Глава перша.

Не наче ошпарена брюнетка вибігає з високої будівлі. В її очах поблискували сльози, які вона увесь час витирала рукою, що зробило їх червоними, а під очима після цього з’явилися залишки чорної туші. Дівчина робила великі кроки для того щоб швидше дістатися до автобусної зупинки і їхати звідси до дому, де вона зможе повністю піддатися емоціям які зараз її переповнювали. Брюнетку переповнювала злість й образа за те як знову з нею поступили в черговій адвокатській фірмі. Прямуючи на зупинку вона все сипала прокляття у сторону не тільки тих хто там працює, а ще й усіх чоловіків на планеті, бо саме через них, як вона вважає, у неї проблеми в житті.
- «Ви нам не підходите, тому що ви жінка... Ви ж не зможете нормально захистити клієнта… Я взагалі сумніваюсь що ви хоча б знаєте як це робити…» - повторювала брюнетка саме ті слова що їй сказали – Теж мені, вигадали причину чому не можуть мене узяти на роботу. Тут є два варіанти: або вони справді такі козли, або мій колишній чоловік виконує свою обіцянку – неочікувана зрозуміла брюнетка й зупинилася так і не дійшовши ще до зупинки та відкрила свою сумку, починаючи ритися там в пошуках телефону.
Правду кажуть, що жіноча сумка це ніби чорна діра. Чого там тільки не можна знайти! Іноді здається що звідти можна витягти й фен, й плойку для волосся й навіть ще одну сумку яка буде ще більшою. Але в цій чорній дірі є одна невеличка проблема… Як кладеш туди, то все вміщається, а коли дістанеш й пробуєш покласти назад, то воно просто на просто не лізе! Ось й брюнетка коли знайшла свого телефону, та коли у неї пройшов малий шок від того що знаходиться у її сумці, намагається всунути усе назад що витягла. Якось все-таки вона запихає все назад, аж так, що сумка виявляється на стільки повною, що її тепер не можливо закрити. Брюнетка вирішує проігнорувати це й тепер її уся увага перемикається на стареньку Nokia. Ну а що такого? Так, старенька побита часом Nokia, але на відміну від минулого її телефона працюючи. Як виявляється сенсорні телефони, які б не були вони хороші та дорогі, сильно псуються й не працюють якщо ним намагатися зі всієї сили влучити у голову колишнього чоловіка й потрапити у стіну.
Тим часом дівчина швидко знаходить потрібний їй номер й дзвонить. Довго чекати їй не довелося, на дзвінок швидко відповіли й вона почула вже бридкий для неї голос:
- Славо, на решті ти подзвонила попросити в мене пробачення й повернутися назад?
- Артем не вже ти вважаєш що моя самооцінка настільки низька, що я буду підбирати усяке сміття. А що таке? Тебе вже вигнала твоя коханка? Не справляєшся у ліжку?
- Отже, ти ще не зрозуміла. Гаразд. Краще розкажи мені як проходять твої пошуки нової роботи?
- Ти не уявляєш, чудово! Кажи чесно, це через тебе мене не хочуть брати на роботу? – запитує В’ячеслава ледве стримуючи себе щоб не почати кричати на Артема на вулиці.
- Я вважаю що це допоможе тобі швидше прийняти правильне рішення й нарешті зрозуміти, що без мене в тебе нічого не вийде.
- Та ніколи я не повернуся до тебе! І я хочу тобі нагадати що можна знайти роботу й не за кваліфікацією.
- Й ким ти будеш працювати? Двірником, прибиральницею чи може ще краще офіціанткою? Славо, не дурій, невже ти справді не розумієш що ти не права? Я чоловік, й це нормально що я маю коханку. Й скажи мені кому від цього стало гірше?
- Знаєш що Артем! – вже не стримуючи люті сказала В’ячеслава – Ти останній козел на цій планеті якщо ти так думаєш. І я не збираюсь більше спілкуватися з тим хто мені остогидлий.
Після цих слів В’ячеслава скинула дзвінок й сунула свій телефон до кишені джинсів. Брюнетка була ще більше зла після цієї розмови. Вона зробила деякі дихальні вправи, для того щоб трохи заспокоїтися. Далі дівчина все ж таки доходить до автобусної зупинки, яка повністю була обклеєна оголошеннями. Чекаючи поки приїде необхідне їй маршрутне таксі, вона вирішує не втрачати дарма часу й подивитися об’яви стосовно роботи.
В око В’ячеславі потрапило оголошення стосовно купівлі волосся. Брюнетка задумалася, бо написано що платять дуже гарні гроші, але все ж таки вона відвела погляд від цього оголошення й почала переглядати інші. Так, у неї було довге насичене кольором темне волосся яке у розпущеному стані доходило їй до середини стегон. В’ячеслава ніколи не фарбувала волосся, й тому воно було здоровим та мало випадало. Але заради грошей вона все ж таки не збирається жертвувати своєї гордістю.
Так й нічого не знайшовши путнього, В’ячеслава помітила що до зупинки під’їжджає потрібна їй маршрутка. Дівчина увійшовши до середини маршрутки й сплативши проїзд радіє, що вона не така заповнена, як була та на якій вона приїхала сюди влаштовуватись на роботу. В’ячеслава сідає на самітне місце у вікна й усю дорогу дивитися у вікно.
Брюнетка не просто дивилася у вікно, а ще й думала над тим як їй бути далі. Після того як вона застала свого чоловіка, вже колишнього, з коханкою, В’ячеслава швидко зібрала свої речі з його квартири та зняла на ті гроші що в неї були невеличку однокімнатну. Вже пройшов місяць з того часу й необхідно було платити за оренду, рахунки за квартиру, ще б і їсти купити теж не завадило, а гроші вже майже закінчилися. Єдиний варіант якій їй залишився це телефонувати до батьків, які були не раді її розлученню й все одно були на боці Артема, навіть знаючи про коханку.
Вийшовши з маршрутки Слава лізе до кишені джинсів за телефоном. Знайшовши не обхідний їй номер вона телефонує до своєї мами:
- Алло. Ну що, я можу тебе привітати з новою роботою? – запитала її мати, яка знала що її донька сьогодні йде на співбесіду.
- Ні, мамо. Мені не зручно тебе просити, але не могла б ти позичити мені гроші?
- Славо, ти знаєш як нам з батьком важко дістаються ці гроші? – запитала мати голос якої змінився з ласкавого на сердитий – Нащо ти розвелася, якщо не можеш сама себе забезпечувати? Щоб нам з батьком на шию сісти?
- Мамо! Я не винна що тепер через цього козла з його хвойдою мене нікуди не хочуть брати!
- Це все виправдання. Якщо б ти справді хотіла, то ти б влаштувалася на роботу. Й знаєш що моя мила, якщо чоловік наліво ходить, то це означає що його дружина не може справитися зі своїми обов’язками – почала сваритися мати В’ячеслави яка завжди знаходила за що почати дорікати доньці.
- Отже, ти не допоможеш – вирішила В’ячеслава через поведінку її матері.
- Я переведу тобі гроші на картку. П’ять тисяч вистачить?
- Так, дякую мамо. Я поверну тобі потім ці гроші.
На цьому розмова В’ячеслави з мамою й завершилася. Незабаром дівчина отримує повідомлення на телефон про перевід грошей на картку. Вона вирішує від разу сходити оплатити платіжки, за якими їй довелося швидко забігти у квартиру, що знаходилася на сьомому поверсі.
Після оплати усіх рахунків, В’ячеслава пішла до банкомата й відправила хазяйці квартири гроші за наступний місяць. З тими грошима що залишилися вона пішла до маркету, який мав назву «Фіал».
Увійшовши до середини маркету очі полізли на лоба. Ціни на цей час були високими по всіх магазинах країни. Вона навіть не знала, що брати, аби вистачило коштів. Тому вирішила брати найнеобхідніші продукти. У цей список входило: чотири кілограма картоплі, один кілограм цибулі та моркви, один кілограм буряка, гречана каша, макарони, рис, молоко, три десятки яєць та заварний чорний чай з тропічними фруктами. Ця невелика покупка обійшлася у чотириста тридцять п’ять гривень.
Два важких пакети довелося В’ячеславі самій тягти до дому. Проходячи повз газетний кіоск, вона вирішила купити газету для пошуку роботи. Зараз її згодиться будь-яка робота, аби тільки за неї платили гроші.

Прийшовши у квартиру В’ячеслава скинула з ніг кросівки та пішла до кухні де й поставила пакети з маркету на стіл. Кухня була невеличка, не нова, що від разу впадало в очі, але вона все ж таки була досить пристойною. Розклавши продукти по місцях В’ячеслава узялася варити їсти. Готувати вона вміла, тому зварити борщ їй не завдало багато клопоту й це не виявилося не посильною, важкою роботою. Кинувши усе доварюватися В’ячеслава нарешті сіла переглянути оголошення стосовно роботи. Обдзвонюючи більш-менш нормальні пропозиції, вона або дізнавалася про умови, яких не зможе виконати, або про те що не підходить. Але все ж таки з усієї газети вона знайшла три пропозиції роботи, у котрих її запросили на співбесіду.
Настрій у В’ячеслави миттєво піднявся. Вона вирішила що нарешті її життя потроху починає налагоджуватися і скоро вона лаштується на роботу.
В’ячеслава приготувала дуже смачний українській борщ. Але без м’яса, бо вона була справжнісінькою вегетаріанкою. Звичайно, якщо було необхідним, то вона могла приготувати просто неперевершено м'ясо, але їсти ні. Її просто починало нудити з того часу як воно потрапляло до рота.
Смачний запах борщу розлетівся по маленькій квартирі. Поївши, вона помивши посуд за собою, пішла готуватися до сну. Хоча ще й було не пізно, але через те що за весь день В’ячеслава втомилася емоційної вона ніби валилася з ніг, й була готова заснути навіть стоячи. З надіями на завтрашній день, брюнетка лягає спати перед цим поставивши будильник на восьму ранку, щоб не запізнитися на спів бесіду.

Ранок розпочався рівно о восьмій годині зі дзвону будильника. Взагалі В’ячеслава була легка на підйом, але не сьогодні. Переборовши бажання залишитися й надалі загорнутій у покривало й додивитися чудовий сон, вона все ж таки прокидається і йде у ванну щоб прийняти всі необхідні ранкові процедури. Після цього В’ячеслава остаточно прокидається та йде до кухні готувати сніданок. Брюнетка вирішує що на сніданок вона з задоволенням з’їсть яєчню та вип’є чашку чорного чаю. Швидко поснідавши В’ячеслава пішла у кімнату до шафи. Брюнетка витягнула з неї чорну сукню, яку була приталена й за довжиною була нижче колін. Зверху В’ячеслава вирішує накинути в’язаний жакет, все ж таки вже не літо й починає холоднішати. На ноги В’ячеслава взула звичайні чорні туфлі з невисокою платформою. Трохи підфарбувавши очі тушшю й губи прозорим блиском, В’ячеслава узяла сумку та вийшла з квартири. Закривши двері брюнетка попрямувала до автобусної зупинки.
Сьогодні вона має побувати на трьох співбесідах. І на одній з них їй точно мають запропонувати роботу. Перша співбесіда має відбутися рівно о дев’ятій годині, секретарем-референтом у видавництві. Друга співбесіда об одинадцятій годині, прибиральницею на заводі. Третя співбесіда о дванадцятій тридцять, касиром в дитячій магазин.
Приїхавши до місця першої співбесіди, В’ячеслава глибоко вдихнула й увійшла до великої будівлі. Добравшись до потрібних дверей, вона постукавши увійшли. І почалася співбесіда:
- Скільки вам років? – запитала жінка, яка одним лиш поглядом наводила жахіття.
- Двадцять шість, – відповіла В’ячеслава.
- Чоловік, діти є?
- Ні, не має, – сказала В’ячеслава, після чого та жінка трохи дивно на неї подивилася.
- За освітою ви адвокат, чому ж тоді вирішили піти працювати секретарем-референтом, а не за вашою спеціальністю?
- Все це через чоловіків та їхні стереотипи. Вони вважають, що жінка не зможе стати хорошим спеціалістом в цій сфері, – відповіла В’ячеслава правду і у відповідь отримала тямущий кивок голови.
- Ох, як я вас розумію. Вітаю, ви підходите нам. Можете не хвилюватися колектив виключно жіночий, тільки іноді приходить чоловік нашої директорки. Ходімо зі мною, я покажу вам ваше робоче місце, – на дивовижу дружньо сказала жінка – До речі мене звати Марія Іванівна, а нашу директорку Ксенія Ігорівна.
- Зрозуміло. Дякую вам.
- Сідайте та ознайомлюйтесь з вашою роботою. А я зараз піду й віднесу керівниці заяву про ваше прийняти на роботу.
В’ячеслава була дуже рада, перша співбесіда і така чудова вдача. Але щастя тримало не довго. Тривало до того часу поки не прийшов чоловік директорки й не почав до неї залицятися. Через такі його дії, роботу В’ячеслава так і не отримала. І знову в цьому винні чоловіки.
Через згаяний час В’ячеслава не встигає на другу співбесіду і тому відразу їде до останньої. Дитячий магазин. Прийшовши туди, В’ячеслава підійшла до адміністратора:
- Доброго дня, я телефонувала учора стосовно роботи.
- Доброго, пробачте, але місце вже зайняте і вакансій більше не має.
- Ох, зрозуміло. До побачення, – попрощалася В’ячеслава і пішла з того магазину.
Йдучи додому вона ледве стримувала сльози. Випадково її збиває велосипедист і В’ячеслава падає прямо на руки, звозячи їх до крові. «Чудовий день!» - саркастично подумала вона.
Встаючи, вона знову впала. Скоріш за все через падіння вона сильно вдарилась коліном, але колготки вона не порвала, бо їх просто на просто на ній не було. Стараючись не повторити минулої помилки, В’ячеслава тримаючись за стовп обережно піднялась. Її погляд зосередився на оголошенні: фірмі «Дружина на годину» не обхідні працівниці, та в казаний телефон.
Вирішив ризикнути, В’ячеслава дістала телефон з кишені та набрала вказаний номер. Довго йшли гудки й нарешті пролунав голос:
- Доброго дня! Вас вітає фірма «Дружина на годину». Яка з наших послуг вам не обхідна? Готування чи прибирання?
- Доброго. Я телефоную стосовно роботи. Чи є ще вакансії? – якось не впевнено промовила В’ячеслава, думаючи, що й зараз їй відмовлять.
- Так ще є декілька вільних місць. Вам буде необхідно пройти співбесіду з керівництвом. Рекомендую зробити вам це як можна швидше. Тож коли ви зможете прийти на співбесіду? – прозвучала відповідь з телефону надав В’ячеславі надію, що все ж таки вона зможе знайти для себе хоч якусь роботу.
- Я можу хоч зараз – сказала В’ячеслава сподіваючись що всесвіт зжалиться над нею і вона отримає цю роботу.
- Чудово! Записуйте адресу: вулиця Культова будинок 23. Як вас звати? – сказала дівчина через телефон, а В’ячеслава подумала що знає де це знаходиться.
- В’ячеслава Мельник. Скоро буду. Дякую – відповіла В’ячеслава завершивши телефонну розмову.
Кульгаючи на ліву ногу, дівчина дійшла до автобусної зупинки та сівши в потрібний автобус направилась до необхідної адреси. Офіс фірми «Дружина на годину» вона змогла найти швидко. Звичайно було лячно заходити до середини, але, зібрав усю свою сміливість, з посмішкою на обличчі В’ячеслава увійшла в середину.
- Доброго дня, – привітливо сказала дівчина з ресепшену.
- Доброго. Я телефонувала стосовно роботи.
- Ви В’ячеслава? – запитала дівчина зрозумівши з ким розмовляла десять хвилин тому.
- Так, – промовила В’ячеслава потупивши погляд в підлогу.
- Ходімо зі мною, – сказала дівчина й пішла до кабінету директора – Ольго Миколаївно я привела до вас дівчину на співбесіду.
- Хай заходить, – пролунало з кабінету.
Переборов страх, В’ячеслава увійшла до кабінету та присіла на стілець біля столу директорки.
- Доброго дня. Тож ви завітали сюди стосовно роботи. Чи вмієте ви прибирати та готувати? – запитала Ольга Миколаївна продивляючись документи В’ячеслави.
- Так, вмію, – промовила В’ячеслава сподіваючись що її візьмуть на цю роботу.
- Добре. Мене все влаштовує. Якщо ви згодні, то з завтрашнього дня виходьте на роботу й розпочнеться ваш випробний термін строком у два тижні.
В’ячеслава полегшено видохнула почувши, що робота в неї вже в кишені. Вона подякувала й попрощавшись вийшла з кабінету. Брюнетка від разу направилася на вихід з цієї фірми. Все ж таки хвилювання брало верх над нею, й лише на свіжому повітрі вона змогла заспокоїтися й повірити у те що на цей раз їй пощастило. Нарешті вона почне заробляти гроші сама знову, й доведе своїм батькам що без Артема їй буде лише тільки краще. Так, звичайно це не робота мрії, але ж за неї будуть платити гроші, що у її ситуації просто чудово.
Поринувши з головою у роздуми В’ячеслава не звернула уваги що вже розпочався дощ та значно похолоднішало, через холодний вітер якого з ранку ще не було. Прямо на дівчину швидко йшов якийсь чоловік у синьому костюмі, який був дуже захоплений телефонною розмовою. Так вийшло що В’ячеслава не помітила цього чоловіка й налетіла на нього, з неочікуваності він оступився й впав, потягнувши за собою й В’ячеславу.
Брюнетка злякавшись скрикнула, через що чоловік притиснув її ще ближче до себе. Дівчина підняла голову й подивилася на свою випадкову «жертву». У неї затамувало подих. Сперечатися вона не буде, цей чоловік просто красень. Засмагла шкіра, притягуючи карі очі, щетина яка тільки личила чоловікові й робила його більш мужнім. В’ячеслава прикусила губу поки вона його розглядала, що не вкрилося від чоловіка й з нього вирвався тихий стогін, а очі потемнішали. Звук який видав чоловік привів В’ячеславу до тями й вона спробувала відсторонитися від чоловіка й піднятися на ноги. Але, скоріш за все чоловікові це не сподобалося й він притиснув брюнетку до себе ще ближче.
- Відпустіть – тільки й сказала В’ячеслава й чоловік посміхнувся почувши її ніжний та лагідний голос.
- Що мені за це буде, красуня? – запитав чоловік й на його обличчі з’явилася усмішка, йому явно почала подобатися ця ситуація в яку вони обидва потрапили.
- Ви… знущаєтесь з мене? – починаючи злитися від того що не може піднятися сказала В’ячеслава – Відпустіть вже нарешті! Ви що? Головою вдарилися?
Дівчина спробувала ще раз, з усієї сили відштовхнувшись від чоловіка, що міцно тримав її і їй все ж таки вдалося підвестися. В’ячеслава поправила сукню й вже готова була піти з цього місця, але чоловік хватив її за руку й змусив повернутися до нього обличчя.
- Що? – не стримуючи емоцій запитала дівчина.
- Як тебе звати?- запитав чоловік в наказному тоні, скоріш за все він звик що його «накази» виконуються від разу й без жодних запитань, але не цього разу:
- А вам що с того? Слухайте, відчепіться від мене. Мені здається що ви кудись поспішали? Ось і йдіть туди.
- Як тебе звати? – запитав чоловік сильніше стиснувши руку зап’ястя дівчини – Гаразд. Я буду перший. Олександр Радченко.
- Й що мені з того? Чи ви чекаєте що я після цього вам відповім? Раджу звернутися до лікаря, ви точно вдарилися головою.
- Не вже я прошу забагато? Просто ім’я. Не вже це так важко?
- Марія… Орлова – збрехала брюнетка, вирішив що без відповіді він від неї не відстане.
- Приємно познайомитися, Марія – сказав хриплим голосом Олександр й зробив дівчині пропозицію: - Можливо повечеряємо разом?
- Ні – сказала В’ячеслава подивившись з викликом в очі чоловіка.
- Чому? – невдоволено запитав Олександр, дивлячись у сірі очі дівчини.
- Що «чому»? Ви справді з мене знущаєтесь! Й може вже відпустите руку? Мені боляче – після слів дівчини, чоловік все ж таки відпустив руку.
Олександр збирався щось сказати, але не встиг. Пролунав телефонний дзвінок й він був зобов’язаний відповісти. Не втрачаючи часу В’ячеслава вирішила піти звідси як можна швидше. Їй вдалось це зробити, лише тому що Олександр відволікся на телефонну розмову, а коли помітив було вже запізно. Сказати що така поведінка дівчини розсердила Олександра, то це нічого не сказати. Але, крім злості чоловік став зацікавлений цією дівчиною й точно вирішив знайти її.
Олександр зробить все для того що б друга зустріч відбулася. Але це пізніше, зараз він зробить те для чого сюди приїхав.
Олександр направився до офісу фірми «Дружина на годину». Йому була необхідна нова хатня робітниця, бо стара лізла туди куди не потрібно й забувала про свої обов’язки.
Як тільки Олександр увійшов до офісу його відразу зустріли та провели до директорки, Ольги Миколаївни.
З радістю директорка фірми зустріла VIP-клієнта. Вона пропонувала йому нових працівниць, розповідаючи про кожну. Але Олександр не слухав, усі його думки були зосереджені на дівчині, яка не тільки посміла сказати йому «ні», а й втекти, поки він вирішував справи стосовно роботи.
Олександру було все одно й тому він сказав вибрати Ользі Миколаївні самій, а сам дістав телефон та почав набирати повідомлення:
«Антон:
Мені потрібна повна інформація про Марію Орлову. Як можна швидше!».
- Тож ми домовились. Завтра я до вас відправлю Ксенію, – сказала Ольга Миколаївна проводжаючи Олександра – Якщо щось буде не так, то відразу звертайтесь. Підберемо когось іншого. Щасливо.
- Добре. До побачення, – попрощався Олександр та вийшов на вулицю.
Впевненими шагами Олександр направився до своєї машини, що була поруч припаркована. Перед тим, як сісти до машини знову задзвонив телефон. На дисплеї висвітилося ім’я, Антон.
- Ну що? Розповідай що ти встиг дізнатися, – відразу почав говорити Олександр, як тільки відповів на виклик.
- Ти впевнений, що Марія Орлова? – перепитав Антон – Просто єдиній Марії Орловій в Києві дев’яносто років, – повідомив Антон про те, що дізнався.
Через почуту інформацію Олександр жах як розлютився. Бо як виявляється дівчина йому збрехала. Невже він й справді настільки страшний, що не можна було сказати як її звуть насправді?
Тій дівчині пощастило, що зараз вона не поряд із з ним, але потім, коли вони все ж таки зустрінуться…

В’ячеслава нарешті переступила поріг квартири. На щастя вона змогла втекти від того…того…маніяку!
Живіт почав протестував! З самісінького ранку В’ячеслава нічого не їла. Розігрівши вчорашній борщ, дівчина нарешті змогла сісти та поїсти.
В’ячеславу переповнювала злість через вчинок цього чоловіка. На руці вже стало явно видно синці, котрі залишилися після міцної хватки Олександра. Що ще більше змушувало дівчину розсердитися на Олександра. В’ячеслава почала сподіватися, що більше його ніколи не зустріне.