В’ячеслава
Минув в же цілий тиждень. Не віриться, але працювати на Олександра не так вже й погано. Хоча й приходиться прибирати одній у весь будинок. А це досить таки складно.
Я до сих пір не можу забутии реакцію Ксені на те що їй не прийдеться працювати, а зарплату вона все одно буде отримувати. Це було щось! Вона була дуже щаслива, коли дізналася цю новину.
Зараз я разом з Георгієм, особистим водієм Олександра, ходжу по продуктовому маркету зі списком продуктів. Мій шеф, настояв на тому, щоб коли я йду за продуктами, то телефонувала Жорі, так я його називала, щоб не тягати важкі сумки, бо я відразу закупляла продукти на тиждень. Олександр залишав мені гроші для оплати.
Усе що я купувала з продуктів сьогодні, то це: декілька куриних грудинок, помідори, цибуля, приправа для грудинки з цедрою апельсина, батон, яблука, мука, цукор, масло, олія, макарони, майонез, часник. І це Олександру здавалося важким... Але проти його бажання не підеш, краще погодитися й не вислуховувати його лекцію про те, що я ще молода й маю піклуватися про своє здоров’я, щоб народити здорову дитинку. Якщо чесно, то таке його піклування іноді набридає.
Оплативши покупку на касі, Жоря забрав у мене пакет з продуктами й ми з нм направились до машини.
- Прошу, – відчинивши мені двері сказав Жорик, а сам потім поклав пакет до багажника.
- Дякую. Жорик, як дружина?
- Ой, Славо, й не запитуй. Розбудила мене о третій ночі, бо їй захотілося рибки. Ще й постійно мерзне.
- Ну, Жорик, потерпи ще трішки. Усього два місяця лишилося, не так вже й довго.
- Усього? Це АЖ два місяці. Господи, дай мені сил їх витерпіти, – жартівливо сказав Жора й ми з ним розсміялися.
Телефон у мене в кишені почав вібрувати й дістав його, я побачила що це телефонувала мама. Тяжко видохнув я відповіла на дзвінок.
- Привіт мама.
- Ага. Славка, коли у тебе вихідний?
- Вихідний? Ем, через три дні. А що?
- В якому сенсі «що»? Ти збираєшся й їдеш до нас, провідати своїх батьків. Коли ти в останнє до нас приїжджала?
- Не пам’ятаю мам.
-Ось і я не пам’ятаю. Все, нічого більше не хочу бачити. Чекаю тебе у п’ятницю. Бувай.
Я збиралася пояснити мамі, що не зможу приїхати у цю п’ятницю, але вона скинула трубку. Й так завжди. Я ж пообіцяла Олександру провести свій вихідний разом з ним, він сказав, що підготує якийсь сюрприз, саме тому й дав мені вихідний. Що ж мені тепер робити?
*****
Коли Олександр у вечері приїхав після роботи, а В’ячеслава чекала цього моменту зі страхом. Вона не знала як сказати йому про те, що в неї не вийде провести разом з ним цю п'ятницю. Набравшись сміливості В'ячеслава пішла за Олександром слідом, до його кабінету. Постукавши вона запитала:
- Можна?
- Входи. Йди до мене. Сьогодні був такий важкий день - сказав це Олександр втомлено відхилившись на спинку крісла.
В'ячеслава підійшла до нього, а Олександр притягнув її до себе, тим самим посадив на свої коліна.
- Добре. Розповідай. Що трапилось?
- Чому ти вирішив, що щось трапилось?
- В'ячеславо, повір мені на слово, це видно по тобі. Що трапилось? - запитав Олександр - Я справді дуже втомився. Дай сьогодні ти не будеш грати мені на нервах як завжди.
- Я не зможу провести разом з тобою цю п'яницю. Пробач.
- Чому? Я щось зробив не так? - гніваючись запитав Олександр.
- Ні! Просто мама.. - сказала В'ячеслава й зам'ялась.
- Що мама?
- Хоче щоб я приїхала до неї у п'ятницю...
- Добре. До мами можна. Бери тоді вихідний й на суботу з неділею, побудь з рідними.
- Дякую - сказала В'ячеслава й вперше сама потягнулася за поцілунком до Олександра.
- Ні! Не цілуй мене за те що вдячна, - сказав Олександр й прибрав від неї свої руки - Йди, збирайся. Вже пізно. Георгій відвезе тебе до дому...
*****
В'ячеслава довго не могла зрозуміти чому ж Олександр відштовхнув її. Зупинилася на тому варіанті, що він просто образився на неї. Не вже вона винна в тому що мати змушує приїхати? В неї ж така мати, яка сама приїде, якщо В'ячеслава цього не зробить. Тому, В'ячеславі краще самій приїхати, бо інакше буде повний виніс мізків. Чого дівчина не зможе витірпити й знову посвариться з мамою. Але, все ж таки сваритися з Олександром вона не збиралася, не двилячись навіть на те якою занозою в одному місці він був.
- Бувай, Жоря, - сказала В'ячеслава, коли машина зупинилася біля її під’їзду.
- До завтра, - сказав чоловік.
Відкривши двері машини, дівчина вийшла з неї й направилася до входу у під’їзд. Діставши з сумки ключі, вона відкрила двері й підійшла до ліфту. Почекав декілька хвилин, В'ячеслава тяжко видохнула й подумала - "Знову не працює". Довелося дівчині підійматися на сьомий поверх пішки.
Відкрив двері квартири В'ячеслава увійшла до середини. Роззувшись вона пройшла відразу до ліжка й прилягла обійнявши подушку. Так, сьогодні був важкий, емоційно, день.