Глава 9. Залізні троянди та вічна мерзлота

Алістер веде мене довгими, похмурими коридорами, де кожен наш крок відлунює від високої склепінчастої стелі, наче удар молота. Стіни тут викладені з масивних гранітних блоків, холод від яких відчувається навіть на відстані. Вони прикрашені величезними гобеленами, що зображують сцени полювання на вепрів та великих кривавих битв, але ці витвори мистецтва не додають затишку — вони лише підкреслюють сувору, безжальну естетику цього місця. Нарешті ми зупиняємося перед масивними подвійними дверима з темного дуба, інкрустованими тьмяним сріблом.

— Ваші покої, — коротко кидає він, штовхаючи стулку.

Я заходжу всередину і на мить завмираю, охоплюючи поглядом свій новий «полон». Кімната величезна, але вона позбавлена будь-якої жіночності. Меблі з темного, майже чорного дерева здаються занадто важкими, а ліжко під балдахіном застелене щільним синім оксамитом, що нагадує нічне небо Півночі. Тут пахне свіжим бджолиним воском, лавандою та холодним каменем. Але мою увагу одразу приковують треті двері — непримітні, у кутку біля вікна, оббиті темною потертою шкірою і скріплені залізними заклепками.

— Що за тими дверима? — запитую я, вказуючи на них пальцем. Мій голос звучить насторожено і трохи лунко в цій порожнечі.

Алістер повільно повертає голову, і в його очах на мить спалахує той самий загадковий, небезпечний блиск, що й у заїжджому дворі.

— Ви самі про це дізнаєтесь, Селено. З часом. Але раджу вам тримати їх міцно зачиненими, доки не будете готові до того, що побачите за ними. У цьому палаці цікавість часто коштує дорожче, ніж життя.

Його відповідь звучить як застереження і виклик одночасно, змушуючи мої мислі гарячково працювати. Перш ніж я встигаю поставити наступне запитання, важкі двері в мої покої відчиняються без жодного попередження чи стуку.

До кімнати входить жінка, і я відчуваю, як повітря навколо стає ще холоднішим. Вона неймовірно схожа на Алістера: те саме густе темне волосся, зібране у складну високу зачіску, ті самі гострі, ніби витесані з мармуру риси обличчя. Але її очі... вони немов замерзлі озера, в яких не відбивається нічого, крім криги. На ній важка сукня кольору воронячого крила з високим коміром, облямованим сріблястим хутром рисі.

— Алістере, ти нарешті повернувся, — її голос звучить владно, кожне слово зважене, наче монета на терезах. Вона навіть не дивиться на мене спочатку, фокусуючи всю увагу лише на братові. — До весілля все підготовлено. Церемонія відбудеться в головному соборі за три дні, як ти і наказував. Я особисто перевірила списки гостей — жодних помилок, жодних зайвих людей.

— Дякую, Елізо, — Алістер робить крок убік, нарешті представляючи нас офіційно. — Селено, це моя сестра. Вона керує внутрішнім життям палацу і всією столицею за моєї відсутності.

Еліза повільно, майже з лінню, переводить погляд на мене. Її очі ковзають по моїй шовковій дорожній сукні кольору стиглого персика, яка на тлі місцевого сірого каменю здається занадто яскравою, крихкою і майже прозорою. Вона ледь помітно кривить губи в гримасі, яку важко назвати посмішкою.

— Принцеса з півдня, — вимовляє вона це словосполучення так, ніби це медичний діагноз або вирок. — Ви обрали дивне вбрання для нашого клімату. Ця тканина така тонка, така... ненадійна. Мабуть, у вашому королівстві зовсім не знають, що таке справжній мороз, який пробирає до самих кісток. Ви виглядаєте так, ніби збираєтесь на легку прогулянку літнім садом, а не в саме серце імперії, що була загартована віковою кригою.

Вона робить плавний крок до мене, і я відчуваю від неї такий потужний холод, який не здатне розвіяти жодне найдорожче хутро.

— Ви просто замерзнете в цих кам'яних стінах раніше, ніж встигнете промовити весільну клятву, — додає вона з ледь помітним прихованим тріумфом у голосі.

Я випрямляю спину, відчуваючи, як у мені закипає гордість. Я принцеса Сонця, вихована під променями, що дарують життя, і я не дозволю їм загасити мій вогонь у перший же день.

— Дякую за вашу турботу про моє здоров'я, леді Елізо, — відповідаю я максимально спокійно, дивлячись їй прямо в очі, не відводячи погляду. — Можливо, мій одяг справді надто легкий для сьогоднішнього вечора. Але це не має значення. Тут теж скоро буде весна. Я привезла її з собою у своєму серці.

Еліза на мить замовкає, наче не вірить моїй зухвалості, а потім видає короткий, сухий звук, схожий на хрускіт ламаної гілки. Це її подоба сміху.

— Весна? — вона оглядає мою кімнату, і на її обличчі з’являється гірка, майже співчутлива посмішка. — У Едельгарді справжньої, теплої весни не було вже багато років, принцесо. Наша земля не знає, що таке відлига. Це суворий, нещадний край, де виживають лише ті, чиє серце твердіше за північний граніт. Все інше — просто гине під снігом.

Я відчуваю на собі пильний погляд Алістера. Він мовчить, схрестивши руки на грудях, але я бачу, що він із неприхованою цікавістю стежить за нашою словесною дуеллю.

— Все у світі з часом змінюється, — кажу я, роблячи крок назустріч Елізі, скорочуючи дистанцію. — Навіть найміцніший, найдавніший лід рано чи пізно тане під справжнім, палючим сонцем. Або ж він просто розбивається на дрібні друзки від занадто сильного внутрішнього тиску. Питання лише в тому, що настане раніше у вашому випадку.

Сестра Алістера звужує свої прекрасні й холодні очі. На мить у кімнаті стає так тихо, що чути лише протяжне виття вітру за вузьким вікном-бійницею фортеці. Нарешті вона коротко киває братові, не розриваючи візуального контакту зі мною.

— У неї є гострий язик, Алістере. Побачимо, чи допоможе він їй за святковим обідом. Барони вже зібралися у великій залі й вони дуже голодні до видовищ.

Вона розвертається і виходить з кімнати, так само різко і владно, як і з’явилася. Алістер залишається на місці, ще кілька секунд дивлячись на двері, за якими зникла Еліза, а потім повільно переводить свій важкий погляд на мене.

— Весна, значить? — він підходить на крок ближче, і я бачу тінь справжньої, майже щирої усмішки на його губах. — Будьте обережні зі своїми метафорами, Селено. На суворій Півночі весна часто починається з раптових і великих паводків, які змітають на своєму шляху все — і старі мости, і тих, хто не встиг сховатися.