Глава шоста.

Сидівши у купе потяга В’ячеслава дивилася у вікно за тим як вона виїжджає з Києва й направляється до Харкова. Білет вона взяла на вечір й приїхати має пізно в ночі. Прислонявшись головою до скла, В’ячеслава задумалася про те що сталося з Олександром, в одну мить його наче підмінили.

Приїхавши до Харкова, на вокзал В’ячеслава побачила що її зустрічає її минулий чоловік. Дівчина збиралася пройти мимо, але він зупинив її.

- Славка, привіт. Давно не бачились. Як ти? – запитав її колишній.

- Привіт. В мене все чудово. А ти як, Артем? – видавила з себе посмішку В’ячеслава.

- Не дуже, не можу без тебе Славка.

- Не треба було зраджувати мені, – сказала В’ячеслава й все-таки сіла у машину до Артема.

- З ким такого не буває, сонце?

На ці слова Артема, дівчина нічого не відповіла. А просто відвернулася від нього й знову дивилася у вікно. Як Артем не намагався завести бесіду, В’ячеслава не реагувала й просто мовчала.

*****

Мати В’ячеслави, Ольга, зустріла свою доньку з обіймами, а Артема навіть з поцілунками. Ольга навіть подумала, що вони знову разом, навіть й запитала це у них, відповідь була різна. Відповідь Артема: він обійняв В’ячеславу й почав кивати головою у знак згоди з думками жінки. Відповідь В’ячеслави: незадоволено протягнуте слово «мама», й відштовхнутий від дівчини Артем. В’ячеслава відразу направилася у свою колишню кімнату. Ольга у свою чергу сказала Артему їхати до дому, й приходити до них о третій години.

В’ячеслава поставила сумку на підлогу й завалилася на ліжко. Сьогодні був для дівчини важкий день, тим паче В’ячеслава знову відчула, що підійметься температура.

*****

Рівно о третій годині дня, у двері постукав Артем, якого радісно зустріла Ольга. Ольга провела його до столу у гостинній й посадила біля В’ячеслави, а сама сіла біля свого чоловіка, й батька Слави, Ігоря.

- Славо, подивись, який чудовий торт приніс Артемчик.

- Так, мам. Чудовий торт, тільки якщо ти пам’ятаєш у мене алергія на вишні, — сказала с посмішкою В’ячеслава й подивилася на торт з вишнями.

- Є, пробач, забув, – вибачився Артем перед В’ячеславою.

- Угу.

- Артемчик, Славо, раз уже так трапилося з тортом, то можливо вам варто, тільки вдвох сходити до кафе? – запитала Ольга.

- Мамо, — обурилася В’ячеслава.

- А й справді. Славо, нумо сходімо, поговоримо.

- Артем, я з тобою нікуди не піду!

- Слава! Отже, так, я сказав, що ти йдеш, — вирішив за В’ячеславу її батько, а йому вона перечить не буду.

- Добре, — видавила з себе В’ячеслава й пішла одягатися – Ти йдеш, Артем?

- Звичайно, — сказав Артем й пішов слідом за нею до прихожої.

- Не радуйся так сильно, я їду лише через те що так сказав батько, — тихо сказала в прихожій В’ячеслава Артемові.

- Мене й так влаштовує, сонечко.

Вийшовши з квартири батьків В’ячеслави, вони направилися до машини Артема. Усю дорогу, В’ячеслава була зла на батька, за таку…таку…підставу.

- Приїхали, — сказав Артем, зупинившись біля готелю «Імпреза».

- Готель? Справді? – здивовано запитала В’ячеслава.

- Так. У цьому готелі чудовий ресторан, — почав нахвалювати ресторан Артем.

- Добре, — сказала В’ячеслава, й вийшла з машини коли Артем відкрив їй двері.

Увійшов до середини готелю, вони відразу направилися до ресторану. Офіціант відвів їх до вільного столика та запропонував меню.

- Я нічого не буду, — сказала дівчина навіть не відкрив меню.

- Мені стейк, й пляшку вина для нас двох, — сказав Артем офіціанту, прослухав те що сказала В’ячеслава.

- Чудовий вибір.

- Артем! Ти що не чув мене? Я не буду нічого. Тим паче я не п’ю.

- Славо, я краще знаю, — сказав як відрізав Артем й продовжив, — Давай краще поговоримо про нас.

- Ти що знущаєшся з мене? Ніяких «нас» більше не має, ти сам усе зіпсував.

- Ваше замовлення, — сказав офіціант й поставив на стіл Артему стейк, й розлив їм по келихам вина – Приємного.

- Дякую. А ти Славо, не набивай собі ціну. Подумаєш, оступився раз.

- Раз?! – перебила його В’ячеслава, й узяла у руку бокал з вином й випила його за раз, потім продовжила, — Цей раз, тривав півтора року! А коли я хотіла піти від тебе, коли дізналася це, ти пам’ятаєш, що зробив?

- Славо, не починай. Нащо згадуєш те що, не обхідно забути й жити далі щасливою сім’єю?

- Що?! Забути те що ти побив мене тоді?! Я через тебе втратила дитину! Мою дитину. Мій хлопчик вже тоді рухався, я чула його серцебиття на УЗІ. Й через тебе, я його втратила.

- Славо, — гніваючись на слова дівчини, сказав Артем, а вона узяла пляшку, налила собі вина й випила його.

- А знаєш що мені сказав доктор? Що я не зможу стати мамою. І це через тебе! – сказала В’ячеслава й знову налила собі вина.

- Нічого. Сонце, будемо жити для себе. Нащо нам діти? До речі, я вважаю, що тобі вже досить пити, — сказав Артем відібравши у дівчини бокал.

- Пішов ти! – крикнула на весь ресторан В’ячеслава й пішла геть з нього.

Коли В’ячеслава майже вже дійшла до виходу з готелю її окликнули:

- В’ячеслава.

Повернувшись й побачивши хто її окликнув вона посміхнулася й підійшов до чоловіка кинулася його обіймати.

- Саша, — радісно протягнула В’ячеслава й полізла цілуватися до чоловіка.

- Так, зрозуміло. Пішли, — сказав Олександр й потягнув дівчину до ліфта.

- Куди? – запитала вона, але все ж таки йшла за Олександром.

- До мене у номер. П’яну я тебе нікуди не пущу.

- Пішли, — посміхнулася В’ячеслава.

Олександр відвів дівчину до свого номеру й відкривши двері завів в середину В’ячеславу.

- Сідай, — сказав Олександр й посадив В’ячеславу на ліжку – Роздягайся.

В’ячеслава послухала Олександра й зняла з себе спочатку пальто та чоботи. Коли вино їй повністю дало в голову, дівчина осміліла й зняла з себе кофту під пильним поглядом Олександра.

- Славо, не настільки роздягайся. Я мав на увазі зняти верхній одяг та взуття, — сказав Олександр, й ковтнув коли до нього підійшла В’ячеслава й при жавшись обняла.

- Так? Саше, поцілуй мене, — попросила В’ячеслава з таким виразом обличчя, що Олександр не зміг втриматись й поцілував її.

Поцілунок з ніжного швидко перейшов у пристрасний. Руки Олександра блукали по тілу дівчини, в той момент, коли вона скинула з нього піджак й розстібувала ґудзики й тягнула його до ліжка.

- Ні, ти п’яна. Потім пошкодуєш, — сказав Олександр з великим трудом розірвавши поцілунок.

- Саша, я хочу тебе, — прошепотіла В’ячеслава на вухо Олександрові.

- До біса все, — сказав Олександр й під хвативши В’ячеславу на руки поніс до ліжка.

Обережно поклавши дівчину на ліжко, Олександр навис над нею й знову поцілував. Руки чоловіка спустилися до поясу джинсів В’ячеслави й розстібнувши їх почав стягувати, намагаючись не розірвати поцілунок. Все ж таки стягнувши джинси, Олександр почав розстібувати бюстгальтер й по тім відкинув його якомога далі від ліжка.

Відірвавшись від губ В’ячеслави, чоловік перейшов на шию залишаючи там свої мітки. Поцілунками він спустився до грудей. Жадібні поцілунки крутили голову дівчини краще любого алкоголю. Его поцілунки змушували випадати з реальності й приходити у себе лише для того щоб знову вдихнути. Чоловічі сильні руки блукають по тілу, вони змушували більше звиватися та стогнати від задоволення. Бажання отримати ще більше росте й становиться нестерпним з кожною хвилиною.

- Не зупиняйся, — попросила В’ячеслава, коли Олександр відсторонився.

- Боюсь, я не зможу тепер зупинитися, навіть, якщо попросиш, — сказав він, знімаючи з себе штани разом з трусами.

Після того як Олександр був повністю роздягнутий, він прийнявся знімати трусики й з В’ячеслави. Поцілувавши дівчину, Олександр краще пристроївшись почав повільно поєднувати їх тіла. Безсонна ніч була їм забезпечена.

В’ячеслава

Прокидатися зовсім не хотілося, але тепло яке мене окутувало кудись зникло. С трудом відкривши очі я не могла зрозуміти де находжусь. Присів на ліжку я з подивом помітила що єдине, що скрива мою наготу – це покривало. Закутавшись в покривало, я встала з ліжка й пішла збирати свої речі.

«Нічого не пам’ятаю» - подумала я натягуючи на себе одяг.

Почувши звук води, мені стало зрозуміло, що мій нічний партнер знаходиться зараз у душі. У мене є два варіанти: піти так і не дізнавшись хто він; інший – залишитись й горіти з сорому.

Все ж таки я вибрала перший варіант й дуже швидко одягнувшись вилетіла з номера. Й так же швидко вилетіла з самого готелю.

«Знала ж що не можна мені пити… Сподіваюсь, що це був не Артем!» - думала я дорогою до дому.

Як тільки я увійшла до квартири, мама відразу накинулася на мене з докорами:

- Славо! Де ти провела цю ніч?! Артемчик, сказав мені що ти напилася, накричала на нього й пішла, а коли він намагався тебе зупинити ти послала його. Я що, так тебе виховувала?!

Говорити з мамою я не хотіла, тим паче поговорити не вийде, вона як завжди почне сварку в якій Артем буде ангелом, а я невдячною. Зайшовши у свою кімнату я чітко вирішила поїхати назад, до Києва.

Узявши так і не розібрану сумку я вийшла з кімнати. Мати мене не зупиняла, як завжди образилася й висловлювала батькові про те яку невдячну дитину вони виховали.

Добравшись до вокзалу я направилася до каси й купила собі білет на найближчий потяг до Києва. Досить з мене цієї поїздки до батьків!

Олександр

Прокинувшись в ранці я був рад тому що на моїй груді спала В’ячеслава. Я навіть забув про те через що на неї був ображений. Якщо чесно, не забув, але тепер більше не ображаюсь.

Полежав ще так деякий час, я встав з ліжка й направився до душу. План в мене був такий: прийняти душ, потім замовити шампанського у номер та розбудити В’ячеславу ласками та поцілунком. Так, це чудовий план. Потрібно швидше прийняти душ щоб швидше привести свій план до дії.

Вийшовши з душу, я оглядів номер й зрозумів що моєму плану не збутися. В’ячеслава пішла з номера коли я був у душі. Так, за що я там на неї ображався? Здається згадав усе до дрібниць.

Поступок В’ячеслави я можу назвати лише одним словом: Облом.

А з іншої сторони, я все одно побачу ще В’ячеславу, вже у себе вдома й там вона від мене нікуди не втече. Не поганий план Б, скажу я собі.

Поки я думав про те, що мені робити з В’ячеславою, мій мобільний телефон розривався від дзвінків. Узявши телефон до рук я побачив що мені телефонували шість разів: два – від Антона, три – від кошеняти, й один – Георгій.

Так, добре, кому передзвонити першим? Є три варіанти: перший – Антону, який має слідкувати за В’ячеславою у Харкові; другий – сестрі; третій варіант – водію. Навіть не знаю кому мені телефонувати…

А якщо по правді, то першому я зателефоную Антонові, він би просто так мене не телефонував. Набравши номер Антона, мені не довелося довго чекати відповіді.

- Так, Антон, розповідай.

- Сашко, твоя В’ячеслава купила квиток на потяг й поїхала назад до Києва.

- Дякую.

Отже, поїхала назад. Дивно, у неї ще є два дні, а вона вирішила поїхати зараз. Або вона поїхала через цю ніч, або посварилася з батьками. Обидва варіанти мене не влаштовують.

Ладно, якщо В’ячеслава поїхала, то й мені тут більше робити нічого, піду одягатися й збирати речі. Подивимося що буде через два дні.