Розділ 11

— Твого дому? — Марина злегка всміхається, своєю поведінкою ще більше дратує чоловіка, — це так само дім моєї сестри. Я гостюю у неї.
Ловлю на собі сердитий погляд Юрію. Він супить брови та підштовхує мене до дій:
— Марино, тобі краще поїхати.
— Що? Отак просто проганяєш єдину сестру? — дівчина театрально прикладає руку до серця, — не поїду. Зараз ти надто вразлива, щоб залишатися наодинці з Юрієм. Ти нічого не пам’ятаєш, він може наговорити тобі будь-що і ти повіриш.
— Дякую тобі за турботу, але, гадаю, це мої проблеми.
— Обідом ти так не вважала. Він налаштував тебе проти мене, — Марина вдавано схлипує. Бабуся не витримує:
— Юрчику, що за манери? Ти не можеш вигнати Маринку проти ночі. Нехай вона посварилася з Уляною, але зараз у них є відмінна нагода помиритися. Не заважай їм. Це і мій будинок. Марина залишається.
Галина Степанівна ошелешує своїм рішенням. Я не бажаю бачити Марину у цьому домі. Без неї почуваюся вільніше. Юрій заривається п’ятірнею у смоляне волосся:
— Ця зміюка втерлася у твою довіру. Не вір їй. Краще буде, якщо Марина поїде.
— Марина моя гостя і вона залишається, — бабуся виявляє непохитність. Юрій супиться:
— Нехай, але поки вона тут, я з вами не вечерятиму, — чоловік покидає кімнату та гучно гримає дверима. Бабуся вказує рукою на диван:
— Улянко, це ж твоя сестра. Сідай біля мене. Впевнена, щоб між вами не сталося, ви можете помиритися.
А я впевнена, якби бабуся дізналася причину сварки між сестрами, то не була б такою привітно. Слухняно сідаю на диван та слухаю розмову жінок. Віра запрошує на вечерю. Я тактовно відмовляюся:
— Вибачте, але я вже вечеряла. Ми з Юрієм ходили до ресторану, вам смачного, — підіймаюся з місця та йду на другий поверх. Тактовно замовчую, що насправді то була піцерія. Не хочу виказувати себе перед Мариною, яка, напевно, теж дуже добре знає Уляну.
Заходжу до спальні. Юрій лежить на ліжку та дивиться телевізор. Я не знаю де себе подіти. Зупиняюся на порозі та не наважуюся зайти всередину. Чоловік вдає, що не помічає мене. Потоптавшись, виходжу зі спальні. Йду до кімнати, де зазвичай спить Юрій. Телефоную мамі та говорю з Оксанкою. Вона сумує, а я прошу потерпіти ще кілька днів. У самої серце розривається від туги, але намагаюся здаватися веселою. Завершую розмову та переглядаю соціальні мережі Уляни. На жаль, про свої доведеться на місяць забути. Стрічка рясніє від фото її подруг з відпочинку. Вони демонструють розкішне життя та штучну посмішку. До спальні заходить Марина:
— О, ти тут? Чому не з чоловіком з яким така щаслива?
Я поспіхом ховаю телефон до кишені. Дівчина сідає біля мене на ліжко. Намагаюся вигадати правдоподібну відповідь:
— Юрій дивиться фільм, якийсь жахастик, а я таке не люблю. Вирішила поговорити з подругами телефоном.
— Уляно, мені шкода, що ти втратила пам’ять, — Марина бере мене за руку, — насправді ці два роки ми з тобою спілкувалися. Не знаю, що сказав тобі про мене, але впевнена, правду ти не почула.
— Він сказав, що ти чіплялася до нього й намагалася спокусити, — гнівно випалюю на одному подиху.
— Так, це був наш з тобою план, — ошелешує зізнанням, — ти хотіла розлучитися. Ми вигадали це, щоб у тебе була причина подати на розлучення. Я сказала лише двозначну фразу, а Юрій сам накинувся на мене. Його і спокушати не треба було, він хотів мене. Ти ж не думаєш, що випадково зайшла у мить поцілунку? Насправді ти спостерігала за всім за дверима і з’явилася у відповідну мить.
Чомусь зовсім не вірю Марині. Згадую красномовну промову Юрія. Ні, він не міг зрадити Уляні з її сестрою, він її кохав. Хоча, судячи з пристрасних притискань з Алісою біля ресторану, у моєму серці зароджуються сумніви. Зрештою, мене це немає цікавити. Це життя Уляни, а моє завдання тільки вдавати хвору жінку, а не копирсатися у її брудній білизні. Підіймаю брови доверху:
— Чому ми не розлучилися?
— Ти казала, що хочеш забрати у Юрія все. І всі ці роки готувалася його обідрати й залишити ні з чим.
Це вже щось у стилі Уляни. Вона здається мені страшною жінкою.
— Як я збиралася це зробити?
— Не знаю, але ви точно не щасливе подружжя. Може він і вдає турботливого чоловіка, але це не так.
— Марино, — я підіймаю на неї погляд, — чому насправді ти приїхала?
— Щоб помиритися, я справді не хочу, щоб ми сварилися через чоловіка.
Мене обпалює вогнем. Дівчина проговорилася. Раніше, вона стверджувала, що ми були заодно, в одній змові. Тепер очевидно, що її слова брехня. Я намагаюся не показувати, що про все здогадалася. Нехай втратить пильність, думає, що я їй вірю. Можливо, у мене вийде з’ясувати щось ще. Чую голос Юрія:
— Кохана, ти де? — б’є по вухах.
Приємно, коли цей чоловік називає мене коханою. Мене давно так не називали, а з його вуст це звучить якась дуже ніжно. Нехай це всього лише гра, але мені таке до вподоби. Краще, ніж його невдоволена гавкотня. Чоловік заходить до спальні. Наче спійманий злодій, я одразу висмикую свою руку з долоні сестрички. Він супиться:
— Не знав, що ти тут з Мариною.
— Ми вирішили поговорити по-сестринськи, — Марина кривиться, — якщо чесно, то ти нам завадив.
— Взагалі, це ти нам завадила. Ми планували провести цей вечір разом, а на вихідні їдемо на відпочинок. Отже, ти можеш гостювати у нас лише до п’ятниці.

Безмежно вдячна за сердечка до книги та підписку на мою сторінку! Ваша підтримка надихає!

Ваша Аврелька!