Глава друга.

За вікном вже посвітлішало й це світло проникло у спальню. На великому ліжку спокійно спав чоловік, але це було до того як пролунав годинник. Олександр не хотів прокидатися від чудового сну, який він бачив. Не дивлячись на «не хочу», він все ж таки розплющив очі. Відкинувши край ковдри, Олександр піднявся з ліжка. В одних лише спортивних штанях він пішов до ванної кімнати.
Увійшовши до середини ванної кімнати Олександр направився до вмивальника. Поставивши руки по обидві сторони вмивальника, чоловік подивився у дзеркало. У його голові крутилося безліч думок, й всі вони були про учорашню брюнетку. Він все ніяк не міг зрозуміти, чому вона втекла від нього. Але, все ж таки ця її втеча, змусила прокинутися в ньому мисливця, який хоче отримати свою здобич.
З роздумами Олександр встиг освіжитися й одягнути спортивний костюм. Зараз йому була конче не обхідно піти на пробіжку, що б хоч трохи заспокоїтися перед роботою, бо там він має приймати рішення на холодну голову.
На вулиці Олександр не звертав увагу на холодне повітря, шум автомобілів що проїжджають мимо та розмови людей. Усе це приглушала гучна музика що лунала в навушниках. Але, навіть це не змогло викинути думки про «Марію» з його голови. Й наче б то сама доля почула про його думки та його бажання побачити знову цю дівчину й вирішила організувати цю зустріч.
Олександр різко зупинився, побачивши біля зупинки знайому фігуру. В його голові промайнула думка що це вона, та сама учорашня дівчина, яка збрехала йому назвавши не справжнє ім’я. Олександр зміг швидко зреагувати й досить таки поспішно підійшов до зупинки, сподіваючись що ця дівчина нікуди не встигне втекти від нього, як минулого разу.
- Доброго ранку, Маріє. Кудись поспішаєте? – запитав Олександр, роблячи акцент на імені.
- Знову ви? Ви мене налякали – якось розгублено сказала В’ячеслава й справді трохи налякавшись через неочікуване появлення цього чоловіка – Як я бачу з минулого разу ви так манерам й не навчилися. Хоча б до лікаря звернулись?
- Невже? А мені здалося що я досить таки вихована людина. Й не вже ти піклуєшся про мене? – наближаючись ще ближче до В’ячеслави промовив Олександр.
- Так, піклуюсь. Але не про вас, а за інших людей. Хто його знає що саме може зробити людина, якщо вона хвора на голову – сказала В’ячеслава й подивившись по сторонах помітила що на їхню розмову зібралося багато глядачів.
Майже всі хто стояв на зупинці невідривно дивилися на них й уважно слухали все те що вони промовляли. В’ячеслава відчула себе ніяково через це. Такої уваги оточення навіть не зібрала її сварка з Артемом коли вона застала його разом з коханкою. Брюнетка не слухала більше що казав їй Олександр, через те що вона поринула у спогади про той день, коли вона остаточно зневірилася в усіх чоловіках. Як тільки В’ячеслава побачила що до зупинки під’їжджає тролейбус який їй підходить. Дівчина вирішила схвалитися за це як за останню надію щоб втекти від Олександра.
В’ячеслава швидко обійшла Олександра та увійшла до тролейбуса, оплативши проїзний квиток. Чоловік спочатку не зрозумів що трапилося, але все ж таки до нього швидко дійшло й він встиг увійти вслід за дівчиною
В’ячеслава сіла на вільне місце та полегшено видохнула. Але з цим вона поспішила, бо через мить почула шепіт, що змусив її знову напружитися.
- Не так швидко! Просто так я тебе не відпущу – низьким голосом сказав Олександр прямо на вухо дівчині, після чого почав його покусувати.
- Що… що ви собі дозволяєте? – запитала В’ячеслава намагаючись не кричати, щоб не привертати до себе зайвої уваги.
- Невже тобі це не подобається? – запитав Олександр вдихнув в себе запах її волосся.
- Так мені це не подобається! Я не одна з тих дівчат яких можна використовувати в якості дівчини на одну ніч. Тому не потрібно так зі мною себе поводити. Ви мені огидні, – сказала В’ячеслава й встигла вийти з тролейбуса до того моменту коли двері зачинилися, Олександру ж так не пощастило.
Олександр не встиг вийти з тролейбуса й поїхав далі, тому В’ячеслава змогла виграти часу. Вона швидко віддалялася від цієї зупинки. Ця ситуація з Олександром нагадала їй події минулого, якого вона дуже хоче забути. Саме так поводився з нею її колишній. Й точно таку саму поведінку мав коли тільки залицявся до неї. Від цих спогадів її очі були на мокрому місці. В’ячеслава витерла рукою очі. Вона вирішила пройтися до роботи пішки. Для того щоб мати час поміркувати. Краще б їй було якщо вона б мала людину, яка може її вислухати та… Просто вислухати. Багато чого накипіло в неї й В’ячеславі не обхідно комусь вилити душу, знайти підтримки, бо ще й досі вона переживає важкий момент у своєму житті.
Так, важкий момент який був влаштований Артемом. Але все ж таки, не дивлячись на проблеми які з’явилися у її житті через розлучення, вона щиро рада тому що дізналася що її чоловік вважає її за дурепу, сплячи за її спиною з її ж начальницею. Хто б знав скільки б ще В’ячеслава терпіла від Артема якби не її не сподіване повернення до дома. Вона була рада що в той день забула в дома документи за якими прийшлось повернутися, хоча після цього й довелося звільнитися…

Тим часом Олександр подумки сиплючи прокляттями. Якщо подумати, то ця дівчина, явно показує що ні краплинки не зацікавлена в ньому й на стосунки між ними, Олександрові можна не розраховувати, але щось в цій дівчині манить його. Після зустрічі з нею він почуває себе молодшим, хоча при цьому й псуються його не рви.
Думаючи про цю загадкову незнайомку, Олександр спробував швидко перейти дорогу, в не належному для цього місці. Машина що неслася дорогою мало не збила чоловіка, але пощастило й водію вдалося вчасно загальмувати. Водієм опинилася жінка, яка коли вийшла з машини від разу ж запитала у чоловіка чи все з ним гаразд. Через те що Олександр перебував деякий час шокований, то відповідь про те що з ним все в повному порядку жінка отримала після декількох хвилин й також він встиг пожалітися що дуже запізнюється на роботу. Жінка запропонувала Олександрові підвезти його, на що той недовго думаючи погодився. Як не як, а запізнюватися й зривати контракт з китайцями йому не хотілося, навіть якщо ці переговори доведеться провести у спортивному костюмі.
Через те що Олександра підвезла Ірина, так звали ту жінка, він був на роботі вже через п'ятнадцять хвилин. Ця жінка здалася Олександрові доволі таки милою, під час дороги вони розговорилися й домовилися навіть випити якось кави. Але все-таки він не відчув тих самих відчуттів з Іриною, які в нього присутні з його чарівною незнайомкою.
Як тільки Олександр увійшов до середини фірми ти пройшов піст охорони, то він відразу попрямував до ліфта, щоб дістатися на той поверх де проходитимуть переговори. Усі працівники здивовано дивилися на Олександра, якого до цього часу бачили лише у діловому костюмі і який завжди був прискіпливім до одягу співробітників. Ніхто не смів нічого сказати чоловікові за його вбрання, бо як не як, а це керівництво, щось не так скажеш може й звільнити.
Чоловік не наче грім увійшов крізь двері до зали для переговорів й сівши на своє місце промовив китайською звертаючись до майбутніх партнерів:
- Вибачаюсь за спізнення. Виникли… не передбачені обставини. Ну що ж, вважаю тепер ми можемо перейти до справи…

Нікуди не поспішаючи, В’ячеслава спокійно дійшла до місця роботи, й навіть не запізнилася. Відкривши прозорі, скляні двері, дівчина увійшла до середини й привітливо посміхнулася дівчині з респешену:
- Привіт. Уявляєш, я минулого разу забула представитися. Мене звати Яна. Ольга Миколаївна попросила мене розповісти тобі про обов’язки.
- Добре. Приємно познайомитись, – посміхнувшись сказала В’ячеслава.
- Мені також. Отже, у твої обов’язки входить будь яка хатня робота. Краще роботи все спочатку добре, а то потім отримаєш від керівниці. Колектив не поганий, але з деякими дівчатами краще не спілкуйся. Якщо добре будеш виконувати свою роботу, то тобі будуть давати багаті будинки в яких ти зможеш дуже добре заробити.
- Зрозуміла, – сказала В’ячеслава йдучи за Яною.
- Дівчата, – сказала Яна увійшовши до кімнати – Знайомтесь, це Слава. Вона буде працювати разом з вами. Хай щастить, – останнє Яна тихо промовила щоб це могла почути лише В’ячеслава і пішла до свого робочого місця.
- Привіт, я Ксенія, – привітливо сказала дівчина підійшовши до В’ячеслави – Але можна просто Ксеня.
- Приємно познайомитись, – посміхнувшись сказала В’ячеслава.
- Ага, – сказала якась дівчина, яка пиляла собі нігті.
- Слава, – протяжно сказала Ксеня – А розкажи про себе.
- Ну… Мені двадцять шість років. Переїхала сюди спочатку навчатися, а потім не вийшло знайти роботу за фахом і тому влаштувалася сюди, – розповіла В’ячеслава тільки Ксені, бо інші не слухали її й займалися своїми справами.
- А хлопець в тебе є? – з дитячою цікавістю запитала Ксеня.
- Ні, – трохи засмутившись сказала В’ячеслава, але потім посміхнулася й звернулася до Ксені – А тепер давай ті розкажеш мені про себе.
- Мені тридцять п’ять. Я вже одружена й маю чудову донечку, Наталя, – розповідала Ксеня й виглядала вона дуже щасливою.
- Тобі не дати тридцять п’ять років, максимум двадцять.
- Ой, ти мені лестиш, – сказала Ксеня посміхнувшись ще більше – Я не повірю, що в тебе нікого нема. Ти ж така гарна, має бути хоча б один залицяльник.
- Ну… Добре я розповім тобі, але ти нікому про це, – сказала В’ячеслава не можу чи більше мовчати про те що з нею сталося – Вчора, вийшла з офісу, не встигла відійти як зіштовхнулася з якимось чоловіком і впала прямо на нього. Я хотіла піднятися, але він не відпускав мене. Коли я все ж таки піднялася, то він потягнув мене назад і поцілував. Потім я збрехала йому про те як мене звати й втекла.
- Ти що? А раптом він твоя доля? А якщо ви більше ніколи не зустрінетесь? – запитала Ксеня уважно слухаючи В’ячеславу.
- Якби ж то. Сьогодні зустрілися. Налякав мене на зупинці, увійшов зі мною до тролейбуса, – почала жалітися В’ячеслава.
- І? Що було далі? – запитала Ксеня сподіваючись, що вони домовились про зустріч.
- Я встигла вийти, а перед ним зачинилися двері тролейбусу й він поїхав далі, – спокійно розповіла В’ячеслава, а щелепа Ксені дістала аж до підлоги – А що? Я не збираюся бути іграшкою, щоб мною скористалися й викинули.
- З чого ти взяла, що він так зробить?
- Ти б бачила його, він як раз відноситься до таких чоловіків.
- Даремно ти так. А раптом… - почала Ксеня, але В’ячеслава її перебила.
- Що? Доля? Якщо доля, то ми обов’язково з ним ще зустрінемося. Але я сподіваюся, що цього не трапиться.
Після завершення переговорів, у конференц-залі залишилися тільки Олександр та його помічник, Андрій. Ледве скрив свою посмішку Андрій підійшов до свого друга.
- Я й не міг собі уявити, що колись побачу тебе у спортивному костюмі на переговорах – несмішливо сказав Андрій.
- Замовкни – відповів Олександр підвівшись з місця.
- Ну ти чого? Образився? – все не зупинявся Андрій й шов за Олександром слідом.
Проігнорувавши всі слова та запитання свого помічника Олександр викликав свого особистого водія та поспішив покинути компанію. Поки в нього видалося вільних дві з половиною години, він повинен за цей час з’їздити до дому й перевдягнутися.
Сівши в машину Олександр похмуро дивися у вікно. Коли все ж таки водій привіз його до будинку, то він різко вийшов з автомобіля та швидкими шагами направився до вхідної двері. Відчинивши її він увійшов до середини й у вітальні замір на місці.
- Так, так, так. Яка зустріч? Виявляється земля й справді кругла.
- Тільки не ти – сказала В’ячеслава помітивши Олександра, вона зрозуміла, що це він, господар цієї багатої квартири.
За годину до цього
- Славо, – сказала схвильована Ксеня підбігши до В’ячеслави – А ми з тобою подруги?
- Так. – не здогадуючись в чому справа сказала В’ячеслава – Щось трапилось?
- Так. Моя донечка потрапила до лікарні, я маю бути з нею. Проблема в тому, що в мене дуже важливе замовлення, якщо я й на цей раз не виконаю його мене звільнять. А тобі сьогодні все одно не дадуть ні якої роботи. Будь ласка.
- Добре, – погодилася В’ячеслава, ну не вміла вона відмовляти людям що потребують її допомоги.

- Душа моя, невже ти не рада нашій зустрічі? – відповів Олександр хитро дивлячись на дівчину – Отже, не Марія, а Ксенія? – не отримав ніякої відповіді, що почало його бісити, він продовжив – Чому мовчиш?
- А що мені ще сказати? – з викликом сказала В’ячеслава й відклавши ганчірку якою витирала пилюку й видохнув вирішила признатися – Я не Ксенія і не Марія.
- Невже? Чому я не здивований цією твоєю заявою? А як же тоді тебе звати? Тільки давай на цей раз правду – запитав Олександр підійшовши до В’ячеслави занадто близько, аж на стільки що вона почала відступати назад.
- В’ячеслава – сказала вона й нервово видохнула коли її спина доторкнулася до стіни, а Олександр поставив руку напроти її голови – Ксеня не змогла прийти й попросила мене її підмінити. Тільки не розповідай нікому про це, – попросила В’ячеслава, розуміючи що Ксеню справді звільнять, якщо дізнаються.
- А що мені за це буде? – запитав Олександр дивлячись на дівчину наче дикий звір на свою їжу, він вирішив що ця ситуація може стати для нього вигідною – Моє мовчання дорого тобі обійдеться.
- Все що скажеш, в мірі допустимого – незадоволено сказала В’ячеслава, не маючи бажання підставляти Ксеню, все ж таки у неї поважна причина і вона добре до неї ставилася.
- Все? Хм, а поцілунки входять у цей список допустимого?– відразу сказав Олександр явно знущаючись, потім він засміявся й продовжив – Жартую. Тобі усього лиш прийдеться робити все, що я тобі накажу.
- Добре, але в мірі допустимого – нагадала В’ячеслава подумавши при цьому: «У що я вв’язалась?».
- Ось і чудово! Я хочу щоб ти приготувала мені гарячу ванну, – з усмішкою сказав чоловік.
- З пінкою? – несмішливо запитала В’ячеслава.
- Прямо з язика зняла. Вперед, – сказав Олександр і підштовхнув В’ячеславу на другий поверх – Ванна у моїй кімнаті, друга кімната з ліву.
В’ячеслава піднялася на другий поверх обсипаючи Олександра усіма поганими словами що знала. Увійшовши в середину спальні дівчина відмітила що смак у цього чоловіка є. Їй дуже сподобалася кімната, особливо те що вона була не як зазвичай в бежевих відтінках, а в сірих з чорним. Й також В’ячеслава просто не могла відмітити те що вікна були панорамними й відкривався чудовий вигляд на місто бо квартира була розмішена на останніх поверхах. Без уваги дівчина також не залишила й ліжко, яке було дуже величезним, й котре так і манило прилягти та відпочити.
Роздивившись спальню В’ячеслава пройшла до одних дверей, але вони вели у шафу. Пройшовши до інших, дівчина наткнулася нарешті на ванну кімнату, й відразу почала готувати ванну Олександрові. Для ванни вона навмисно набрала най гарячішої води, що тільки йшла з кранів, пінною для ванни став шампунь, й чисто випадково у воду полився одеколон. Випадково!
- Готово? – запитав Олександр увійшовши до ванної кімнати в одному халаті.
- Так. Щось ще бажаєте? – з натягнутою посмішкою запитала В’ячеслава.
- Я б не відмовився від шампанського. Так й бути, можеш просто принести сюди бутилу та бокал, щоб не напружуватись.
- Дякую.
В’ячеслава швидко покинула ванну кімнату й направилася до кухні. Узявши з холодильника пляшку шампанського, а зі шафи келих й направилася назад. Увійшовши до ванної кімнати, В’ячеслава побачила, що Олександр вже сидів у ванні.
- Ось, – сказала дівчина й поставила пляшку та бокал.
Не встигла В’ячеслава й зреагувати, як вже була в одній ванні з Олександром. Впала вона на груди до чоловіка, при цьому розмістившись між його ногами.
- Ти голий? – запитала В’ячеслава нервово з ковтнувши.
- А як ще приймають ванну? – несмішливо запитав Олександр погладивши своєю рукою щоку В’ячеслави.
- Пусти, – сказала вона й почала намагатися підвестися й вийти із ванни – Це вже занадто.
- Душа моя, куди ти? Не сподобалася ванна? – запитав Олександр з усмішкою на обличчі – Візьмеш мої речі щоб переодягнутися й починаєш прибирати. Це наказ!