Розділ 8

— Це було б чудово, — погоджуюся перш ніж встигаю подумати. Згадую про Михайла та стискаю губи. Вирішую попередити чоловіка, щоб він не влаштував тут сцену ревнощів. — Людмила прийшла з Михайлом.
У відповідь чую тишу. Чекаю, даю чоловіку час заспокоїтися, якщо він сердитий. Важке зітхання перериває його мовчання:
— Ти згадала, що було між вами?
— Ні. Ти впевнений, що я тобі з ним зраджувала? — хочеться вірити, що Уляна не така жахлива, як про неї розповідають. Проте судячи з поведінки та слів Михайла на святкуванні, Юрій каже правду.
— Я б не стверджував цього, якби точно не знав.
— То ти приїдеш?
— Добре. Скоро буду, я неподалік.
Чоловік завершує розмову. Кладу телефон до сумки. Не поспішаю заходити всередину. Не хочеться знову вигадувати причини чому я не співатиму.
— Замерзла? — чоловічий голос проноситься над головою, а на мої плечі опускаються чужі долоні.
Різко обертаюся й бачу Михайла. Він хитро всміхається:
— Можу зігріти. Дати сигарету?
— Я не палю, — бовкаю перш ніж встигаю подумати. Він хмикає:
— Від коли?
— Віднедавна. Я намагаюся позбутися цієї шкідливої звички. Однак, тобі не заважатиму, — прямую до дверей бару. Чоловік ловить за руку:
— Говорила з черговим коханцем?
Його припущення ображають.
— Хоч це тебе не стосується, але у мене немає коханця. Я говорила зі своїм чоловіком.
— З Юрієм? — Михайло кривиться.
— Так з ним, — гордовито задираю голову й висмикую свою руку з його полону.
— Уляно! Відколи пізнав тебе, то втратив спокій. Ти шикарна жінка. Я скучив.
— А я ні, — кажу впевнено. — У тебе є Людмила, тому не розповідай казок.
— Це нічого не означає. Я з Людмилою для того, щоб бути ближчим до тебе. Не можу тебе розлюбити.
Цинізм чоловіка обурює. Я суплю брови:
— Як ти можеш таке казати? Ти ж у стосунках з іншою жінкою. Ви разом ділите проблеми, побут, ліжко. Не варто шукати втіхи на стороні.
— Відколи ти стала такою правильною? — Михайло щулить очі.
— Я зрозуміла свої помилки. Ця розмова позбавлена сенсу. Я замерзла, — прямую всередину.
Михайло ловить мене за лікоть та притискає до себе. Його долоні переміщуються на мою талію, опускаються на сідниці. Намагаюся вирватися з його полону, проте не виходить. Однією рукою Михайло притискає мене за спину:
— Зізнайся, ти теж скучила. Тобі час відпрацьовувати гроші, які я тобі дав. Ти мені винна.
Не уявляю про що говорить Михайло. Намагаюся його відштовхнути, але все марно. Наче гострими шипами, чоловік пронизує мене колючими дотиками. Рішуче дивлюся в очі:
— Відпусти. Я кричатиму.
— Так, кричатимеш від насолоди. Поїхали звідси.
Михайло сприймає мої слова по-своєму. Він нахиляється. Наближається губами до мене, а я відхилююся з усіх сил:
— Не смій. Я не хочу. Відпусти.
— У вас проблеми? — чоловічий голос здається мені порятунком. До нас підходить офіціант й Михайло послаблює хватку.
— Ні, між нами виникла суперечка, але у кого із закоханих її немає?
— Ми не закохані. Відпусти. Рятуйте!
Почувши мій крик, чоловік нарешті забирає руки. Я відходжу вбік:
— Більше ніколи не смій мене чіпати. Навіть не наближайся, — заходжу до бару.
Сідаю на диванчик, вдаю, що нічого не сталося. Намагаюся заспокоїтися та дивлюся на Людмилу. Мені її шкода. Не хочеться, щоб вона витрачала свій час на того, хто цього не вартий. На жаль, не можу розповісти їй по зрадливого обранця. Люда може мені не повірити й звинуватити у всіх смертних гріхах. Тішуся з того, що мікрофон за іншим столиком. Сподіваюся мене не змушуватимуть співати. Повертається Михайло. Розміщується біля Людмили, обіймає дівчину за талію. Я дивуюся його лицемірству.
Через пів години до бару заходить Юрій. Оглядає залу й поважною впевненою ходою наближається до нашого столика. Кожний його крок випромінює велич. Юля кривиться:
— О, Улянко, твій благовірний з’явився. І що йому потрібно?
Терновський підходить до нас й дівчина замовкає. Чоловік вітається:
— Добрий вечір! Як співається? — чоловік навмисно ігнорує Михайла і вдає, наче його тут немає. Не подає руки та не дивитися у його бік. Марина супиться:
— Вирішив приєднатися?
— Ні, я приїхав за Улянкою. У нас деякі плани.
— Дивно, вона нічого не казала, — Марина підозріло зіщулює очі. Юрій стискає плечима:
— Забула. Ходімо? — киває мені. Дістає з гаманця гроші та кладе їх на стіл. Дає більше, ніж потрібно. Марина обурюється:
— Але ми нещодавно прийшли. Навіть відпочити не встигли.
— Я тебе не забираю. Відпочивай. Впевнений, хтось з подруг прихистить тебе на ніч, — Юрій хоч на одну ніч хоче позбутися її присутності у своєму домі. Я підіймаюся та прямую до вішалки. Одягаю пальто:
— Дівчата, дякую за вечір! Була рада всіх бачити, але я маю йти. Геть з голови вилетіло. Ще побачимося.
Тікаю, поки не почула зайвих запитань. Натомість Юрій вкотре дивує. Він звертається до Михайла:
— Вийдемо? Потрібно поговорити.
Чоловік підіймається з місця. Вони прямують надвір, а я крокую слідом за ними. Стають біля ресторану. Юрій зривається з місця та хапає Михайла за комір сорочки. Притискає його до стіни й злісно дивиться в очі:
— Що ти хочеш від моєї дружини?
Від несподіванки я хапаюся долонею за рота. Аж ніяк не очікувала від Юрія сцену ревнощів. Михайло блідне. Його обличчя виказує страх:
— Чому ти думаєш, що я щось хочу?
— А чому ти сьогодні притискав її під баром у всіх на очах?

Не розумію звідки Юрію про це відомо. Сподіваюся він не стежить за мною. Михайло супить брови та намагається позбутися міцної хватки Терновського:
— Відпусти, ненормальний.
— Моя дружина просила тебе про те ж саме. Ти не послухав.
Тепер всі сумніви зникають. Юрій точно стежить за мною, інакше, звідки йому відомі такі деталі? Михайло на мить стискає губи:
— Уляна винна мені гроші. Час платити борг.
— А мені здається ти робив їй непристойну пропозицію, — Юрій дивує своєю обізнаністю. Михайло киває:
— Так, пропонував відпрацювати борг. Одного разу вона погодилася на це, але тепер відсотки зросли.
— Не бреши, в Уляни стільки грошей, що вона може позичити їх тобі, — Юрій відпускає чоловіка.
— Вона мені винна. За рік, там набігли відсотки.
— Ти думаєш я повірю у цю брехню? Є розписка, договір, квитанції, будь-що? — Юрій стискає руки в кулаки й здається ледь стримує себе. Він справжній бізнесмен, не вірить словам, шукає підтвердження. Михайло супиться:
— Ми скріпили нашу угоду у спальні. Які тобі докази потрібні?
Юрій замахується та б’є Михайла кулаком по обличчю. Я зойкаю та хапаю Терновського за плечі:
— Припини, він не вартий твоїх кулаків.
Терновський відпускає Михайла. Не чекала від чоловіка такої войовничості. Він грізно обпалює мене поглядом:
— Ти справді йому винна гроші?
— Не знаю, я не пам’ятаю. Зараз на мене можна навішати всі кредити світу.
Не віриться, щоб Уляна брала в борг, проте коли ми були з Михайлом наодинці, то він теж згадував про гроші. Юрій гнівно підносить палець на рівень грудей.
— Не смій наближатися до моєї дружини. Вона тобі нічого не винна. Хочеш довести протилежне, то продемонструй відповідні документи.
Карбованим кроком Юрій йде до авто. Відчиняє двері й вимогливо дивиться на мене. Позаду чую захопливий голос Марини:
— Ого, не знала, що твій Юра такий войовничий.
— Я сама не знала, — ватними ногами йду до авто. Сідаю на переднє сидіння і з подивом помічаю, що Марина розміщується у салоні ззаду. Юрій гаркає на неї:
— Ти хіба не залишаєшся?
— Ні, не хочу наче бомж, випрошувати когось, щоб мене прихистили на ніч.
Складається враження, я чую як від злості у чоловіка скриплять зуби. Ми їдемо вперед. У мене до Юрія багато запитань, але я не наважуюся ставити їх у присутності Марини. Дорогою вона весело щебече. Розповідає про дівчат, хоч тепер ця інформація для мене зайва. Хотілося дізнатися про дівчат перед зустріччю, а не після. Приїжджаємо до будинку. Виходимо з авто та заходимо у маєток. Знімаю верхній одяг і взуття. Майже одразу розбігаємося по своїх кімнатах. Заходжу до спальні й чоловік зачиняє двері. Гнівно міряє мене поглядом:
— А тепер я хочу почути твою версію подій.
— Про Михайла? — уточнюю і сідаю на ліжко.
— Так, чи до тебе ще хтось сьогодні чіплявся? — сині очі випромінюють кригу. Не поспішаю все розповідати:
— Звідки ти про це дізнався?
— Ти постійна клієнтка того караоке бару. Там у мене є знайомий офіціант. Я завжди залишаю йому щедрі чайові, а він розповідає чим ти там займаєшся.
Шокують такі факти. Не очікувала, що чоловік стежить за Уляною, а ще більше не очікувала, що він у всьому зізнається. Юра сідає на ліжко у матрац злегка прогинається під його вагою. Я уточнюю:
— Тобто офіціант шпигує за мною?
— Я б не назвав це шпигунством. Сьогодні він розповів про домогання Михайла й судячи з усього врятував тебе від них.
— Так, — важко видихаю, — Михайло казав про якісь гроші, щоб я відпрацьовувала борг. Тоді я не зрозуміла, що він мав на увазі. Можливо й справді я йому винна, не знаю, — винувато опускаю голову.
Зараз не завадило б поговорити зі справжньою Уляною. Але вона віддала мені свій мобільний і навіть не сказала як з нею зв’язатися у разі потреби. Пообіцяла приїхати через місяць. Якби там не було, я повинна відпрацювати аванс, який вона мені виплатила. Крім того, сумніваюсь, що Уляна залишила мене без нагляду. Юрій супить брови:
— Він твій коханець?
— Мабуть, ні. Михайло згадував минуле. Гадаю, я таки зрадила тобі з ним, але я не впевнена, — вилиці на обличчі Юрія напружуються. Ця інформація явно його злить, але не хочу його обманювати ще більше. Складаю руки у замок, — я намагаюся бути чесною з тобою. Досі нічого не пригадала. Наче пазл, збираю по крихтах своє життя й намагаюся зрозуміти хто друг, а хто ворог. Судячи з усього ворогів у мене багато. Не можу довіряти навіть рідній сестрі. Не дивно, що я стала стервом. Все моє оточення — фальшиве, подруги не щирі. Здавалося б єдина людина, яка може стати опорою у житті, якій я маю довіряти — це мій чоловік. Але і тут у мене не склалося.