Глава тридцать четверта.

В'ячеслава піднявшись на гору й увійшовши до її з Олександром кімнати прилягла на ліжко й заснула. Прокинулася вже в обіймах Олекспандра, котрий лежав позаду неї та обіймав її, поклавши руку на живіт. Деякий час вона була здивована.

Поглянувши на годинник, котрій стояв на прикроватній тумбі, Слава побачила що вже вечір і замість того щоб полежати декілька хвилин, як вона планувала, заснула на декілька годин. Відвівши погляд від годинника, дівична подивилася на Олександра. Тільки тепер вона помітила що він лежав в тому ж самому костюмі, в якому й пішов в ранці. В'ячеслава спробувала повернутися до нього обличчям але як тільки вона почала ворушитися, то обійми стали міцнішими, але його обличчя було все таким же спокійним. Можна було б подумати, що він спить, але, якщо дивитися й невідводити погляд, то є можливість побачити як він починає посміхатися. Хоча все так само лежить с заплющеними очима.

- Ти ж не спиш - промовила В'ячеслава й від її слів посмішка на обличчі чоловіка ставала ще ширшою.

Дівчина знову спробувала поворохнутися, але без успіху.

- Лежи й не смикайся. Все одно нікуди не відпущу.

- Ти не можеш вічно тримати мене в ліжку.

- Впевнена? - сміючись запитує Олександр, але все ж таки відпускає кохану з обіймів й вона повертається до нього обличчям - Привіт - сказав він дивлячись її прямо в очі, а потім, не давши дівчині нічого відповісти, потягнувся та поцілував. 

- Привіт - сказала В'ячеслава після того як закінчився поцілунок - Я сумувала за тобою - призналася вона.

- Я теж, золотце. Шалено сумував - відповів Олександр і знову обінял В'ячеславу - Як день пройшов? Не сварилась з мамою? 

- Нормально. А мала? - запитала Слава, намагаючиьс зрозуміти чому він запитав її чи сварилась вона з матір'ю.

- Ти чого? - запитав чоловік помітивши як змінився настрій його нареченої - Все ж таки посварились. Сподіваюсь що це не через мене. Знову.

- Ти тут ні дочого - частково збрехала дівчина.

- Тоді що? "Артемчик" її любимий? 

- Що? - перепитала Слава дивлячись на чоловіка здивованим поглядом - Звичайно, ні! Сашко, ми посварились через дрібниці, про які тобі не обов'язково знати - сказала В'ячеслава й поклала голову на груди до чоловіка, а той почав гладити рукою її по спині та довгим чорним волоссям.

- Сподіваюсь що ти через ці дрібниці не хвилювалась.Тобі зараз не можна.

- Пам'ятаю - тяжко видохнувши сказала В'ячеслава - Я рада що ти зараз поруч зі мною.

- Ти впевнена що все гаразд? - перепитав Олександр хвилюючись за дівчину, бо був вже наслуханим про її стосунки з матір'ю.

- Угу. Саш? А можна я завтра піду з тобою на роботу? Хочу щоб ми завтра провели більше часу разом -  запитала В'ячеслава й подивилася нареченом в очі.

- Ось, скажи мені: як я можу тобі відмовіти?

Чекатимете главу в котрій В'ячеслава побуває на роботі Олександра? Вона будезавтра ввечері десь о восьмій годині) Буду намагатися викладати глави частіше. 

Й дякую всім тим хто чекав продовження)))))

Чекаю ваші коментарі. Й мені було б цікаво якби ви вставили ссилки фото тих чоловіків яких ви б бачили в ролі Олександра)