Глава восьма.

Олександр

Почуття, які я відчував до В’ячеслави не давали мені спокою навіть на довільно такі великій відстані від неї. Вона не покидала мої думки, засівши в них настільки глибоко, що здавалося, що ніщо не зможе її звідти викинути. На роботі я став більш агресивним та дратівливим, для того щоб нагримати та пригрозити звільненням мені тепер вистачало найменшої дрібниці, і це все зі мною зробила саме вона. Дивовижно, що може зробити звичайна жінка з чоловіком. Мені ось навіть стало цікавим чи тільки наді мною вона так знущається, чи можливо є ще, один такий не щасний. Хоч як би я не був глибоко в душі сердитим на неї, краще б такому не щасному не існувати, бо якщо дізнаюсь, що є ще хтось хто так само як я, прагне отримати В’ячеславу, то я йому не заздрю. Чому? Бо мій план стосовно тієї людини простий: знайду, проведу «виховну бесіду»*. Все просто.

Ну а що? Якщо я вирішив, що щось, або хтось моє, то я не відступлюсь. Навіть якщо це моє вирішило що проведена зі мною ніч найжахливіша у її житті.

О Господи! Згадав про це й мій настрій знову впав нижче нуля. Ну як? Як вона могла так вирішити?!

Так. Сашко, заспокойся, візьми себе у руки, ті предмети які ти тільки но скинув зі столу на підлогу не винні!

Чудово! Тепер я ще й розмовляю сам із собою! Що далі? Почну кидатися на всіх, хто на неї гляне зі словом «моя»? Чи можливо від разу зроблю так, як робили у давні часи: вдарю палицею по голові й поташу до своєї «печери»?

Стоп! До речі не поганий план. Можливо варто буде скористатися ним?

- Сашко, що у тебе тут відбувається? – запитав мене мій помічник, Андрій, увійшовши до кабінету без стуку, й вириваючи мене з роздумів, — Рита телефонує мене й налякана повідомляє що ти з’їхав з глузду. Як я це почув, то відразу прийшов сюди, до тебе. Розповідай чому буяниш?

- Тебе це не стосується, — сказав я, не збираючись розповідати йому про свої особисті проблеми з жінкою, цього ще мені не вистачало.

- Здається я зрозумів, тобі потрібна жінка, якої скоріш за все в тебе вже давно не було. Я прав? Ти ходиш такий злий, через те що не давно ні з ким не спав?

- Замовкни, якщо не хочеш попрощатися зі своєю роботою, — сердито сказав я, бо він й справді лізе не у своє діло.

- Ти серйозно? Сашко, ти мене ніколи не звільниш, і я й ти це чудово знаємо. А тобі й справді необхідно терміново знайти з ким переспати. Хочеш замість тебе це зроблю я? Ти ж в нас полюбляєш блондинок з четвертим розміром, якщо я не помиляюсь?

- Помиляєшся, — з трудом стримуючи себе щоб не вдарити його промовляю я.

- Так? З чим? З кольором волосся, чи з розміром? – який же він все-таки бовдур.

- З тим, що я тебе не звільню, — сказав я, а він дивився на мене шоковано, — Мої вітання, з цієї миті ти безробітний, — с задоволенням промовляю я ці слова.

- Отже, ти так зі мною, Саша? Добре, — сказав він й збирався вже вийти, але зупинився й крикнув, — Я зрозумів, ти злий не тому що давно не з ким не спав, а через те що не встає. Ти не хвилюйся, це все природно, все ж таки вік. Скільки тобі? Тридцять вісім, — сказав той я пішов геть, на жаль той стакан що я кинув у нього не потрапив, а розлетівся на шматочку від стіни.

Секретарка, Рита, шоковано подивилася на мене через відкриті двері й запитали:

- Покликати…прибиральницю, що б вона усе прибрала тут?

- Так, — сказав я й ставши зі столу вийшов у коридор, де був стіл секретарки, до дзеркала, — Рито, скажи тільки чесно, я занадто старий? – запитав я розглядаючи себе у дзеркало.

Можливо через це В’ячеслава не хоче бути зі мною? Через вік?

- Що? Ні. Ви це через те що сказав Андрій Леонідович? – здивовано запитала вона, а я, подивися їй у вічі що б зрозуміти, чи збирається вона мені брехати, чи ні, — Я звичайно не знаю як у вас все…км, у постільних справах, але впевнено скажу що на свій вік ви не виглядаєте. Олександр Вікторович, ви маєте чудовий вигляд, набагато кращий ніж двадцятирічні! І я думаю, що ви чудово розумієте, що, такий типаж чоловіків як ви, є мрією любої жінки!

- Любої? Не любої, — сказав я згадавши В’ячеславу.

А якщо вона просто образилася на мене через те, що я скористався її п’яним станом, чи… тому що все це було у готелі, без ніякої романтики?! Хм…

- Рито, а розкажи мені що полюбляють дівчини? Як… км, завоювати дівчину?

* «виховна бесіда» (у розумінні Олександра) – побити; вивести у ліс; пригрозити смертю якщо не забуде В’ячеславу; піти як ні в чому не бувало.