Глава 23. Страх близькості

Поцілунок тривав лише мить, але для мене він здався цілою вічністю, у якій не було ні війни, ні спалених міст, ні обов'язків. Світ за межами моїх заплющених очей перестав існувати — залишився лише жар його губ та вибухова напруга, що роками накопичувалася між нами. Та щойно я відчула, як мої власні руки — ті самі, що мали б тримати отруєний кинджал або стискати горло ворога, — мимоволі стискають грубу тканину його дублета на плечах, реальність вдарила мене під дих.

Холодна хвиля усвідомлення прокотилася тілом, змиваючи примарне задоволення. Якась частина мене, та, що досі належала моєму народу та загиблим друзям, здригнулася від відрази.

Я різко відштовхнула його, вкладаючи в цей поштовх усю силу свого розпачу. Мої пальці зісковзнули з його плечей, а сукня, позбавлена шнурівки та моєї підтримки, ледь не впала додолу, оголюючи мою ганьбу. Я в останню мить вхопила тканину, судорожно притискаючи її до грудей, наче це був єдиний щит, що залишився між мною і тим пеклом, у яке я ледь не добровільно занурилася.

— Геть! — мій голос зірвався на крик, що більше скидався на поранений схлип. Я важко дихала, відчуваючи, як легені обпікає холодне повітря кімнати.

Алістер стояв нерухомо, наче витесаний з того самого темного каменю, з якого був збудований цей замок. Його дихання було важким, нерівним, а погляд — затуманеним тією самою пристрастю, яку я щойно поділила з ним. Це було найгірше. Я поділила щось інтимне й справжнє з ворогом, з катом, який тримав моє життя на кінчику свого меча. Я бачила в його зіницях відображення власної слабкості, і це зводило мене з розуму.

— Селено... — він зробив крок до мене, простягаючи руку, і в цьому жесті було щось майже людське, щось, чого я не могла дозволити собі побачити.

— Не смійте! Не підходьте до мене! — я панічно відступила, поки не вперлася спиною в дзеркало. Холодне скло миттєво обпекло мою оголену спину, нагадуючи про білі шрами — моє тавро непокірності. — Ви робите це навмисно. Ви продумали кожну деталь! Ви захищаєте мене перед баронами, ви граєте в благородство й милосердя, ви розшнуровуєте мою сукню лише для того, щоб вичекати ідеальний момент моєї фізичної слабкості й вдарити в саме серце!

— Слабкості? — його очі миттєво потемніли, наповнюючись звичним льодом, що витіснив останню іскру тепла. — Ти називаєш це слабкістю, Селено? Те, що зараз сталося між нами?

— Я називаю це маніпуляцією! Найбруднішою з усіх можливих! — я відчула, як по щоках котяться гарячі сльози сорому, які я не могла зупинити. — Ви вбили моїх людей. Ви спалили мій дім і поставили мене на коліна перед своєю Північчю. А тепер ви хочете забрати в мене останню зброю — мою ненависть. Бо вона — єдине, що заважає вам володіти мною повністю. Ви хочете, щоб я стала вашою покірною бранкою, живою декорацією, яка цілує руки своєму катові за кожну крихту уваги!

Алістер різко зупинився, і його обличчя перетворилося на непроникну, застиглу маску, позбавлену будь-яких емоцій. Тепле світло каміна, що щойно іскрило на його волоссі, згасло в моїх очах, залишивши лише морозну тишу коридорів. Він випрямився, стаючи знову тим самим безжальним Імператором, якого я зустріла на полі бою.

— Твоя ненависть — це єдине, що тримає тебе при житті, Селено, — процідив він так тихо, що цей звук змусив моє серце стиснутися. — Що ж, тримайся за неї далі. Плекай її, годуй її своєю отрутою. Це набагато простіше, ніж визнати правду. Набагато простіше ненавидіти мене, ніж визнати, що ти відчула ту саму спрагу, що і я.

Він розвернувся на підборах, його важкі чоботи гучно карбували крок по кам'яній підлозі. Кожен його крок віддавався болем у моїх скронях.

— Я захистив тебе сьогодні не тому, що хотів виторгувати твій поцілунок, — кинув він через плече, уже стоячи біля самого виходу, не обертаючись. — А тому, що ти — моя дружина. І ніхто в цьому замку не має права принижувати те, що належить Імператору. Навіть ти сама своїми відчайдушними спробами самознищення.

Двері зачинилися з таким оглушливим гуркотом, що дзеркало за моєю спиною жалібно задзвеніло, ледь не тріснувши від напруги. Я залишилася одна в гнітючій напівтемряві кімнати, тремтячи від холоду, що пробирав до кісток, і від нестерпної огиди до самої себе. Смак полину на моїх губах, змішаний зі смаком його шкіри, тепер здавався справжньою отрутою, якою я сама себе отруїла.

Я безсило опустилася на підлогу, не звертаючи уваги на дорогу тканину сукні, що зім'ялася піді мною. Обхопивши коліна руками, я вперше дозволила собі заридати вголос — не від страху, а від усвідомлення того, що я програю головну битву. Я знала, що за дверима стоїть його вірна варта, знала, що він десь поруч, а в моєму серці почалася нова війна — війна, у якій я вже не була впевнена в перемозі своєї ненависті.

Це книжковий серіал. Оновлення щодня о 00:00. Щоб не загубити книгу, додавайте її до бібліотеки. Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, це можна зробити в один клік. Тоді вам буде доступна можливість додати книгу до бібліотеки, поставити вподобайку і спілкуватися в коментарях з автором. Реєстрація на Букнет абсолютно безкоштовна і безпечна.