Розділ 14

Ввечері Юрій приїжджає на вечерю. Ми сідаємо за стіл усі, й навіть Марина. Після трапези я намагаюся уникати Юрія. Йду до Марини у спальню й там ми пліткуємо. Знаючи про неприязнь чоловіка до неї, сподіваюся він сюди не прийде. Розмова затягується до ночі. Зрештою, неохоче йду до спальні. Сподіваюся чоловік уже спить або пішов до іншої кімнати. Боязко заходжу до спальні. Юрій дивиться телевізор. Я прямую до ванної кімнати та приймаю душ. Одягаю короткі піжамні шорти й майку. Сподіваюся сьогодні чоловік не залицятиметься до мене. Я не впевнена, що зможу протистояти його чарам і не піддатися спокусі. Насправді я скучила за ним.
Навшпиньках заходжу до спальні. Телевізор вимкнений. Чоловік наче спить. Лягаю на ліжко та вимикаю нічну лампу. Минає кілька секунд. Юрій підсувається, притуляє мене до себе. Тягнеться та шепоче на вушко:
— Я скучив. Ти мене уникаєш? — одразу потрапляє в ціль. Я вперто не зізнаюся:
— Ні, що за нісенітниці?
— Раніше я не помічав твоєї тісної дружби з Мариною.
— Просто у неї з’явився хлопець і вона хотіла поділитися емоціями.
Частково так і є, а про більше знати чоловіку не обов’язково. Він торкається вустами моїх губ та обережно цілує. Повільно, ніжно, наче смакує та досліджує. Його дотики породжують у тілі вогонь. Не можу стриматися, цілую у відповідь. Заборонене притягує до себе. Почуваюся так, наче ходжу по лезу й у результаті обов’язково постраждаю. Змушую себе відхилитися та виштовхую небажані слова:
— Не потрібно мене цілувати. Я гадала вчора ми все з’ясували.
— З’ясували і я зробив висновки. Сьогодні говорив з Алісою і поставив крапку у наших стосунках. Ми більше не зустрічатимемося.
Від почутого моє серце тріпоче радісною пташкою під грудьми. Він відмовився від неї заради мене! Уважно вдивляюся у його обличчя, але там немає жодного натяку на жарт. Одразу згадується власний досвід і це отруює мою радість. Я сідаю на ліжко, спираюся на подушку. Юрій робить так само.
— І як вона це сприйняла?
— Не розуміла причину мого рішення. Я їй пояснив, що одружений і мої стосунки з дружиною почали налагоджуватися.
— Ти її звільнив?
Чоловік мовчить у відповідь. Я розумію все без слів. Не звільнив. Взагалі сумніваюся, що та розмова була між ними. Юрій бере мене за руку:
— Я пообіцяв тобі, що більше не зраджуватиму і дотримаю слова.
— Ні, так це не працює, — забираю руку з його долоні, — якщо ти хочеш почати нові стосунки, то спочатку заверши старі. Ви щодня бачитиметеся, вона носитиме короткі спідниці й відверто тебе спокушатиме. В результаті, коли ми посваримося, Аліса скористається нагодою та звабить тебе. Але найгірше не це. Якщо ми почнемо спочатку, то думка про те, що вона поруч з тобою, з’їдатиме мене зсередини. Щоб щось почати зі мною, тобі потрібно обірвати з нею будь-які стосунки. Не бачитися, не спілкуватися й не говорити.
— Я не знав, що ти така ревнива.
— Просто мені не байдуже з ким ти й що робиш, — зізнаюся, — хоча знаєш що… Забудь. Нехай все залишається як є. Я не впевнена, що у нас щось вийде й буде шкода, якщо ти даремно відмовишся від Аліси. Може з нею ти будеш щасливим.
Ледь стримую сльози. Я не маю права вимагати у нього таке, адже зникну через кілька днів. Повернеться Уляна й все стане, як було. Відчуваю, що я загралася. Уявила себе справжньою дружиною та забула навіщо я тут. З мого боку це було егоїстично. Разом нам все одно не бути. Намагаюся підвестися, проте чоловік хапає мою долоню й не відпускає:
— Я не буду з нею щасливим. І ніколи не був. Це все фізіологія. Ми з тобою не спимо понад два роки. Тут би й залізний не втримався. Щоб бути з тобою, я готовий ризикнути усім. Я хочу зберегти сім’ю.
— Що буде, якщо я все згадаю і стану такою, як була? — готую чоловіка до неминучого. Він важко видихає:
— Сподіваюся ти зможеш пробачити мені. Зрештою ти згадаєш всі свої вчинки й зрозумієш, що я ще дуже терплячий до тебе.
— Не хочеш розповісти мені, що між нами сталося? — цікавість роздирає мене зсередини. Хочеться дізнатися, що такого страшного накоїв чоловік. Юрій хитає головою:
— Ні, я хочу про то забути. Ти сама казала, ми не можемо змінити минуле, лише майбутнє. Тепер, коли ти стала іншою, я бачу своє майбутнє з тобою.
Підтискаю губи. Сама того не бажаючи, я примирила Юрія та Уляну. От вона здивується. І, мабуть, розізлиться. Сумніваюся у щирості чоловіка. Вмощуюся у ліжко та оголошуй свій вердикт:
— Мені потрібний час, щоб подумати.
— Добре. Я не тиснутиму на тебе.
Юрій лягає поруч та притискає мене до себе. Цілує у плече, обпалюючи шкіру своїми губами:
— Солодких снів!
— І тобі!
Лежу спокійно. Не вириваюся з його рук, а просто насолоджуюся цією короткою миттю. Наступного дня снідаю з чоловіком. Він ошелешує новиною:
— Забув сказати. Вчора я знайшов тобі інструктора з водіння. Він сьогодні приїде сюди о дванадцятій годині. Вчитиме тебе водінню, але одразу на твоєму авто, щоб ти звикала до габаритів.

Почувши таке, ледь не захлинулася кавою:
— Але я не готова. Я не вмію.
— Якраз навчишся, — Юрій підіймається з місця та цілує у щічку, — я на роботу. Гарного тобі дня!
Йде та залишає мене розгублену. Страшенно хвилююся. Попереднє навчання водіння ледь не закінчилося аварією. Сиджу наче на голках і чекаю дванадцятої години. Одягаю зручні джинси, кофту, коротку куртку та зручні кросівки. Без п’яти хвилин дванадцяте дзвонить мобільний. На екрані висвітлюється невідомий номер. Відповідаю на дзвінок і чую у відповідь:
— Добрий день! Це Руслан, я ваш інструктор з водіння. Приїхав до вашого будинку.
— Виходжу, зачекайте, будь ласка.
Йду на вулицю. Біля воріт бачу поважного чоловіка з сивим коротким волоссям. Блакитні очі зацікавлено дивляться на мене. Я підходжу до нього та відчиняю ворота:
— Добрий день! Я Уляна.
— Знаю, ваш чоловік розповідав про вас. Казав, вам потрібно пригадати як водити авто.
— Ну… — нервово сміюся, — це він прикрасив ситуацію. Насправді навчитися водити з нуля.
— Не хвилюйтеся, все зробимо. У мене всі вчаться їздити. Після моїх занять, ще ніхто не залишився пішоходом.
Сподіваюся я не зіпсую йому статистику. Ми йдемо до гаража. Відчиняю авто. Руслан ошелешує:
— Сідайте за кермо і виїжджайте.
— Я? — венами прокочується страх, — авто ж задом стоїть.
— От і поїдете на задній передачі.
Сідаю за кермо, а інструктор вмощується поруч. Очікувально дивлюся на нього. Чоловік розповідає теорію водіння, а я уважно слухаю. Показує, де вмикати повороти та як керувати коробкою передач. Боязко виїжджаю з гаража. Дві години водіння здалися мені каторгою. Хоч ми їздили тихими вуличками, але хвилювання тиснуло на груди. Ми повернулися до будинку і Руслан виголосив свій вердикт:
— Загалом непогано, як для першого разу. Гадаю, кілька занять і ви впевнено їздитиме містом.
— Ого, мені до міста ще далеко.
— Закладемося? — в очах чоловік загорівся азарт, — б’ємося об заклад, що через кілька занять ви впевнено будете їздити центром міста.
— Ви мене переоцінюєте.
— Аж ніяк. От де працює ваш чоловік?
— Його офіс в центрі міста.
— Чудово! — невідомо чому радіє Руслан, — через кілька занять ви самі приїдете до нього.
Ми прощаємося і я йду до будинку. Завтра домовилися продовжити заняття. Марини немає вдома і решту часу я проводжу з бабусею. Ввечері приходить Юрій, цікавить заняттям. Ми вечеряємо разом і нагадуємо щасливу сім’ю. Знову лягаємо спати разом. Юрій нависає над мною та видихає у мої вуста:
— Знаю, я обіцяв дати тобі час, але я хочу, щоб ти дещо знала, — робить паузу, а я в очікуванні, лежу нерухомо. — Сьогодні я звільнив Алісу. Тепер вона у мене не працює. Мені потрібна нова секретарка. Відділ кадрів шукає заміну.
Радість розгорається у серці. Звільнив! Він її звільнив, а це означає, що вона і справді йому байдужа. Чоловік нахиляється та цілує мене. Смакую його губи й дозволяю собі мріяти про більше. Мої пальці окреслюють широку спину, невидимими пензлями малюють візерунок на шкірі. Його долоня проникає під нічну сорочку та торкається ноги. Це повертає мене до реальності. Нехай зараз я піддамся почуттям, а потім що? Повернуся додому й страждатиму через нерозділене кохання, а Уляна займе своє місце. Юрій навіть не здогадується про моє існування. До того ж він одружений чоловік. Я припиняю пустощі та відхиляюся:
— Ти обіцяв дати мені час.
— Знаю, — цілує у носик, — поїдемо разом десь відпочити?
Пропозиція видається привабливою. За все своє життя я відпочивала лише раз. Їздила зі своїм колишнім у медовий місяць на море. Хоч і бажаю погодитися на його пропозицію, але розумію, що змушена відмовитися. Так буде правильно. Я вигадую причину відмови:
— Нам не варто зараз кудись їздити. Я хочу пригадати хоч щось. Сподіваюся знайома атмосфера цьому посприяє.
— То поїдемо кудись, де ми вже були.
— Може пізніше. Зараз я не готова нікуди їхати.
Чоловік киває. Він не наполягає і я радію з цього приводу. Повернеться Уляна й тоді вони поїдуть на відпочинок.
Кілька днів минають дуже швидко. Щодня займаюся з інструктором з водіння і це дало результат. Я вже не тремчу, коли сідаю за кермо та почуваюся впевненіше. Сьогодні ми їдемо містом. Руслан хитро щулиться:
— На якій вулиці працює ваш чоловік?
— А що? — цікавлюся у відповідь.
— Гадаю, ви готові приїхати до нього в офіс.