Глава 27. Несподівана знахідка

Я повернулася до своїх покоїв, коли сутінки вже почали синіми плямами лягати на сніг за вікном, перетворюючи замок на похмуру декорацію до моїх тривог. Роза чекала мене біля каміна, нервово перебираючи край свого накрахмаленого фартуха, її обличчя в нерівних відблисках вогню здавалося постарілим від хвилювання. Як тільки двері зачинилися, вона підскочила до мене, озираючись на важкі оксамитові портьєри, наче за ними могли ховатися самі стіни, що мають вуха.

— Пані, я дізналася дещо... дивне, — прошепотіла вона, допомагаючи мені зняти важкий плащ, що пахнув зимою та стайнею. — Слуги на кухні кажуть, що Алістер щоночі, коли замок засинає і навіть варта на мурах починає дрімати, піднімається до Старої Вежі. Тієї самої, що стоїть на самому краю прірви, за покинутим крилом, де гуляє лише вітер.

— Стара Вежа? — я нахмурилась, згадуючи гострий, напівзруйнований шпиль, що врізався в небо на західній стороні. — Я чула, що туди ніхто не заходить уже десятки років. Кажуть, там небезпечні сходи.

— Саме так. Але він ходить туди сам. Без охорони, без смолоскипів, наче знає кожен виступ каменю. Кажуть, там він тримає щось... або когось, про кого не має знати двір. Старий конюх, який засинає біля воріт, божиться, що чув звідти музику — тонку, щемку, якої не грають на суворій Півночі. Пані, прошу вас, не думайте про це. Це місце пахне бідою і давніми привидами.

Роза вхопила мене за руку, її пальці були крижаними, а очі повні щирого, майже забобонного страху.

— Алістер не з тих, хто ховає дрібниці, Розо. Якщо він ходить туди один, ризикуючи життям на тих сходах, значить, там лежить ключ до його вразливості, — я м’яко, але рішуче вивільнила руку, відчуваючи, як у мені прокидається небезпечний азарт. — Приготуй мені темну накидку. Ту, що не шелестить.

— Пані, це безумство! Якщо він вас там застане... він не пробачить такого зухвальства навіть дружині.

— Він не застане. Зараз він приймає звіти від баронів у головній залі, я чула, як сурмили до збору. У мене є година, не більше.

Незважаючи на тихі благання Рози, я вислизнула з кімнати. Коридори покинутого крила зустріли мене запахом цвілі, пилу та пустки, що тисла на вуха. Тут не горіли світильники, лише холодне місячне світло пробивалося крізь вузькі бійниці, малюючи на підлозі примарні, ламані смуги. Я йшла тихо, наче тінь, затамувавши подих і прислухаючись до кожного шурхоту миші чи рипіння старої деревини.

Двері вежі виявилися не замкненими на засув, що було дивно. Вони відчинилися з ледь чутним зітханням іржавих завіс, наче запрошуючи всередину. Я очікувала побачити що завгодно: камеру тортур, склад забороненої зброї чи запилені архіви загарбаних земель, але те, що відкрилося мені всередині, змусило мене завмерти на порозі.

Кімната була чистою, напрочуд затишною. Жодної павутини чи нальоту занедбаності. На масивному столі лежали розгорнуті карти, але не військові плани наступів — це були детальні карти зоряного неба з позначками на полях. Поруч стояв невеликий мольберт, накритий тонким полотном, з-під якого вибивався край незавершеного пейзажу, і кілька флаконів із сухою фарбою, що пахли олією та терпентином. В кутку — старе, оббите потертим оксамитом крісло, а на невеликому столику поруч — недопита склянка густого вина та розкрита книга... моєю рідною мовою.

Я підійшла ближче, серце калатало десь у самому горлі, заважаючи дихати. Алістер читав поезію Півдня? Чоловік, який перетворив наші великі бібліотеки на попіл і руїни, тут, у повній таємниці від своїх жорстоких баронів, гортав сторінки про кохання, морський бриз та квітучі сади? Це здавалося абсурдом, витонченим знущанням або найглибшою таємницею його душі.

Я пройшла далі, обережно оминаючи книжкові полиці, до вузьких гвинтових сходів, що вели ще вище, у саму темряву шпиля. Сходи вивели мене на відкритий оглядовий майданчик на самій вершині вежі, де небо здавалося таким близьким, що можна було торкнутися зірок.

Вітер тут був настільки сильним і лютим, що ледь не збив мене з ніг, розвіваючи поли моєї накидки. Я вхопилася пальцями за холодні кам’яні зубці й затамувала подих. Звідси столиця Алістера — горда, неприступна й крижана Кріос — лежала як на долоні, підкорена й велична. Тисячі вогнів мерехтіли далеко внизу, розсипані по схилах гір, наче пригорща діамантового пилу на чорному оксамиті. Я бачила головні площі, темні вени вулиць, де запізнілі перехожі здавалися крихітними мурахами, і величний собор, чиї гострі шпилі здавалися звідси іграшковими.

Це був погляд бога. Погляд людини, яка володіє кожним каменем, кожним подихом у цьому величезному місті.

Я дивилася на ці вогні і вперше відчула не лише звичну ненависть, а й запаморочливий, майже паралізуючий масштаб тієї сили, проти якої я так відчайдушно намагалася боротися. Тут, на цій захмарній висоті, самотність Алістера ставала майже фізичною, відчутною на дотик. Він не просто правив цим містом — він був навічно відрізаний від нього цією висотою, цією владою, що перетворювала людей на крапки.

Раптом позаду, у тіні сходів, почувся важкий, розмірений крок. Серце пішло в п’яти, а кров застигла в жилах.

— Гарний краєвид, чи не так? — голос Алістера розрізав свист вітру, наче гострий сталевий клинок, що приставлений до горла. — Тільки зазвичай сюди не ходять без запрошення, Селено. Тим паче в таку годину.

Я повільно, намагаючись зберегти залишки гідності, розвернулася, притискаючись спиною до холодного, вогкого каменю парапету. Він стояв у дверях, темний, масивний силует на фоні слабкого світла свічки, що догорала внизу в кімнаті. Його обличчя було повністю приховане тінню, але я відчувала його погляд — важкий, пекучий, він буквально припікав мене до стіни, не даючи жодного шансу на втечу.

Дорогі читачі, наступна глава відкриває передплату. Щиро дякую вам за те, що читали цю книгу і сподіваюся, ви продовжите цей шлях разом зі мною! З любов'ю ваша Енні!

Це книжковий серіал. Оновлення щодня о 00:00. Щоб не загубити книгу, додавайте її до бібліотеки. Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, це можна зробити в один клік. Тоді вам буде доступна можливість додати книгу до бібліотеки, поставити вподобайку і спілкуватися в коментарях з автором. Реєстрація на Букнет абсолютно безкоштовна і безпечна.