Глава 21. Гра в імітацію

Алістер

Я відчуваю, як кожен чоловік у цій залі стежить за моєю рукою, що лежить на талії Селени. Для них це жест тріумфатора, який демонструє свою найкоштовнішу здобич, таврує власність перед обличчям двору. Для мене ж — це єдиний спосіб втримати цю вперту жінку у вертикальному положенні. Крізь тонкий шовк її сукні я відчуваю дрібний, майже лихоманковий тремор її м’язів. Вона натягнута, як струна, що ось-ось лусне, і це відчуття передається мені через кінчики пальців, змушуючи моє власне тіло напружуватися у відповідь. Її шкіра пашить жаром — вона все ще бореться з наслідками отрути, хоча погляд залишається холодним, як крига Півночі.

Але її голос... її голос звучить як чиста, відшліфована сталь, що не знає сумнівів.

— Імператриця дуже бліда. Була важка ніч? — несподівано питає Еліза. За столом всі завмирають. Барони ховають смішки.

— Наша перша ніч з Імператором була... незабутньою.

Ці слова Селени змушують залу на мить затихнути. Повітря стає густим від недомовок. Я відчуваю, як вона ледь помітно втискається в мій бік, шукаючи опори, якої так відчайдушно не хоче просити вголос. Я бачу, як Еліза ледь не стискає срібний ніж так міцно, що біліють кісточки пальців, а на її обличчі з’являється вираз щирої огиди, змішаної з подивом. Її план — виставити Селену хворобливою південкою, що злякалася першої ж суворої ночі — розсипається на порох. Моя дружина не просто захищається; вона йде в лобову атаку, використовуючи нашу уявну інтимність як найнадійніший щит.

— Незабутньою? — перепитує Еліза, і її посмішка стає схожою на розріз бритви. Вона повільно переводить погляд з мене на Селену. — Що ж, Алістере, я й не знала, що ти став таким пристрасним, що твоя наречена вранці ледь тримається на ногах і бліда, наче привид. Можливо, тобі варто бути обережнішим з... південними квітами? Вони надто легко в’януть у таких сильних руках.

Барони за столом починають тихо пересміюватися. Це недобрий, хижий сміх. Вони випробують мене на міцність, дивлячись, чи став я рабом своєї пристрасті до трофея, чи здатний я ще тверезо мислити, коли поруч така жінка.

Я відчуваю, як Селена здригається під моєю долонею. Вона на межі фізичного виснаження, я чую її переривчасте дихання, яке вона намагається приховати за гордою поставою. Якщо я зараз не підтримаю її гру, вона просто впаде на очах у всіх, і Еліза розірве її репутацію на клапті.

— Квіти в’януть, Елізо, — я повільно повертаю голову до сестри, вкладаючи в погляд усю ту застиглу, безжальну загрозу, на яку здатний. Моя рука на талії Селени стискається трохи міцніше, владніше. — Але Селена — не квітка. Вона — вогонь. А вогонь, як ти знаєш, потребує надто багато сили, щоб його приборкати. Не кожному це під силу.

Я навмисно нахиляюся до Селени, порушуючи всі кордони пристойності, і цілую її в скроню. Я відчуваю запах її шкіри — все ще гіркий, терпкий аромат полину, змішаний з ніжним запахом її власного тіла. Ця близькість діє на мене як наркотик, водночас дратуючи та притягуючи. Це театральний жест, огидний моїй натурі, яка зневажає публічність, але він діє безвідмовно. Сміх за столом миттєво вщухає, змінюючись на напружену тишу.

— Ваша Величність, — раптом подає голос барон Торн. Його старі очі дивляться з-під кущистих брів з неприхованим викликом. — Якщо Імператриця так сповнена сил, можливо, вона вшанує нас традиційним «кубком вірності»? Північ хоче бачити, що нова пані готова розділити з нами не лише ложе Імператора, а й гіркоту нашої землі.

Я відчуваю, як Селена кам’яніє під моїми пальцями. «Кубок вірності» — це важка срібна чаша з чорним, міцним елем, настояним на корі дуба та гірких коренях. Для її порожнього, змученого шлунку це може стати фатальним ударом. Це пастка, розставлена професійним мисливцем. Якщо вона відмовиться — смертельно образить баронів і порушить закон гостинності. Якщо вип’є — її тіло зрадить її прямо тут, на очах у ворогів.

Селена вже простягає тонку, тремтячу руку до чаші, яку підносить слуга. В її очах я бачу нестримний спалах виклику. Вона готова померти, аби не здатися.

Я перехоплюю її зап’ястя на півшляху. Мої пальці обхоплюють її холодну, тендітну шкіру, і я відчуваю, як б’ється її пульс — часто, наче в загнаного птаха. Вона кидає на мене лютий погляд, але я лише сильніше стискаю руку.

— Імператриця вже достатньо довела свою вірність мені цієї ночі, — кажу я гучно, карбуючи кожне слово, і дивлюся прямо на Торна, поки той не відводить очей. — А її здоров’я — це моя особиста справа. Я не збираюся ділитися її увагою навіть з традиціями.

Я вириваю чашу з рук слуги і випиваю її одним довгим, жадібним ковтком. Гіркота і спирт обпікають горло, заспокоюючи той гнів, що кипить у мене всередині. Я ставлю чашу на стіл з таким глухим ударом, що дрижить посуд.

— Ми закінчили з випробуваннями на сьогодні? Чи хтось ще хоче перевірити мою терплячість? — мій голос звучить як смертний вирок.

Селена дивиться на мене з сумішшю німої вдячності та ще більшої люті. Вона ненавиділа кожну секунду того, як я врятував її. Вона хоче бути героїнею власної трагедії, а не врятованим трофеєм. Але коли ми нарешті підводимося, щоб покинути цю задушливу залу, вона впивається нігтями в мою долоню так сильно, що залишає криваві сліди. І я розумію — вона вдячна лише за одне: що Еліза не побачила її капітуляції.

Ми виходимо в коридор, і щойно важкі двері зали зачиняються, відсікаючи звуки бенкету, я різко розвертаю її і штовхаю до стіни. Холодний камінь зустрічається з її спиною, а я затискаю її між своїм тілом і стіною, впираючись руками по обидва боки від її голови.

— Ще одна така витівка з «незабутніми ночами», Селено, — проціджую я крізь зуби, нахиляючись так близько, що бачу кожну золоту іскру в її розширених зіницях, — і я справді зроблю так, щоб ти не змогла встати з ліжка тиждень. Але цього разу, повір, мені не знадобляться твої трави. Я навчу тебе різниці між грою та реальністю.

Вона важко і часто дихає, її груди, стиснуті жорстким корсетом, з кожним вдихом торкаються мого дублета. Напруга між нами зараз настільки гостра, фізично відчутна, що повітря навколо, здається, починає іскрити. Я відчуваю запах її гніву і її слабкості, і це зводить мене з розуму більше, ніж будь-яка битва.