. Це ще більше розпалює мене і я не можу зупинитися. Юрій знімає з мене одяг. Не можу опиратися. Не думаю про наслідки. Понад два роки у мене не було чоловіка. Піддаюся своїм бажанням та пірнаю у вир насолоди. З Юрієм це якось по-іншому. Більш нестримно, пристрасніше, бездумно.
Лежу у нього на грудях та думаю про скоєне. Він лагідно погладжує мою спину. Мовчки цілує у скроню і притискає до себе. Сподіваюся за той час, який Юрій не спав з Уляною, він забув її тіло й не запідозрить підміни. Коли вона повернеться, я змушена буду піти, проте у спогадах назавжди залишиться ця шалена ніч з коханим. Я знову покохала і знову втратила. Здається, доля мене не любить. Проте я змогла забути Тараса, забуду і Юрія. Засинаю з тривожними думками.
Прокидаюся від голосу коханого. Юрій тихо говорить у ванній кімнаті. Крізь ледь прочинені двері до мене доносяться слова:
— Негайно з’ясуй усі деталі тієї аварії, я маю знати, що тоді відбулося насправді. Якщо раніше я сумнівався, то тепер впевнений — у моєму домі не Уляна. Це зовсім інша жінка, хоч і схожа на мою дружину.
Мене пробиває морозними сиротами. Я зробила фатальну помилку і тепер Юрій знає, що я самозванка. Можливо він затіяв всю цю романтику, щоб мене розколоти, підтвердити свої здогади. Гіркота тисне на груди. Не розумію чи він дійсно до мене щось відчуває, чи тільки прикидається та майстерно грає свою роль.
Чоловік заходить до спальні. Я вдаю з себе сплячу. Сподіваюся він не стане мене будити для допиту. Юрій одягається та виходить на коридор. Я полегшено зітхаю. Не знаю, що робити далі. Не впевнена, що зможу піти та забути коханого. Якщо втечу, то не отримаю гроші, залишуся — доведеться у всьому зізнатися. Мій телефон оживає знайомою мелодією. На екрані висвітлюється невідомий номер. Боязко відповідаю на дзвінок й одразу впізнаю голос Уляни:
— Я повернулася!