Розділ 13

Але це відбудеться. Уявляю його розчарування, коли повернеться Уляна й поводитиметься як завжди. Ми приїжджаємо до маєтку. Я виходжу з авто:
— Дякую, що підвіз.
Прямую до будинку. Поки Юрій вечеряє з бабусею, я телефоную мамі. Оксанка каже, що сумує за мною. Моє серце розривається від туги. Ось, кому я потрібна насправді. Хочеться якнайшвидше повернутися до них. Завершую розмову й усвідомлюю, що забрала ключі від авто. Марина не зможе на ньому приїхати. Телефоную до неї. Чую бадьорий голос:
— Алло!
— Я згадала, що ключі від машини у мене. Ти викличеш собі таксі?
— Ні, ми добре познайомилися з Максимом. Я залишуся у нього на ніч, — ошелешує зізнанням
Звісно, Марина доросла жінка й може залишатися на ніч у кого хоче, але я боюся, щоб через це раптове захоплення вона не постраждала. Важко зітхаю:
— Добре, побачимося тоді завтра.
— Ага, — чую веселий сміх. Марина завершує розмову.
Вмощуюся у ліжко та дивлюся телевізор. Сьогодні у будинку тепло. Як і обіцяв Юрій, увімкнули опалення, тож потреба грітися в обіймах одне одного відпала. Розумію, що це на краще, але у животі скручується вузол від туги. Хочеться його зігрівань, хоч я і не маю на них права. Чоловік заходить до спальні та прямує до ванної кімнати. Я повідомляю:
— Марина залишилася на ніч у Максима.
— Ти ж знаєш, як її люблю. Нехай би переїжджала жити до нього.
— Вони ж щойно познайомилися, — намагаюся достукатися до здорового глузду чоловіка. Він стискає плечима:
— Тому й потрібно, щоб вона негайно до нього переїхала, поки він не розгледів, що вона справжня змія.
Чоловік ховається за дверима ванної кімнати. Завершується фільм і я вимикаю телевізор. Щоб Юрій бачив, куди йти, залишаю світитися нічну лампу. Вмощуюся спати. До спальні заходить чоловік. Тільки у боксерах, дефілює кімнатою. Мимоволі погляд чіпляється за міцний торс. Його м’язи наче виклепані у кузні й здаються сталевими. Не соромлячись своєї оголеності, нахиляється біля мене та вимикає лампу. Від нього пахне шампунем. Він лягає на ліжко, а його аромат дурманить розум. Мені варто триматися від цієї спокуси якомога далі і я різко розвертаюся до нього обличчям.
— Марина сьогодні не ночує вдома, отже, немає потреби, щоб ти спав тут.
— Я сплю тут не через Марину, а тому, що хочу тебе.
Такі слова обпалюють жаром. Несподівано його губи цілують мої вуста. Міцно, жадібно, Юрій наче боїться, що я кудись втечу. Гарячі долоні опиняються на моїй спині та притискають до чоловічого тіла. Не можу опиратися своїм бажанням і цілую у відповідь. Він перевертає мене на спину, а сам нависає зверху. Його поцілунки стають напористішими, а дотики відвертішими. Долоні проникають під одяг, повільно рухаються ногою доверху та підтягують нічну сорочку. Торкаються живота й впевнено прямують далі. Я плавлюся від цих дотиків та втрачаю зв’язок з реальністю. Так приємно мені давно не було. Зариваюся пальцями у його темне волосся і не припиняю цілувати.
Він торкається моїх пагорбів й на мене опускається прозріння. Що я роблю? Цей чоловік не мій і ніколи ним не буде. Він бажає лише вгамувати свою хіть, а я просто опинилася поруч. Почуваюся брудною. Хапаю його за руку та змушую відірватися від мого тіла. Припиняю поцілунки й видихаю у звабливі вуста:
— Нам варто зупинитися.
— А я гадаю, що варто продовжити. Це наш шанс відновити стосунки, — він тягнеться за поцілунком.
Я відхиляюся. Скоро я зникну. Поїду, а Уляна займе своє місце. Юрій ніколи не дізнається про моє існування. Не хочеться зближуватися з ним ще більше. Терновський — одружений чоловік, у нього є та, кого він має цілувати. Намагаюся вигадати серйозну причину й зрештою згадую те, що давно шматує мою душу:
— У тебе є Аліса, — шепочу, а у самої сльози скупчуються на очах.
— Вона нічого для мене не означає.
— Вона називає тебе коханим, — не витримую й сльоза котиться з очей.
Сподіваюся темрява заховає їх під покровом ночі й чоловік нічого не побачить. Проте мої сподівання виявилися марними. Юрій ніжно проводить пальчиком по моїй щоці, витираючи сльози зі шкіри:
— Я до неї нічого не відчуваю. Аліса просто опинилася поруч, коли я дізнався про твого чергового коханця. Вона була помстою тобі. Зрештою вже рік є моєю коханкою. Моєю єдиною коханкою, — для чогось уточнює Юрій, розриваючи моє серце ще більше. Він дивиться мені в очі, — я тобі зраджував тільки з нею.
— А зараз я опинилася поруч. Не дозволю використати себе лише для того, щоб ти вгамував свою хіть. Не ділитиму чоловіка з іншою. Якщо я у тебе не єдина, то взагалі не буду твоєю.
Чоловік супиться та прибирає пасма волосся з мого чола:
— Але це стосується і тебе. Якщо ми відновлюємо наші стосунки та намагаємося зберегти сім’ю, то ти залишаєшся мені вірною.
Така вимога здається дивною. Якщо люди у стосунках, то для мене це і так зрозуміло. Хоча, зважаючи на минуле Уляни, стає зрозуміло, чому Юрій озвучує таку вимогу. Я киваю:
— Звісно. Не знаю, що сталося між нами і чому я тобі зрадила. Не можу змінити минуле, але можу не робити цих помилок у майбутньому.
— Домовилися.
Юрій нахиляється та продовжує мене цілувати. Моя совість прокидається та нагадує, що він не мій. Я відхиляюся та шепочу у бажані вуста:
— Лягай спати. Поки Аліса залишається твоєю коханкою, ти мене не маєш права чіпати чи щось вимагати.
— Я її більше не торкнуся.
— Головне, щоб вона про це знала. Вам слід поговорити, а тобі визначитися чого ти хочеш від життя.

Відвертаюся до чоловіка спиною та не стримую сліз. Він лягає поруч, кладе долоню на мій живіт, притискає до себе. Я надто слабка, щоб опиратися цьому. Не заперечую і насолоджуюся моментом. Не знаю, чи правильно я зробила, згадавши про Алісу, але ревнощі розривають мене зсередини. Так, я ревную того, хто мені не належить. Через два тижні я зникну, до Юрія повернеться Уляна і я не впевнена, що у них вийде зберегти нормальні стосунки.
Так само, не вірю, що Терновський відмовиться від Аліси. Судячи з власного досвіду — ні. Мій колишній чоловік на колінах вимолював у мене прощення, кидався гучними фразами про кохання, та стверджував, що розірвав усі стосунки з коханкою. Через місяць виявилося, що нічого не припинилося. Вони не розлучалися ні на день. Це стало крапкою і я подала на розлучення.
Болючі спогади стискають серце. Я гадала, що ніколи не покохаю знову, але у моєму житті з'явився Юрій. Чоловік, з яким я ніколи не буду і який не знає про моє існування. Хіба це не насмішка долі? Сподіваюся, мої почуття не справжні. Не бачитимуся з чоловіком і вони зникнуть. Засинаю тривожним сном. Вранці не виходить прикинуться сплячою. На своїх губах відчую вуста чоловіка. Терпкі, м'які, теплі. Поки остаточно не прокинулася, не розумію, що відбувається. Злегка розплющую очі. Юрій цілує мої вуста, його руки притискають мене до чоловічого тіла. Терновський відхиляється та шепоче в обличчя:
— Доброго ранку! Ти так солодко спала, що я не втримався, щоб тебе не поцілувати.
— Якось незвично прокидатися від твоїх поцілунків, — зізнаюся та прикушую губу. Цікаво як на це відреагувала б Уляна. Чоловік злегка всміхається:
— Сподіваюся ми це виправимо, — тягнеться до мене за поцілунком. Я відвертаюся:
— У тебе є жінка, яку ти цілуєш. Не варто їй зраджувати зі мною.
— Зараз я з тобою, — у синіх очах вирує справжній шторм.
— А через годину будеш з нею, — я відхиляюся та сідаю, — Юро, не варто все ускладнювати. Раніше було зрозуміло: у тебе своє життя, у мене — своє, а через три місяці — розлучення. Проте тепер чомусь тебе це влаштовує.
— Не влаштовує, бо ти змінилася. Мене тягне до тебе. Ти стала спокійною, врівноваженою, говориш про мораль та доброту. У тебе навіть енергетика інша. Мені здається, я знову закохався у тебе, — ошелешує зізнанням.
Невже його цікавлю я? Марічка з простої сім’ї, а не гламурна Уляна? Проте, впевнена, якби чоловік дізнався про мене правду, то запросто відмовився б від своїх слів. Побачивши мої вагання, відхиляється:
— Поснідай зі мною. У тебе виходить дуже смачний омлет.
— Добре, я зараз його приготую.
Встаю з ліжка та прямую до ванної кімнати. Привожу себе до ладу, спускаюся на кухню. Юрій зробив дві чашки кави. Я готую омлет й сподіваюся — йому сподобається. Чоловік не відводить від мене уважного погляду. Кладу тарілку з омлетом перед ним на стіл та сідаю навпроти. Юрій підносить їжу до рота. Повільно смакує й виголошує свій вердикт:
— Дуже смачно! Дякую!
Я киваю. Мовчки їм свій сніданок. Чоловік розповідає про плани на день і я нарешті знаю чим він займається. Цілує мене в щічку та йде на роботу. Без нього якось пусто у домі. Приходить Віра та готує сніданок для бабусі. Вона снідає пізніше, ніж Юрій. Перед обідом я сиджу у вітальні та розмовляю з бабусею. Вона ділиться спогадами про онука, розповідає, як він жив з Уляною раніше. Жінка кладе руки на коліна та хитро зіщулює очі:
— Останнім часом у вас щось відбувається. Зізнавайся, ти вагітна?
— Що? Ні, — здивована її висновками, — чому ви так подумали?
— Юрій ходить якийсь щасливий. Він світиться від радості, давно я його таким не бачила. І ще він дивиться на тебе з ніжністю в очах.
Застигаю на місці й не знаю як реагувати. Не помічала за Юрієм таких змін, хоча я не знаю, яким він був раніше. Хитаю головою:
— Я не вагітна. Коли це станеться, то обов’язково вам повідомлю.
— Пора вже. Ти не молодієш, ви майже три роки у шлюбі, чого тягнути? Я ще хочу правнуків побачити.
— Ну, — винувато опускаю голову й не знаю, що сказати. Не зізнаватися ж про взаємну ненависть Уляни та Юрія. Вигадую більш-менш логічне пояснення, — поки у нас не виходить.
Двері відчиняються і до вітальні заходить Марина. Усміхнена, радісна ат щаслива. Розстібає куртку та плюхається на диван:
— Доброго ранку! А сьогодні ранок і справді добрий.
— Маринко, щось сталося? У тебе радісний вигляд, — бабуся цікавиться й очевидно, навіть не здогадується про нічні пригоди дівчини. Я сказала їй, що Марина залишилася на ніч у друзів. Дівчина солодко потягується:
— Вчора я зустріла чоловіка своєї мрії. Ми гарно провели час. Він обіцяв зателефонувати.
— Я за тебе рада, — кажу щиро. Насправді мені хочеться, щоб Марина була щасливою. Вона розповідає про вчорашній вечір й зовсім не соромиться бабусі. Відкриває пікантні подробиці їхнього побачення і я цікавлюся:
— То ви зустрічаєтеся?
— Мабуть, - стискає плечима.