Розділ 12

— А куди їдете?
— За кордон. Білети давно заброньовані, — Юрій так впевнено говорить, що ще трохи і я на радощах піду складати валізи. Пригадую, ми нікуди не їдемо і тужливо зітхаю. Я ще ніколи не їздила за кордон. Марина дує губки.
— Не біда. Я знайду чим себе зайняти. У мене купа подруг, якраз провідаю їх.
— Можеш поселитися у них, — Юрій одразу хапається за можливість спекатися дівчини як за рятівну соломинку.
— Мені соромно зізнаватися, що ти такий гостинний.
— А не соромно було чіплятися до мене? — очі Юрія наповнюються злістю.
— Ти сам поліз, — Марина підвищує голос.
Я стаю на ноги. Їхня суперечка безглузда та марна. Жодний не з них не визнає свою провину, а я не маю наміру це слухати та ще більше розпалювати ворожнечу між ними. Заспокійливо простягаю долоні:
— Не важливо, хто винен. Зараз це немає жодного значення. Марино, вибач звичайно, але ти приїхала без попередження. Ми на тебе не чекали і не можемо змінювати свої плани. Буде краще, якщо ти поселишся у когось з подруг.
Марина театрально округлює очі:
— Ти мене проганяєш? Подумай, що скаже тато. Він попросив мене з'ясувати чи ви гідні спадку. Хоче переконатися, що той пакет акцій ви не продасте. Для нього важливо, щоб все залишилося у родині.
Тільки тепер я розумію, як вляпалася. Марина не дасть нам спокійно жити, хоча і без неї в домі була гризня. Я розводжу руками:
— Хочеш, щоб ми скасували поїздку?
— Ні, їдьте. Я знайду чим себе зайняти.
— Не сумніваюся, що робитимеш якість пакості, — Юрій як завжди бурчить, — я прийшов за своєю дружиною. Сподіваюся до своєї спальні ти дійдеш сама.
— Звісно, добраніч! — Марина супиться та виходить з кімнати. Я стою мов вкопана. Від грізного погляду чоловіка, хочеться сховатися якомога далі. Він вказує на двері:
— Ходімо до спальні.
Слухняно прямую за ним. Опинившись у спальні, сідаю на ліжко. Чоловік зачиняє двері та вмощується на відстані витягнутої руки від мене. Гнівно супить брови:
— Що вона хотіла?
— Помиритися, — важко ковтаю і розумую, що повинна зізнатися. Не знаю як складеться доля в майбутньому, але Юрій має бути готовим до підступів. — Марина сказала, що її залицяння вигадали ми вдвох. Буцімто я хотіло розлучитися і шукала причину.
— Нісенітниці, — чоловік закочує очі до верху, — якби хотіла, то вже б розлучилася. Принаймні тепер вона не звинувачує мене у домаганнях.
Я розумію, що сильно ризикую. Через моє зізнання чоловік може знову почати гавкати на мене, проте змовчати не можу. Нехай він вирішує, що з цим усім робити. Опускаю голову й не наважуюся дивитися на нього:
— Марина казала про якийсь план. Наче я хочу залишити тебе без жодної копійки, — ховаю обличчя у долонях, — я не знаю, нічого не пам’ятаю. Це якийсь кошмар.
Замовкаю. Моє серце гучно калатає під ребрами. Я не очікую розуміння з боку Юрія. Просто хочеться його попередити, щоб він був готовим до підступів Уляни, адже, якщо це правда, то після свого повернення, вона обов'язково завершить справу.
— Чому ти кажеш мені про це? — звучить на диво спокійний голос.
— Здається, ти кращий за мене.
Відчуваю його пальці на своїй долоні. Він змушує опустити руки та подивитися на нього.
— Раніше ти ніколи б цього не визнала.
— Я змінилася. Заново вчуся жити та намагаюся зрозуміти, хто я є, — від власної брехні до горла підходить гіркота. Не хочеться обманювати чоловіка, але якщо зізнаюся у підміні, то про гроші на операцію Оксанки можна забути. Чоловік лагідно торкається моєї щоки та проводить пальцями донизу. Я наче кішка, тягнуся за його долонею. Він опускає руку, а я розчаровано зітхаю. Юрій не відводить погляду від моїх вуст:
— Будь такою, якою є зараз. Не ставай тим стервом, з якою я живу два останні роки. У перший рік шлюбу ми були щасливі, а потім це все виявилося брехнею. Ти майстерно грала. Цікаво, ти колись мене кохала?
— Не знаю. Мабуть, важливіше, що я відчуваю до тебе зараз, — тамую подих.
— Ненавидиш? — запитально підіймає брови й здається навіть не дихає. Хитаю головою:
— Ні. Для мене ти не прочитана книга наповнена загадками.
— У тебе буде час її прочитати, — говорить загадкою.
Юрій тягнеться до мене. Здається, він хоче мене поцілувати. Я панікую. Підіймаюся з ліжка та йду до ванної кімнати:
— Я у душ, — не чекаючи відповіді, ховаюся за дверима.
Важко дихаючи, дивлюся у дзеркало. Що це було? Невже Юрій й справді хотів мене поцілувати? Мені здавалося він ненавидить свою дружину. Приймаю душ та намагаюся привести думки до ладу. Повторюю собі, я тут тимчасово. Не варто зближуватися з Юрієм. Коли я зникну, повернеться справжня Уляна. Цинічна, егоїстична, підступна. Не варто давати чоловіку надію, що вона змінилася. Одягаю нічну сорочку та йду до спальні. Сподіваюся Юрій вже пішов. Не хочеться зайвий раз бачитися з ним.
Всупереч очікуванням, чоловік лежить на ліжку, вкрившись ковдрою. На тумбі біля нього світиться лампа. Я застигаю на місці, не наважуюся пройти всередину. Юрій помічає мене. Злегка відкриває ковдру:
— Лягай. Через Марину я змушений спати тут. Вона не бабуся, одразу зрозуміє що і до чого.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги Кристини Асецької "Підставна ферейліна" MdkMibKu