Глава тридцята.

Олександр нікуди не поспішаючи підіймався сходами на другий поверх. В його голові промайнуло близько з десятка думок, про те, як же помститися Ользі. Не один з цих задумів не міг би зійти за випадковість, тож вони всі не підходили, але викликали посмішку на обличчі Олександра.

Слідом за чоловіком ішла й сама Ольга, теж занурена в думки. Як висловився Олександр, жінка й справді бажала для своєї єдиної дитини усього найкращого, саме тому і намагалася запевнити В’ячеславу, що потрібно повернутися до колишнього чоловіка. Але зараз, вона була вже не впевнена що саме це потрібно її дочці. Ольга не була сліпою і бачила, те яким закоханим поглядом В’ячеслава дивиться на Олександра, а в того взагалі в погляді можливо було прочитати, що він усе ладний зробити заради Слави, а би тільки та була щаслива. Саме це й змусило жінку задуматися над тим що, можливо, цей «Саньок» не такий вже й поганий. Вона подумала що все ж таки краще буде поговорити на одинці з майбутнім зятем, особливо коли сама доля дарує їй такий шанс.

Дійшовши до дверей кімнати, Олександр відчинив їх й пропустив Ольгу вперед. Кімната була світла і затишна, виконана в біло червоний колір. Жінці від разу сподобалася така спальня й вона подумала, що тільки заради неї можна по гостити й більше ніж тиждень. Також їй в очі кинулися ще одні двері, які знаходилися в самій кімнаті, й вона подумала що скоріш за все це особиста ванна кімната. Але перевіряти це зараз та роздивлятися кімнату краще Ольга не стала, вона присіла в крісло яке стояло біля вікна й подивившись на Олександра промовила:
- Я думаю, що буде краще якщо ми поговоримо – ці слова важко далися їй, бо врешті-решт вона до цього моменту не хотіла навіть думати, що в неї буде новий зять, а тепер вона дає йому можливість нормально поговорити – Але тільки нормально, без усяких глузувань та жартів. Пам’ятай я мати твоєї нареченої, й хочу зрозуміти за кого все ж таки зібралася виходити моя донька.

- Добре. Давайте поговоримо – сказав Олександр й присів на край ліжка, бо в кімнаті буле лише одне крісло, а сісти більше не було куди — Про що будемо говорити? Можливо є що ви хочете запитати?

- Звичайно є, й запитань в мене багато. Перше що я хочу знати, так це про твоїх батьків. Хто вони? Як вони реагують на таке поспішне, як на мене, рішення одружитися? – запитала Ольга й побачила, що через її запитання Олександр потупив погляд в килим.

- Ніяк. Вони померли, давно, коли мені було п’ятнадцять. Батько був професором в університеті, викладав філософію. А мама була музикантом, я пам’ятаю що вона дуже гарно грала на скрипці – згадуючи минуле розповів Олександр.

— Мені шкода. А хто ж тебе виховував?

- Батькова сестра – якось пригнічено сказав Олександр, й Ольга зрозуміла, що йому була ця тема не приємна.

- Вона, мабуть, добре до тебе ставилась – припустила Ольга і як виявилося помилилася:

- Вона оформила на мене опіку лише для того щоб отримувати гроші… У неї були проблеми з алкоголем… Але давайте не будемо про це. Я розумію що ви піклуєтеся про Славу, але хочу запевнити вас, що я дуже сильно в неї закоханий й ніколи не скривджу її. – сказав Олександр підвівшись й збираючись завершити розмову як можна швидше, бо Ольга як раз намірювалася знову запитати в нього про батьків, а про це він зараз не був готовий розмовляти – Ваші речі залишися в низу, я принесу вам їх – поспішно сказав чоловік й пішов з кімнати.

Ось й вийшла нова глава, яка розкриває нам трішки минуле Олександра. Чи думали ви про те кто його батьки? Якщо так, то пишіть в коментарях, цікаво буде почитати ким саме бачили їх ви. Чи хотіли би ви щоб минуле Олександра більш було розкрите? Чи цікаве це вам? Напишіть в коментярах))))