Глава 24. Павутина і сталь

Ранок зустрів мене сірим, важким небом, що ніби нависло над самими шпилями замку, і застиглим, пульсуючим болем у м’язах. Я прокинулася в ліжку, загорнута у важку ковдру з вовни гірських яків, яка гріла моє тіло замість Імператора. Він більше не приходив до мене аж до вечора, не привожив і вночі. І це неабияк тішило. 

 Дзеркало в кутку кімнати, те саме, біля якого все сталося, досі було цілим, але я намагалася в нього не дивитися. Мені здавалося, що в його глибині досі застигла сцена моєї капітуляції. Смак вчорашнього поцілунку — суміш металу, холоду та пристрасті — здавався гірким попелом на моїх губах, який неможливо було змити жодною водою світу.

— Розо, підійди, — мій голос був тихим, ледь вище шепоту, але в ньому знову з'явилася та гостра, як бритва, твердість, якої мені так бракувало вчора в обіймах Алістера.

Служниця миттєво з’явилася поруч, наче тінь, що чекала свого часу. Вона виглядала блідою, зі слідами втоми під очима, але в їхній глибині світилася та сама відданість, яку неможливо купити золотом — лише спільною кров’ю та спільним горем.

— Пані... ви снідатимете в ліжку? — запитала вона, обережно торкаючись мого волосся, намагаючись привести його до ладу. — Ви зовсім нічого не їли.

— Ні. Мені потрібна не їжа, мені потрібна інформація, Розо. І негайно, — я схопила її за руку, зупиняючи її метушню і змушуючи подивитися мені в очі. — Поки я була на сніданку, ти бачила, як вони дивилися на мене. Барони, радники, навіть камеристки Елізи — для них я лише безсловесна здобич, виставлена напоказ. Я — трофей у самому центрі їхнього отруйного павутиння, але я не збираюся бути мухою, що покірно чекає свого кінця.

Я повільно піднялася з підлоги, ігноруючи слабкість у колінах, і підійшла до вузького вікна, за яким панувала вічна зима.

— Від сьогодні ти маєш стати моїми вухами і очима в цьому склепі. Йди на кухні, де слуги пліткують за вином, у пральні, до смердючих стаєнь. Мені потрібно знати все: хто з північних баронів ненавидить Алістера потайки, прикриваючись фальшивими посмішками? Хто з них незадоволений новими податками на війну, що висмоктують їхні землі? І найголовніше — хто з них досі пам’ятає мій дім не як загарбану територію, а як шляхетного союзника? Мені потрібні імена тих, хто ненавидить мене і тих, хто підтримує. Сподіваюся, такі знайдуться.

— Це смертельно небезпечно, пані... — прошепотіла Роза, і її пальці затремтіли, але в очах раптом блиснув хижий вогник. — Якщо Імператор хоча б запідозрить...

— Імператор зараз занадто зайнятий своєю ілюзорною "перемогою" над моєю волею, — відрізала я, згадуючи той холодний, розчарований погляд, з яким він покинув мої покої. — Йди. І будь обережнішою за лисицю. Слухай кожне слово, що кажуть про Елізу. Вона — змія, яка мітить на моє місце, і ми маємо знати, де вона ховає свої отруйні зуби, перш ніж вона встигне вкусити.

Роза коротким жестом кивнула і безшумно зникла за дверима, залишивши мене наодинці з тишею, що дзвеніла у вухах. Я почала одягатися — цього разу принципово сама, без сторонньої допомоги, повільно й болісно звикаючи до кожного руху, що відгукувався болем. Я обрала сукню темно-зеленого кольору, важкого оксамиту кольору полину та густих лісів моєї далекої батьківщини. Це не було просто вбрання. Це була моя броня, мій маніфест.

Близько полудня у важкі дубові двері постукали. Це був не Алістер — його кроки я навчилася впізнавати за версту. Увійшов один із його молодих офіцерів, хлопець із обличчям, що нагадувало сірий камінь, і порожніми очима солдата, який бачив занадто багато смертей.

— Ваша Величносте, — він формально вклонився, але в його голосі не було поваги, лише виконання наказу. — Імператор очікує вас у Південному саді. Він наказав передати, що це не прохання, а його воля.

Південний сад. Дивне, майже ірреальне місце в цьому крижаному замку. Єдиний клаптик землі, де завдяки стародавній магії або неймовірній, майже рабській праці десятків садівників ще жевріло життя серед снігів. Я відчула, як серце тривожно стислося. Навіщо йому це? Ще одна публічна демонстрація мого статусу бранки? Чи витончене продовження вчорашньої тортури близькістю, де кожен подих стає випробуванням?

Коли я нарешті вийшла в сад, різке морозне повітря миттєво обпекло щоки, але всередині, за високими кам'яними стінами, панувала дивна тиша. Тут пахло вологою землею та хвоєю. Алістер стояв біля фонтану, вода в якому, всупереч усьому, не замерзала, а продовжувала свій монотонний біг. Він був одягнений у важкий хутряний плащ, і в цьому тьмяному світлі його масивна постать здавалася невід'ємною частиною самої скелі, на якій височів замок.

Я зупинилася за кілька кроків від нього, розправивши плечі й тримаючи спину максимально рівно, попри втому.

— Ви хотіли мене бачити, Алістере? — я навмисно не вжила титул, кидаючи йому цей дрібний, але відчутний виклик. — Сподіваюся, не для того, щоб продовжити вчорашню лекцію про те, що і кому належить у цьому світі.

Він повільно, майже ліниво повернувся. Його обличчя залишалося непроникним, як маска завойовника, але я помітила, як його очі миттєво, по-хижому оцінили мій вибір сукні. Колір мого спротиву не залишився непоміченим.

— Ти дивовижно швидко оговталася, Селено. Твоя впертість — це єдине, що росте на цій скупій землі швидше за бур'яни, — він зробив повільний крок до мене, але вчасно зупинився, зберігаючи ту саму дистанцію, яку я так відчайдушно виборювала вчора. Його голос був позбавлений вчорашньої пристрасті, тепер у ньому звучала лише влада. — Я покликав тебе сюди, бо навіть найкращому трофею іноді потрібно нагадувати, за що саме велася ця війна і що було поставлено на кін.

Він перевів погляд кудись за мою спину, до масивних воріт саду, де раптом почулося нетерпляче іржання коня та різке брязкання заліза об камінь.

— Ходімо. У мене є дещо, для тебе. І ні, Селено, це не чергова шнурівка на твоїй сукні. 

Це книжковий серіал. Оновлення щодня о 00:00. Щоб не загубити книгу, додавайте її до бібліотеки. Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, це можна зробити в один клік. Тоді вам буде доступна можливість додати книгу до бібліотеки, поставити вподобайку і спілкуватися в коментарях з автором. Реєстрація на Букнет абсолютно безкоштовна і безпечна.