Розділ 20

— Але остання угода скасовує попередню, тому нам не варто зближуватися, — витискаю з себе небажані слова. Чоловік супиться, проте мовчить. Я забираю свої руки з його долонь і продовжую тремтіти, щоправда, тепер не знаю від чого: від нервів чи від холоду. Юрій супить брови:
— Можливо навпаки, варто? Можливо є шанс врятувати наш шлюб?
— Я не можу зараз оцінювати все об'єктивно. Боюся згадати про тебе щось таке, що не зможу пробачити. Кохання не перетворюється в ненависть на рівному місці. Між нами мало щось трапитися таке, що перевернуло всі почуття й мені здається, що цю подію ти ретельно приховуєш від мене.
Чоловік стискає губи, а я розумію, що потрапила в ціль. Отже, між ним та Уляною відбувся серйозний конфлікт. Мені не варто у нього закохуватися. Ця симпатія не має перерости у щось більше. Несправедливо, якщо я дам чоловіку марну надію, а потім зникну. Юрій бере мене за руку:
— Йдемо до ресторану. Тут холодно.
Я киваю та крокую поруч. Не хочу витягувати скелети з подружньої шафи, тим більше чоловік не готовий до зізнання. Ми заходимо всередину. Одразу стає тепліше. Юрій веде світську розмову з поважними чоловіками, а я не можу забути наш поцілунок. На моїх вустах смак його губ. Це дурманить розум. Хочеться накинутися на чоловіка з поцілунком. Підношу бокал до вуст, сподіваючись, що п'янкий напій загасить це бажання. Решту вечора намагаюся не витріщатися на Юрія, проте доводиться докладати зусиль. Мої очі самі тягнуться до нього, милуються міцною статурою, волошковими очима, пухкими губами. Губи… Вони найбільше манять до себе, особливо тепер, коли мені відомий їхній смак. Ох, Марічко, давно тобі серце не розбивали? Сварю сама себе за ці недоречні мрії. Нарешті вечір закінчується. Ми прощаємося з поважними особами, йдемо до авто та їдемо додому. Юрій порушує тишу:
— Ти мене здивувала. Сьогодні навіть не скаржилася як зазвичай, та не казала, що хочеш додому.
— Але мені було нудно, — зізнаюся. Всі ці зібрання багатіїв не для мене. Краще б провела вечір у піжамі з книгою в руках.
— Тоді ти молодець у подвійному розмірі. Може нам і справді поїхати на вихідних десь відпочити?
Його пропозиція лякає. Припускаю, він намагається зблизитися лише для того, щоб переконатися у своїх підозрах. Юрій відчуває, що я не Уляна. Адже саме через це він мене й поцілував. Я запитально підіймаю брови доверху:
— І часто ми десь їздили?
— Часто, щоправда, окремо. Разом ми не відпочивали десь два роки.
— Тоді не варто починати, — важко зітхаю, й намагаюся виштовхати з себе небажані слова, — Юрію, я не знаю, що сталося у минулому, але якщо я вирішила з тобою розлучитися, то, напевно, не даремно. Нам залишилося потерпіти одне одному ще три тижні й ми розійдемося як у морі кораблі.
— Маєш на увазі три місяці? — недовірливо перепитує.
Розумію, що щойно обмовилася. Це мені залишилося три тижні, а Юрію з Уляною майже три місяці. Я киваю й сподіваюся чоловік пропустить цю обмовку повз вуха. Він погоджується:
— Так, ти маєш рацію. Не варто склеювати розбиту чашку, краще купити нову.
Стискаю ручку авто пальцями. Він порівняв наші своє сімейне життя з чашкою. Обурення розгорається всередині. Згадую, що насправді не я його дружина, а Уляна й стає легше. Решту дороги майже не говоримо. Цей вечір віддалив нас одне від одного, я маю радіти, проте не можу. Біль стискає груди, а серце скручує від туги. Я маю знищити ці почуття ще у зародку, не допустити, щоб вони розгорілися з новою силою. Мені добре відомо чим це закінчиться.
Під'їжджаємо до будинку і я вистрибую на вулицю. Не чекаючи Юрія, прямую до маєтку. Вдома всі сплять. Тихо підіймаюся до спальні. Йду у душ. Змиваю косметику та одягаю піжаму. Не знаю, чи Юрій залишиться сьогодні на ніч, проте не збираюся швендяти перед ним у короткій нічній сорочці. Заходжу до спальні й полегшено видихаю. Юрія немає.
Лягаю на середину ліжка, ховаюся під ковдру. Якось незатишно спати без нього. З жахом усвідомлюю, що починаю закохуватися у чужого чоловіка. Мені варто обмежити спілкування з ним, а ще краще уникати й рахувати дні до повернення Уляни. Скручуюся калачиком. Скрип дверей змушує здригнутися. Вдаю сплячу. Чую як чоловік лягає поруч. Одразу відчувається легкість на душі. Його присутність вже не викликає сором. Здається, я звикла до Юрія. Швидко засинаю.
Відчуваю на собі чиїсь теплі долоні. Розплющую очі й у напівтемряві бачу обличчя Юрія. Чоловік мене обіймає й навіть не підозрює про це. Торкаюся його грудей, а він спить. Вже й забула як це приємно, прокидатися в обіймах не байдужої тобі людини. Я повинна відвернутися, вибратися з його обіймів та зберігати дистанцію. Не хочу. Піддаюся бажанням, горнуся до нього, а він сильніше притискає мене до себе. Він без футболки. Гаряче міцне тіло гріє наче розпечене вугілля. Я милуюся його обличчям й сподіваюся, що чоловік про це не дізнається. Ніч сховає цю слабинку під своїм покровом, а вранці будемо поводитися так, наче нічого не сталося. Від усвідомлення цього, з очей котиться сльоза. Проте я знаю правила гри, все закінчиться, щойно повернеться Уляна.