О другій годині роздався дзвінок у двері. Минуло лише дві години з дзвінка Олександра й В’ячеслава подумала, що це скоріш за він, просто впорався раніше ніж казав. Саме тому В’ячеслава й відчинила двері не дивлячись у вічко. В’ячеслава не помилилася й з посмішкою на обличчі зустріла Олександра.
- Привіт – сказала В’ячеслава й пропустила чоловіка у середину квартири.
- Привіт, золотце – сказав Олександр й як тільки В’ячеслава закрила двері він притягнув її до себе й поцілував.
В’ячеславі дуже подобалися поцілунки чоловіка, вони змушували її розум затуманитися, а ноги підкошуватися. Але на цей раз В’ячеслава швидко перервала поцілунок.
- Не зараз Сань – тихо сказала дівчина ховаючи свою голову на грудях чоловіка.
- Я дуже сильно сумував за тобою – сказав хриплим голосом притискаючи її до себе ще більше й поцілувавши у волосся.
- Я теж – призналася В’ячеслава – Олександре, а ти можеш з дещо чим допомогти?
- Для тебе все що завгодно.
- Треба буде сходити разом з Ксенію забрати її речі. Це та дівчина яка мала була працювати в тебе замість мене. Її чоловік…ображає. Я не хочу відпускати її саму.
- Як він її ображає? – звичайно у Олександра крутилася в голові відповідь на це запитання, але все ж таки він хотів почути чи підтвердження своїм думкам, чи спростування їх.
- Б’є Саш - сказала В’ячеслава підтверджуючи думки Олександра.
- Якщо треба, то я можу з ним ще й поговорити. Пояснити дещо.
- Не знаю чи захоче цього Ксеня.
У прихожу відчинилися двері з гостинної й звідти вийшла Наталя. Вона підійшла до В’ячеслави, а та відсторонилася від Олександра. Дівчинка сховалася від чоловіка за В’ячеславою.
- Тітко Славо, а хто це? – запитала маленька.
- Наталю знайомся, це мій дуже близький друг, Саша. Він хоче допомогти твоїй мамі – сказала В’ячеслава присівши навпочіпки.
- Він поговорить з татом щоб він більше не робив мамі бо-бо, та не ображав її? – запитала з надією Наталя.
- Так. Я проведу з ним виховну бесіду, й поясню що так як він робити не можна – звернувся вже Олександр до дівчинки.
- Справді? – знову запитала дівчинка.
- Так. Обіцяю – сказав чоловік й підняв дівчинку на руки, а та не була проти цього.
Наталя обійняла Олександра за шию. В’ячеслава дивилася на них й вона подумала про те що з Олександр вийде чудовий батько. А ось з неї мати…
- Привіт – сказала Ксеня яка увійшла до них до прихожої.
- Олександр – сказав чоловік й протягнув руку для знайомства.
- Ксеня – представилася дівчина й подивилася на В’ячеславу поглядом яким ніби говорив: «схвалюю».
- Ну що? Коли підемо? – запитав Олександр все ще тримаючи дівчинку на руках.
- Ем, давай прямо зараз? Славо ти ж посидиш з Наталею? – відповіла Ксеня.
- Чудово. Взувайся. Золотце ти ж не проти? – запитав Олександр у В’ячеслави.
- Все гаразд. Йдіть, а ми з Натою знайдемо чим зайнятися. Так сонечко? – запитала В’ячеслава у дівчинки, коли вона вже стояла на підлозі.
- Так. Ми мультики подивимося.
- Повертайся скоріше – сказала В’ячеслава перед тим як закрити за ними двері.
- Не хвилюйся. Все буде гаразд – сказав Олександр й швидко поцілував В’ячеславу у губи.
- Я все однак хвилююсь й навіть не знаю чому – сказала В’ячеслава коли зачинила за ними двері й залишилася в прихожій сама.