Розділ 4

Халепа! Я навіть не привітала чоловіка з Днем народження. Не дивно, що він гавкає на мене. Уляна, зараза така, навіть не попередила. Себе ж підставила. Виходжу з авто та наближаюся до Юрія:

— Вибач мені, я тебе не привітала. Не знала.

— Я цим не переймаюся. Ти мене не вітаєш вже другий рік поспіль.

Винувато опускаю голову. Отже, Уляна не вітає свого чоловіка зі святами. Це тільки підсилює моє бажання дізнатися причину їхньої взаємної ненависті. Зважуюся та видихаю на одному подиху:

— Вітаю тебе з Днем народження! Бажаю тобі щастя, успіхів в усіх починаннях, сімейного затишку та взаєморозуміння.

На останніх словах Юрій сміється:

— Ага, сімейне взаєморозуміння настане, якщо ти перестанеш бути моєю сім’єю.

Пропускаю його слова повз вуха.

— Я винна тобі подарунок. А судячи з усього — два. Обов’язково тобі щось куплю.

— Не варто, мене є кому вітати й на відміну від тебе, вони роблять це щиро. Ходімо, потрібно уточнити, чи все готово. Скоро гості приїдуть.

Є кому вітати. Згадую про загадкову Алісу, і до горла підходить гіркота. Шкода, що у чоловіка не склалося сімейне життя. Він не схожий на гуляку. Може за інших обставин, він був би вірний своїй дружині, але я вважаю, що зрадники не змінюються. Зрадив одній, зрадить й іншій. Справжній чоловік спочатку закінчив би стосунки, а потім розпочинав би інші. Мимоволі згадую власний досвід і настрій падає до нуля.

Ми заходимо всередину. У холі на дивані сидить бабуся зі своєю доглядальницею. Бачить Юрія й простягає руки:

— Ходи сюди, імениннику. Вітаю тебе!

Вона вручає йому подарунок, а я почуваюся зрадженою. Могла б і мені сказати про День народження. Сідаю біля неї на диванчик. Поступово сходяться гості. Я мило щебечу з ними та вдаю, що всіх знаю. Через пів години сідаємо за стіл. Юрій наливає мені сік:

— Алкоголь тобі не можна. Якщо ти справді лікуєшся, — невідомо навіщо уточнює та уважно дивиться у мої очі. Я киваю:

— Мабуть, не можна. Я питиму лише сік.

Зате для своєї чарки чоловік не скупиться на алкоголь. Не знаю чи він навмисно налягає на чарку, чи це його норма. Застілля урізноманітнюється танцями. Юрій запрошує жінок, а мене, наче навмисно, ігнорує. Проте я маю популярність серед чоловіків. Танцюю з ними та ввічливо підтримую розмову. Стаю біля коктейльного столу, беру фрукти. Позаду чую грайливий чоловічий голос:

— Потанцюєш зі мною? — не чекаючи відповіді, незнайомець кладе долоню на мою талію.

Обурена його зухвалістю, різко розвертаюся. Я не знаю, в яких стосунках він з Уляною, тому спокійно реагую. Світле волосся спадає до вух, гострий ніс додає суворості, а зелені очі зухвало дивляться на мене, наче вже знають відповідь. Я киваю і ми йдемо на танцювальний майданчик. Чоловік непристойно притискається до мене. Тягнеться до мого вуха:

— Ти сьогодні дуже вродлива.

— Дякую! — намагаюся хоч трохи відхилитися від чоловіка, проте він тримає сталевою хваткою.

— Мабуть, твій благовірний не оцінив твою вроду. За вечір жодного разу тебе не запросив.

— Він оцінить її вдома, — кидаюся гучною заявою й сподіваюся йому не відомо, які насправді стосунки у цього подружжя.

— Дуже сумніваюся. Він надто зайнятий танцюльками з чужими жінками. Може, усамітнимося? Згадаємо давні часи. Я добре пам’ятаю, яка ти тигриця у ліжку.

Мене кидає в жар. Здається, я танцюю з колишнім хлопцем Уляни. Підтискаю губи й намагаюся здаватися категоричною:

— Все, що було між нами, залишається у минулому. Я тепер заміжня жінка і твоя пропозиція недоречна.

Незнайомець заливається сміхом, а я не розумію, що сказала смішного.

— Ти й тоді була заміжня. Не вдавай з себе вірну дружину.

На моїх щоках розгорається вогонь. Тепер розумію, про численних коханців Уляни Юрій не жартував. Стискаю плечима:

— То було давно. Зараз я йому не зраджую, у нас покращилися стосунки.

— Щось не дуже віриться. Я теж наче маю подружку, але це не завадить нам весело розважитися. Мій номер телефону у тебе є. Якщо передумаєш — телефонуй.

Танець закінчується й чоловік мене покидає. Я полегшено видихаю. Оце влипла. Майже одразу до мене підходить Юрій. Знову супить брови, хоч з іншими він поводиться більш привітно:

— Ти можеш так відкрито мені не зраджувати?

— Уточниш, коли я встигла тобі зрадити? — невинно кліпаю очима й справді не розумію, що саме він має на увазі.

— Не прикидайся, я знаю, що ви з Михайлом коханці, — своєю заявою ошелешує мене. Я підозріло зіщулюю очі:

— Знаєш і все одно запросив його на святкування?

— Я запросив не його, а Людмилу. Вона прийшла зі своїм хлопцем. Я не знав, що ним виявиться Михайло.

Мені здається, я скоро потону у цих заплутаних зв’язках. Юрій розлючений не на жарт. З його очей сиплються іскри злості. Хочеться погасити його гнів. Стискаю плечима: