Розділ 19

Я стискаю губи від злості. А що ж я хотіла? Щоб він сказав, що у нього прокинулися почуття? Що я вродлива і йому подобаюся? Наївна. Подумки зупиняю себе. Не потрібно мріяти про нездійснене. У нього стільки ненависті до Уляни, що вистачить на два життя. Всупереч цьому, він притискає мене до себе. Уявляю скільки йому доводиться прикладати для цього зусиль. Заради грошей, змушує себе до мене торкатися. Нахиляється і говорить на вухо:
— Хоча, можемо спробувати на три місяці стати справжнім подружжям, а потім розлучимося.
Від обурення викручує нутрощі. Тобто, Юрій пропонує тимчасово відновити стосунки, щоб у нього була і дружина, і коханка, а потім розлучитися. Злість просочується під шкіру. Щойно, Терновський впав у моїх очах. Нарешті припиняю його ідеалізувати. Музика стихає і замінюється швидким танцем. Я вириваюся з рук чоловіка:
— Мені потрібно подихати.
Вибігаю на вулицю. Збентежена настільки, що забуваю про пальто. Згадую про нього вже коли спускаюся сходами, а холод проникає під одяг. Юрій йде за мною, але зараз я бажаю не бачити його. Потрібно заспокоїтися та привести думки до ладу. Тікаю від чоловіка, проте здається, від нього не сховатися. З моєї ноги злітає туфелька. Кілька сходинок пробігаю без неї, торкаючись босими пальчиками холодних сходів. Зупиняюся та розвертаюся. Юрій підіймає її та повільно крокує до мене:
— Біжиш так, що туфлі губиш.
Присідає, кладе взуття біля моїх ніг. Я підіймаю стопу й чоловік обережно одягає туфельку на мою ногу. Його теплі пальчики торкаються шкіри. Відчуваю звичні іскри та прикушую губу. Ну, чому він такий вродливий? Скиглю подумки. Юрій підіймається, бере мене за руки. Стоїть на сходинку нижче й опиняється майже на рівні моїх очей. Надто близько. Відчуваю його подих на своєму обличчі:
— Ти знаєш, що ці туфлі трохи завеликі?
— Знаю, зате вони дуже гарні й ідеально личать під цю сукню, — втім, на мене завеликі все взуття Уляни. Чоловік ледь всміхається:
— Ти загубила туфельку як Попелюшка.
Холодний вітер обвіває з усіх сторін й сукня зовсім від нього не захищає. Втекти надвір — жахлива ідея. Я тремчу, проте зачарована поглядом синіх очей стою нерухомо. Юрій притискає мене до себе. Його долоні обпалюють спину й це трохи зігріває.
— Ти дуже вродлива.
Різко тягнеться до мене й перш ніж я щось встигаю зрозуміти, цілує мої вуста. Теплі м'які губи торкаються моїх. Цілують обережно, наче вперше, запитуючи дозволу. Не відчувши опору, поцілунок стає відвертішим, а рухи впевненішими. Його губи трохи жорсткі, з п'янким присмаком, впевнено хазяйнують на моїх вустах. Мені незвично знову цілувати когось, але дуже приємно. Живіт наповнюється важкістю і його обпікає полум’ям. Глибоко дихаючи, чоловік відхиляється. Дивиться на мене широко розплющеними очима і бачить ніби вперше. Я не знаю як реагувати. Навіть не здогадуюся, що зробила б справжня Уляна. З грудей чоловіка виривається хриплий голос:
— Ти цілуєшся інакше.
Мої щоки спалахують вогнем. Я знову дала зайвий привід для підозри. Можливо, Юрій здогадується про підміну. Не відводжу погляду від його очей та намагаюся здаватися впевненою:
— Ти теж. Мабуть, багато часу пройшло, ми забули смак одне одного.
— Ти щось згадала? — чоловік пожвавлюється, — звідки такий висновок про поцілунок?
Зачарована його шармом, вкотре роблю помилку й ледь не виказую себе. Хитаю головою:
— Не згадала, просто припустила. Для мене це наш перший поцілунок. До речі, ти дарма мене цілував, тут немає журналістів, які б оцінили силу нашого кохання.
— Цей поцілунок був не для них, — ошелешує зізнанням, — хотів зрозуміти, чи я відчуваю щось до тебе крім ненависті. Ти змінилася. Я тебе не впізнаю, ти наче інша людина. Інші дотики, поцілунки, аромат.
Юрій потрапляє в ціль, а я розумію, яка погана з мене актриса. Заради того, щоб впевнитися у своїх підозрах, він навіть поцілував мене. Якщо моя брехня викриється, то Уляна не заплатить необхідні кошти на лікування доньки. Нервово всміхаюся:
— Ось, що робить з людиною амнезія.
— Це не амнезія, це все ти. Нагадуєш мені себе такою, якою була, коли ми познайомилися. Тому боюся, якщо до тебе повернеться пам'ять, то ти знову станеш безжальним стервом.
Своїми словами Юрій повертає мене до реальності. Звісно стану. Уляна повернеться і його страх втілиться у життя. Я хитаю головою:
— Нам не варто більше цілуватися. Тимчасові стосунки мене не цікавлять, адже ми все одно розлучимося. Така була угода?
— Так, — чоловік стискає губи, — а ще перед тим ми зізнавалися одне одному в коханні та обіцяли бути разом до смерті. Це теж свого роду угода.