Розділ 5

Злість вирує у грудях. Юрій звинувачує мене у зрадах, а сам нічим не кращий. Від несподіванки впускаю клатч з рук. Сподіваюся мобільний не розбився. Це привертає увагу парочки. Юрій бачить мене, проте не зупиняється. Дивиться мені в очі, активніше пестить сідниці дівчини й цілує напористіше. З вуст дівчини виривається стогін, а я не розумію, як реагувати. Уляна має ж вдати обурення? Завмираю непорушно і не знаю, де себе подіти. Нарешті чоловік відлипає від дівки. Вона розчаровано зітхає та поправляє коротку сукню. Юрій здіймає брови доверху:

— Ти за мною слідкуєш?

— Ні, я випадково. Вийшла подихати, а тут ти… — обриваю себе на півслові й не розумію, чому я виправдовуюся. Зрештою, це я зраджена дружина. Не стримую обурення, — не смій більше ніколи звинувачувати мене у зрадах. Ти ні в нічому не кращий. Я хоча б не пам'ятаю, чому зраджувала і чи зраджувала взагалі, а ти робиш це свідомо. Можливо, я почала зраджувати, щоб помститися тобі?

Погляд чоловіка змінюється. Дивиться на мене уважно, вивчає, досліджує. Не відриваючи погляду, наказує:

— Алісо, йди до залу. Зустрінемося там.

Аліса! Та сама Аліса, яка вчора писала любовне повідомлення. Оцінювально пробігаюся поглядом по її довгим ногам, тонкій талієї та пишних грудях. Вона наче модель з обкладинки журналу. Щоправда, обличчя щедро вкрите макіяжем, губи явно накачані, й, взагалі, дівчина полюбляє ботокс. Здається надто штучною. Гордо задерши голову, вона мовчки оминає мене. Я нахиляюся та підіймаю клатч. Юрій підходить надто близько та обпалює обличчя п’янким подихом:

— Це не я почав. Ти затіяла свої брудні ігри. Не вдавай, що ти не знаєш про Алісу. Я шкодую, що був наївним сліпцем. Я кохав тебе, — приголомшує зізнанням. У його голосі відчувається розпач. — Кохав! А ти хотіла тільки моїх грошей.

Повітря пронизують слова наповнені болем. Мені шкода цього чоловіка. Я бачила Уляну лише двічі, але одразу розгледіла її меркантильність. Не знаю навіщо, зізнаюся:

— Я дивилася наші весільні фото. Там ми здаємося щасливими. Не уявляю, що сталося між нами й звідки ця ненависть.

Юрій мовчить. Підносить руку до мого обличчя та ніжно проводить пальцями по щоці. Цей дотик хвилює, розпалює вогняну стежину та викликає іскри у тілі. Він дивиться в очі. Рішуче, уважно, зацікавлено. Його пальчики опускаються на плече, мандрують рукою та беруть мою долоню. Я не рухаюся. Сама не знаю, чого чекаю від чоловіка. Він нахиляється та видихає у мої вуста:

— Я б хотів, щоб ти справді втратила пам’ять. Проте я у це не вірю, а ти надто добре граєш. Настільки добре, що у мене зароджуються сумніви. Краще, щоб амнезія була у мене і я забув всі ті мерзенні речі, які ти робила. Можливо, тоді до мене повернувся б душевний спокій.

Чоловік відпускає мою руку та йде. Ошелешена його зізнанням, не наважуюся поворухнутися. Вочевидь, Уляна зробила щось таке, що Юрій не може їй пробачити. Декілька хвилин приходжу до тями. Заспокоююся та телефоную мамі. Оксанка вже спить. Я повертаюся до залу. Юрій танцює з якоюсь жінкою, а Аліса у коротенькій сукні стоїть біля фуршетного столу та п’є коктейль. Наче хижачка, не відводить погляду від Юрія. Вдаю, що не бачу її. На обличчя одягаю ввічливу посмішку та мило спілкуюся з гостями. Нарешті виносять двоярусний торт зі свічками. Тільки тепер усвідомлюю, що не знаю, скільки Терновському років. Всі плескають в долоні, а чоловік задуває свічки. Тридцять. Сьогодні Юрію виповнилося тридцять років. Він на два роки старший за мене.

Гості сідають за стіл, офіціанти розрізають торт. Розміщуюся на своєму місці поруч з Юрієм. Він знову налягає на чарку. Складається враження, що чоловік бажає у склянці втопити своє горе. Гості розходяться. Терновський розплачується за бенкет та сідає на диван. Залишається лише він, бабця, я та… Аліса. Не знаю, на що сподівається ця дівка, але нахабності їй не бракує. П’яний Юрій сидить на дивані та воркує з Алісою. Я викликаю таксі. Йду з бабцею до виходу й вдаю, що не помічаю їхнього флірту. Галина Степанівна зупиняється біля внука:

— Юрчику, ми їдемо додому.

— Добре, — чоловік навіть не рухається. Бабця не відступає:

— З тобою їдемо. Ти теж їдеш, святкування закінчилося.

Чоловік важко зітхає:

— Я відвезу Алісу додому.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги "Я твоє табу" Мар'яна Доля, Влада Холод vA7kmWZN